Українські цивільні потрапляють у заручники армії РФ на окупованих територіях. Скільки їх є наразі – достеменно невідомо. Волонтер із Дніпра Ігор Талалай, який пробув у руках російських військових майже три місяці, каже, що бачив таких сотні. Тортури, фізичний і психологічний тиск – це «норма» поводження з українцями в російському полоні, зазначає правозахисниця Юлія Полєхіна. Зараз українські юристи фіксують дані про тих, хто ймовірно перебуває в заручниках РФ, а також документують історії тих, кому вдалося звільнитися, – для майбутнього міжнародного суду.
Волонтер – 88 днів у заручниках армії РФ
25-річний Ігор Талалай із Дніпра 88 днів перебував у російському полоні. Він евакуйовував людей з уже окупованого Маріуполя. Військові РФ затримали його під час виїзду з міста, на блокпосту. Добу йому не давали їсти, били на допитах, тиснули психологічно.
«Ми евакуйовували людей з Маріуполя і на виїзді з міста, на блокпосту, представники «ДНР» («ДНР» – угруповання, що діє на окупованій частині Донеччини – ред.) і військові РФ витягли мене з машини. Їм не сподобався мій вираз обличчя. І не сподобалися мої уггі. Це був привід зняти мене з автівки й заштовхнути в гараж. Перед цим я добу не спав, все вийшло трохи не за планом. У мене був не дуже привітний вигляд, мабуть, так. Це був конвеєр. У той гараж пхали людей – зупиняли через одну машину. У тісному приміщенні нас було 32 людини. Провели ніч, спали стоячи», – розказав волонтер.
Спершу молодого чоловіка утримували в Донецькому ізоляторі тимчасового тримання, далі – у колонії в Оленівці. Над полоненими знущалися фізично та морально. Людей було – близько трьох тисяч. В основному – цивільні, каже він.
Ти не відчуваєш себе людиною взагалі. Постійне відчуття провини за те, що нічого не можеш вдіяти…Ігор Талалай
«Мабуть, собака почувається краще. Ти не відчуваєш себе людиною взагалі. Постійне відчуття провини за те, що нічого не можеш вдіяти, постійне відчуття страху… Моральний тиск, фізичний тиск. Голодування. Не давали їсти добу… Вони проявляють людські емоції, поки не дізнаються, що ти за Україну, що ти волонтер. Тоді їх перемикає. І починаються нелюдські емоції. Наче все нормально-все нормально. А тоді: «А ти хохол!». На тобі – в печінку… Як такої ненависті у мене до них – немає. Ти просто не сприймаєш цих людей як людей», – розповідає Ігор Талалай.
Відпустили додому – дивом, каже він. За добу чоловік був уже в Дніпрі.
За три місяці в заручниках я бачив понад 300 таких людей, цивільних, – з різних точок України
«Я готувався їхати в СІЗО, але мене вирішили випустити. О пів на восьму вечора мене без грошей і документів викинули в Донецьку. Це нелогічно, але це факт. Я приїхав додому, одразу прибув до СБУ, надав покази й тоді вже поїхав додому спати. За три місяці в заручниках я бачив понад 300 таких людей, цивільних, – з різних точок України», – зазначив він.
Забувати цю історію, каже молодий чоловік, він не хоче. Навпаки – хоче розповідати її, щоб привертати увагу суспільства до проблеми. Планує і сам допомагати з розшуком цивільних, які потрапили в полон Російської Федерації.
Брат шукає брата, ймовірного заручника
Дніпрянин В’ячеслав Воливач шукає свого брата Сергія Табачука, якого російські військові заарештували в середині березня.
Сергій Табачук – медійна людина, актор, музикант. Він волонтерив ще до війни, допомагав онкохворим дітям. Сергія, як каже його брат, затримали біля Токмака, коли він їхав до Маріуполя, щоб вивезти людей з-під обстрілу. Російські військові начебто знайшли щось компрометуюче в Сергія в телефоні.
Щось знайшли у телефоні. А в телефоні в нього могло бути все що завгодно: і прапори, і висловлювання, і номери телефонів.В’ячеслав Воливач
«19 березня з ним зник зв’язок. Я дізнався, що він поїхав до Маріуполя і що його заарештували. Їх було вісім машин, колона. Вони перевірили його авто, його дані. Ми знаємо, що його затримали при перевірці машини. Щось знайшли у телефоні. А в телефоні в нього могло бути все що завгодно: і прапори, і висловлювання, і номери телефонів. Його заарештували. Це нам розповів замикаючий колони. Була інформація, що він в колонії в Оленівці, і була інформація, що його в якійсь школі тримають. Зв’язку у нас з тією стороною немає. Зверталися до влади, правозахисних організацій, мас-медіа. Чекаємо, що нам підтвердять інформацію про нього», – розповів Сергій Табачук.
Затримання цивільних заборонене міжнародним правом – юристка
Між тим українські правозахисники фіксують дані про тих, хто ймовірно перебуває в заручниках, зі слів родичів, а також документують історії тих, кому вдалося визволитися, – для майбутнього міжнародного суду.
Юристка Правозахисної групи «Січ» Юлія Полєхіна в рамках Глобальної ініціативи «Розірвати коло безкарності за воєнні злочини Росії» (стисла назва – «Трибунал для Путіна») документує захоплення військовими РФ українських цивільних. Цей злочин вона кваліфікує як викрадення людей. Каже: з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну зафіксувала десятки таких історій.
«Досить багато звернень. Це і волонтери, це й пересічні люди, яких було затримано з невідомих причин. Ми документуємо як свавільне затримання, як викрадення людей. Загалом, згідно з міжнародним гуманітарним правом, затримувати цивільних осіб заборонено – 7-а стаття Римського статуту. Якщо особу затримано, їй має бути видано якусь підозру, обвинувачення, має бути законна підстава для затримання. Те, що вони роблять, – затримують, бо люди не йдуть на співпрацю, – це злочин», – зазначила у розмові з Радіо Свобода Юлія Полєхіна.
Імітація розстрілу – один з найулюбленіших видів катувань військових РФ
Юристка каже: перебуваючи в руках російських військових, українські громадяни зазнають морального й фізичного знущання. Їхній статус лишається невизначеним.
Ішов сильний психологічний тиск, коли говорили: «Про вас всі забули, ви нікому не потрібні». Люди достатньо серйозно травмуються цимЮлія Полєхіна
«Ті, хто були звільнені, розповідають про знущання, про те, що їм намагалися донести якусь викривлену версію історії. Ішов сильний психологічний тиск, коли говорили: «Про вас всі забули, ви нікому не потрібні». Люди достатньо серйозно травмуються цим. Розповідали про постійні погрози й залякування. Розповідали про імітації розстрілів. Це один з їхніх найулюбленіших моментів: люди вже прощаються з життям, а вони сміються. Погрози типу «я тебе викину з четвертого поверху», «розстріляю», «знайду твоїх рідних»... Звичайно – побиття. Людям не надають медичну допомогу, не годують тощо. Це також тортури», – констатує правозахисниця.
За її словами, наразі розповіді колишніх заручників документують для Міжнародного кримінального суду – щоб згодом притягнути до відповідальності й виконавців, і людей, які віддавали злочинні накази.
