25 грудня 1979 року так званий «обмежений контингент радянських військ» висадився в Афганістані на летовищах Кабула, Баграма і Кандагара. Приводом для вторгнення стало бажання тогочасного керівництва Кремля змінити очільника Афганістану – Аміна. Це поглибило протистояння всередині країни, яке переросло в громадянську війну, що триває досі.
Унікальні фотографії Афганістану до вторгнення СРСР
У вересні 1979 тогочасний прем’єр-міністр Демократичної республіки Афганістан Таракі відвідав із офіційним візитом СРСР й за усталеною у ті часі між «комуністичними лідерами» звичкою – розцілувався із генеральним секретарем Компартії Радянського Союзу Леонідом Брежнєвим.
Але при поверненні до Кабула, Таракі був заарештований і убитий ще більш «лівим» своїм однопартійцем – Аміном.
Амін жорстоко розправлявся з усіма, хто не хотів визнавати його владу. Проти нього у різних провінціях почалися виступи. Амін звернувся до СРСР із закликом допомогти йому «утримати лад в країні».
У грудні 1979 тогочасний керівник КДБ СРСР Юрій Андропов надіслав Брежнєву листа, в якому запропонував ввести радянські війська в Афганістан, а от самого Аміна не підтримати, а навпаки – замінити на лояльнішого Бабрака Кармаля.
25 грудня 1979 року, коли християни в усьому світі відзначали Різдво, розпочалося вторгнення СРСР в Афганістан, яке Кремль назвав «введенням обмеженого контингенту радянських військ у ДРА на підтримку дружнього афганського народу».
Спецпідрозділи ГРУ і КДБ взяли штурмом палац Аміна. Бій тривав добу. В результаті Амін був убитий. Загинуло також двоє його дітей. Нападники втратили керівника операції – полковника Бояринова, 5 офіцерів спецназу КДБ, 6 військових і 9 десантників, а з іншого боку, за деякими даними, загинуло кілька сотень вірних Аміну афганських вояків.
Це ще більше розхитало ситуацію в країні і військове угруповання СРСР виявилося втягнутим у громадянську війну.
Між армією уряду ДРА, який очолив ставленик СРСР Кармаль, і озброєною опозицією – моджахедами («душмани») розгорілася боротьба за контроль над Афганістаном.
Підтримку моджахедам надавали військові фахівці США і низка європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. Радянський контингент воював на стороні сил Кармаля.
Втрати «Афганської війни»
Участь громадян Радянського Союзу у війні в Афганістані замовчувалася комуністичною владою. Про це відкрито ніде не говорили, але приховати загибель солдатів строкової служби у далекій країні було неможливо. На похорони молодих хлопців, яких привозили на батьківщину у запаяних цинкових трунах, приходило багато людей.
Ті, хто повернувся після «служби в Афганістані» додому, хоч і підписували документи «про нерозголошення», однак з часом почали розповідати де вони були і що там довелося пережити. У народі їх назвали «афганцями», а радянська влада – «воїнами-інтернаціоналістами».
Офіційно кажуть про 14 427 загиблих військовослужбовців за час «афганської війни СРСР» – від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року.
Незалежні ж дослідники називають у десятки разів більші цифри поранених і убитих.
За етнічним походженням, із «обмеженого контингенту радянських військ» в Афганістані найбільше загинуло росіян, українців та узбеків.
Багато «афганців» померли через деякий час від ускладнень після поранень і контузій, багато страждало від ПТСР та депресій.
«Афганці» у теперішньому збройному конфлікті
Яку роль відіграли українські «афганці» у протидії російській агресії? Що схожого випало на долю «воїнів-інтернаціоналістів» і сучасних учасників бойових дій? Що їх відрізняє? Які віртуальні протистояння відбуваються між «афганцями», які підтримали Україну і тими, хто підтримав угруповання «ДНР/ЛНР» та агресію Росії? Про це Радіо Свобода розпитала учасників війни СРСР в Афганістані.
Читайте про це тут.
Про афганську війну, воїнів-«афганців», їхній афганський і вже донбаський досвід Радіо Свобода поговорило з учасником бойових дій в Афганістані, учасником Революції гідності і війни на Донбасі Володимиром Примаченком. Нині він працює начальником відділу в Києві Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
Читайте тут.
Які спільні риси війни в Афганістані та Україні і чи не завершиться все тим же самим – поразкою Кремля?
Читайте про це тут.
Авантюра КДБ і Кремля в Афганістані підірвала ще більше довіру до Компартії і прискорила розпад СРСР.
Ось що пише у коментарях до публікації учасник тих подій:
Ігор Р.: « Весь цей час нас називали «афганцями». З 2014 року я неначе іншим розумом сприймаю цю назву, думаючи, що десь там, на північних болотах когось, можливо, називають «українцями». Проблема усвідомлення своєї ролі тоді і там досі не до кінця подолана. Частина побратимів, сподіваюся лиш, що не така вже велика, досі зациклена на «виконанні інтернаціонального обов'язку». Тут, у Києві, час від часу зустрічаю якусь трійцю чоловіків з ампутованими нижніми кінцівками, які під гітари співають біля метро «афганські» пісні. Правда, у мене виникає сумнів щодо їхньої причетності до війни, але якщо це й справді так, то сама тематика пісень просякнута ненавистю до захисників країни, які мужньо билися проти стодесятитисячного контингенту, озброєного всім, що тільки було на той час у радянської армії, плюс експериментальні зразки. Вони продемонстрували незламність, а ми, як би не надували при цьому щоки, змушені були повернутися у межі кордонів, які, за словами пропагандистів, захищали, заглибившись на сотні кілометрів вглиб чужої території. Схиляю голову перед мужністю справжніх афганців без лапок. За дев'ять з гаком років афганська сторона втратила понад мільйон тільки вбитими. Що це проти офіційних тисяч з нашого боку? Справа не у кількості. Здається, вони готові були вбивати нас до останнього свого захисника. Навіть діти були небезпечними, ставлячи магнітні міни і стріляючи зі зброї. Уроки тієї війни не вивчені як слід...».
Читайте ще:
Вибори в Афганістані: Ашраф Гані виборює другий термін
Афганістан: таліби викрали 27 активістів руху за мир
США вводили громадськість в оману щодо перебігу війни в Афганістані – Washington Post
