Ульвія Асадзаде
Поки Росія зосереджена на війні проти України, її вплив на південних кордонах, зокрема у Вірменії та Азербайджані, слабшає. Ця зміна балансу сил відкриває двері для інших гравців – серед них Туреччина, Європейський Союз та Сполучені Штати – щоб розширити свою присутність у регіоні, кажуть Радіо Свобода аналітики.
10 липня прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян і президент Азербайджану Ільхам Алієв зустрілися в Абу-Дабі, щоб обговорити потенційну мирну угоду – без участі будь-яких посередників, включно з Росією.
Хоча прориву досягнуто не було, у спільній заяві обидві країни підтвердили свою відданість двостороннім переговорам і подальшим «заходам зі зміцнення довіри».
Втім, ще п’ять років тому ситуація мала зовсім інакший вигляд.
Нагірний Карабах – переважно вірменський регіон, визнаний у світі як частина Азербайджану і який тривалий час був осередком ворожнечі між Вірменією та Азербайджаном. Після 44-денної війни між двома країнами за регіон у 2020 році президент Росії Володимир Путін виступив посередником у досягненні припинення вогню, тим самим посиливши традиційну роль Москви як головного арбітра в регіоні.
Російських миротворців розмістили поблизу міста Калбаджар у зоні Азербайджану, яку після трьох десятиліть покидали етнічні вірмени.
Нагірний Карабах: етнічні вірмени руйнують свої будинки перед втечею (фотогалерея)
Однак це перемир’я, за словами аналітика бакинської газети Ayna-Zerkalo Рауфа Міргадірова, призвело до «історичного зрушення».
«Після більш ніж 30 років конфлікту через Карабах ці дві країни зараз ближчі одна до одної та далі від Росії, – сказав він в інтерв’ю Радіо Свобода. – Обидві хочуть звільнитися від російського впливу, і це – їхній шанс, поки Росія повністю зосереджена на війні в Україні».
Рубен Меграбян, аналітик Вірменського інституту міжнародних відносин і безпеки, погоджується з тим, що Єреван розглядає нинішню ситуацію як шанс послабити вплив Москви на країну.
«Росія хотіла, щоб Вірменія залишалася у вічному конфлікті, аби весь час нас «рятувати» і таким чином виправдовувати свою постійну присутність, – каже він. – Але Вірменія прагне врегулювати ці суперечки і вивести будь-яку російську присутність з країни. І Росії це, звісно, не подобається».
Зростання напруженості та звинувачень
На думку деяких аналітиків, відносини Єревана з Москвою почали погіршуватися ще у 2016 році під час короткочасного загострення бойових дій між Вірменією та Азербайджаном за Нагірний Карабах.
Конфлікт завершився припиненням вогню за посередництва Росії та деякими територіальними здобутками для Азербайджану, що викликало розчарування вірменської сторони через обмежену підтримку з боку свого традиційного союзника.
За словами Річарда Гіраґосяна, засновника і директора Центру регіональних досліджень у Єревані, саме цей момент став «початком втрати довіри Вірменії до Росії як до партнера в сфері безпеки».
«Починаючи з війни 2016 року, позиція і політика Росії почали зміщуватися в бік Азербайджану», – зазначив він.
Відносини ще більше загострилися після конфлікту 2020 року, коли Баку повернув контроль над Нагірним Карабахом, а Росія знову не підтримала Єреван. Останні події лише підкреслили, наскільки напруженими стали зв’язки між двома країнами.
17 червня російсько-вірменського мільярдера Самвела Карапетяна заарештували в Єревані за звинуваченням у закликах до незаконного захоплення влади.
На думку Річарда Гіраґосяна, це був «крок вірменського уряду, спрямований на те, щоб запобігти можливому втручанню Росії» у парламентські вибори наступного року. «Але водночас це був також сигнал проти російських інтересів або впливу всередині самої Вірменії, – додав він. – Ця людина – продукт Москви; її широко сприймають як пропутінську фігуру».
Лише кілька днів по тому, 25 червня, вірменська влада заарештувала архієпископа Баграта Галстаняна – відомого представника Вірменської апостольської церкви – звинувативши його в змові з метою повалення уряду.
Росія відреагувала різко: міністр закордонних справ Сергій Лавров закликав припинити «необґрунтовані атаки» на церкву, назвавши її «однією з ключових опор вірменського суспільства». Міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян у відповідь звинуватив Москву у втручанні у внутрішні справи Вірменії.
Азербайджан теж відвертається від Москви
Зрушення відбуваються не лише у Вірменії. Відносини між Баку та Москвою цього літа також різко погіршилися.
Наприкінці червня президент Алієв призупинив зустрічі на високому рівні, заборонив візит заступника прем'єр-міністра Росії Олексія Оверчука та скасував проведення російських культурних заходів у Баку.
Азербайджанська поліція здійснила арешти в Баку на тлі загострення дипломатичної кризи після загибелі двох етнічних азербайджанців у російському СІЗО.
Ці дії стали реакцією на загибель двох етнічних азербайджанців під час поліцейського рейду в Єкатеринбурзі, що супроводжувалася звинуваченнями у застосуванні тортур.
Дилема Росії щодо Зангезура
П’ять років тому Росія мала інші амбіції щодо збереження впливу в регіоні – зокрема через військову присутність. Угода про припинення вогню 2020 року, підписана Росією, Вірменією та Азербайджаном, передбачала відновлення економічних і транспортних маршрутів. Водночас Вірменія зобов’язувалася подбати про безпечний транзит між основною територією Азербайджану та його ексклавом – Нахічеванню – через так званий Зангезурський коридор, контроль над яким мала здійснювати Федеральна служба безпеки Росії (ФСБ).
«Можливо, Зангезурський коридор – єдиний реальний варіант для Росії зберегти присутність у регіоні», – сказав Кирило Кривошеєв, російський аналітик з Фонду Карнегі, в інтерв’ю Радіо Свобода у 2023 році.
Однак Вірменія розглядає коридор як загрозу своєму суверенітету.
Хоча переговори тривають, залишається незрозумілим, чи буде участь ФСБ Росії частиною остаточної угоди.
У березні прем’єр-міністр Пашинян заявив, що після підписання договору жодна іноземна сила не буде розміщена вздовж вірменсько-азербайджанського кордону – ідея, яка, за словами Вадима Дубнова, кореспондента проєкту Радіо Свобода «Ехо Кавказу», також не надто приваблює і самих азербайджанців.
«Розміщення сил ФСБ могло мати сенс для Азербайджану до врегулювання карабаського конфлікту, – сказав він. – Але тепер прямі переговори з Вірменією, а не участі Росії – є вигіднішими для Баку».
Контроль над Зангезуром також вписується у ширший геополітичний контекст: так званий Середній коридор – маршрут, що з’єднує Китай з Європою в обхід Росії.
«Зангезур є частиною Середнього коридору, – пояснив Міргадіров. – Росія хоче контролювати не лише Зангезур – вона прагне домінувати над усіма сухопутними та повітряними маршрутами на Південному Кавказі. Але, як на мене, Туреччина нині має всі передумови, щоб очолити регіональні зусилля у сфері безпеки».
Нові регіональні гравці
Хоча аналітики погоджуються, що вплив Росії слабшає, вони застерігають: глибокі економічні та історичні зв’язки неможливо розірвати миттєво.
Однак, як зазначив російський аналітик Кирило Кривошеєв, з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році й економічна залежність почала змінюватися.
«Туреччина стала ключовим імпортним партнером для Росії. Багато товарів транспортується через Туреччину та Азербайджан, – сказав він в інтерв’ю Радіо Свобода. – Стамбульські протоки життєво важливі, а Азербайджан зараз є важливим хабом для російського газу. Ми продаємо нафту і газ Азербайджану, а той – Європі. Це законно і не порушує санкції».
Зростання геополітичної ваги Азербайджану також підкреслює Пол Ґобл, старший науковий співробітник Фонду Джеймстаун: «Алієв нарешті зрозумів, що Москва потребує Азербайджан щонайменше так само, як Азербайджан потребує Росію, – сказав він. – А коли ти усвідомлюєш, що інша сторона потребує тебе більше, ніж ти її – це докорінно змінює логіку ухвалення рішень».
Тим часом Єреван відновлює зв’язки з Анкарою, водночас віддаляючись від Москви.
Попри довготривале напруження через конфлікт у Нагірному Карабасі – у якому Туреччина підтримувала Азербайджан і закрила свої кордони з Вірменією в 1990-х – а також історичні образи, відносини між країнами поступово покращуються.
У червні прем’єр-міністр Пашинян здійснив візит до Туреччини, де зустрівся з президентом Реджепом Таїпом Ердоганом – це була перша робоча політична поїздка, присвячена двостороннім переговорам.
«Вірменія економічно залежна від Росії, оскільки більшість наших комунікацій із зовнішніми ринками проходить через Грузію до російського ринку, – пояснив політолог Рубен Меграбян. – Наш кордон з Іраном відкритий, але має обмежену пропускну здатність. Відкриття турецького кордону дозволило б Вірменії отримати доступ до європейських ринків».
Втім, Вірменія не покладає всі надії лише на Туреччину. За словами Меграбяна, Єреван також активно зміцнює зв’язки зі США та Європейським Союзом.
«Ми працюємо з ЄС і США над поглибленням співпраці, – сказав він. – Із США ми вже підписали Хартію про стратегічне партнерство. З ЄС ми ухвалили законодавчі акти, що відповідають потенційному членству – хоча ми розуміємо, що шлях до цього ще тривалий».
Форум