У березні 2014 року, невдовзі після того, як російські війська захопили український Кримський півострів, тодішній канцлер Німеччини Ангела Меркель розмовляла з тодішнім президентом США Бараком Обамою, щоб обговорити перше захоплення землі в Європі після закінчення Другої світової війни.
Меркель розмовляла перед тим з президентом Росії Володимиром Путіним, а тепер поділилася деталями цього дзвінка з Обамою.
«Путін перебуває в іншому світі», – сказала вона президенту США, посилаючись на те, що аналітики описують як альтернативний або навіть параноїдальний погляд російського лідера на політичні події – мислення, відповідно до якого за багатьма нещастями країни ховаються Сполучені Штати.
Через вісім років, коли Росія оточує Україну з трьох сторін приблизно 130 тисячами військових (президент США Джо Байден у своєму зверненні 15 лютого назвав цифру у 150 тисяч – ред.), що, на думку США, може стати прелюдією до найбільшого вторгнення в Європі за останні понад 75 років – Путін, якому в жовтні виповнюється 70 років, може бути ще більше відрізаним від реальності, вважають аналітики.
Здебільшого ізольований у своїх резиденціях у передмісті Москви та чорноморському курортному місті Сочі, захищений запобіжними заходами на тлі найгіршої пандемії за століття, Путін вирішує свої наступні кроки – можливо, найбільш значущі в Європі за останні десятиліття – за допомогою лише кількох людей. Ідеться про близьких радників, які поділяють його консервативний і конспіративний погляд на світ, кажуть нинішні і колишні західні чиновники й аналітики.
Це найближче оточення, до якого входить секретар Ради безпеки Микола Патрушев, директор Федеральної служби безпеки (ФСБ) Олександр Бортников, міністр оборони Росії Сергій Шойгу; начальник Служби зовнішньої розвідки (СВР) Сергій Наришкін і голова Слідчого комітету Олександр Бастрикін. Воно з 2014 року зменшилося, оскільки розчарування Путіна у Заході зростає, вважають аналітики.
«Майбутнє України може залежати від людини, яка оточена бульбашкою, яка одночасно живить його агресію та захищає від наслідків», – написали у статті, опублікованій цього місяця в Foreign Affairs Адам Е. Кейсі, докторант Центру нових демократій Вайзера Мічиганського університету, та Сева Гуницький, професор Університету Торонто.
Російська політологиня Тетяна Станова написала у травневій доповіді за травень 2020 року, якраз на початку пандемії, що нова еліта, яку вона називала «захисниками», все більш впливає на Путіна.
Вона описала «захисників» як союз між тими, хто виступає за посилення репресій всередині Росії, і тими, хто виступає за консервативну ідеологію як спосіб відбити виклики, що, як стверджують її члени, надходять переважно з-за кордону.
«Захисна ідеологія, безсоромно спираючись на теорії змови, прагне мобілізувати суспільство проти іноземних загроз і виступає за посилення контролю за приватним і політичним життям росіян», – сказала Станова.
Конкретний приклад такої заяви про змову з’явився на тлі напруженості навколо України: 66-річний Шойгу повідомив у грудні, що американські найманці переміщують «невідому хімічну суміш» на Донбас, де підтримувані Росією сили воюють з українським урядом з 2014 року. Він не надав жодних доказів на підтвердження цього твердження.
Шойгу, який супроводжував президента під час кількох походів і поїздок на риболовлю до Сибіру, які показують на державному телебаченні, є «одним із небагатьох особистих друзів Путіна в уряді», – ідеться в книзі про Путіна, авторства колишньої радниці президента Дональда Трампа Фіони Хілл і Кліффорда Гедді, економіста, який спеціалізується на Росії.
Коли Путін прийшов до влади наприкінці 1999 року, він спочатку оточував себе широким колом радників, від ліберальних економістів до колишніх колег зі спецслужб.
Однак він зробив різкий поворот приблизно в 2012 році, коли повернувся на посаду президента після перебування на посаді прем’єр-міністра на тлі безпрецедентних протестів проти його правління.
Він звинуватив Сполучені Штати в тому, що вони організували демонстрації, які спалахнули в 2011 році – частково через його рішення повернутися до Кремля – і розпочав придушення інакомислення, громадянського суспільства та опозиції, яка зростала з кожним наступним роком.
«Щоб заново консолідувати владу, Путін перефарбувався в консерватора, підкреслюючи важливість «духовних уз» і традиційних цінностей, яких не вистачало на декадентському Заході», – ідеться у доповіді Станової.
У 2013 році він підписав закон, який нібито спрямований на «захист дітей від інформації, яка виступає за заперечення традиційних сімейних цінностей» – так званий закон «про гей-пропаганду», крок, який, за даними правозахисних організацій, посилив соціальну ворожість до ЛГБТ.
Коли пізніше того ж року демонстранти в Україні вийшли на вулиці на знак протесту проти відмови тодішнього президента Віктора Януковича від торговельної угоди з Європейським союзом на користь тісніших економічних зв’язків з Росією, Путін знову вказав пальцем на Вашингтон і Захід.
Після того, як Янукович втік до Росії, Путін відправив війська для захоплення Криму, а Москва підтримала сепаратистські сили на сході України.
Вважається, що дії Путіна відштовхнули Україну далі від російської орбіти та посилили прагнення її народу до інтеграції із Заходом, чого, за словами західних чиновників, він і його близькі радники не зрозуміли.
Він, звісно, не прийняв це публічно, натомість у широко обговорюваній статті, опублікованій у липні, він звинуватив Захід у поділі росіян та українців, яких він назвав «одним народом».
Люди, які мали справу з Путіним, кажуть, що його конспірологічний погляд на світ глибоко сформувався у роки, коли він був офіцером радянського КДБ. Кілька його найближчих однолітків, приблизно його ровесників, мають схоже походження і в багатьох випадках з того самого міста, Ленінграда, нині Санкт-Петербурга.
«Він часто стверджує як публічно, так і приватно, що існують змови Сполучених Штатів і Заходу, спрямовані проти нього та проти Росії», – писав у статті 2016 року Хілл, експерт, який був старшим директором з питань Європи та Росії в Раді національної безпеки Трампа в 2017-19 роках.
«Таке конспірологічне мислення відповідає його логіці, – написав Хілл. – Сюжети мають сенс, з точки зору його орієнтації – як це видно через його фільтри Холодної війни, з часу його роботи на службі КДБ у Східній Німеччині наприкінці 1980-х років і з переважних політичних поглядів консервативних російських кіл».
70-річний Патрушев, один із найближчих соратників Путіна протягом усього його перебування при владі, є жорстким консервативним колегою, колишнім офіцером КДБ. Він народився в рідному для Путіна Ленінграді, з 1999-го до 2008 року обіймав посаду голови ФСБ, а потім перейшов до Ради безпеки.
Повідомляється, що він стояв за новою стратегією національної безпеки, яка була оприлюднена торік і вивела критику на адресу Заходу на новий рівень, стверджуючи, що «культурний суверенітет» Росії перебуває під загрозою, а її «традиційні цінності» «піддаються активній атаці з боку Сполучених Штатів та їхніх союзників».
66-річний Сергій Наришкін, інший ленінградець, який вперше зустрів Путіна після закінчення вищої школи КДБ, без жодних доказів стверджував, що західні спецслужби намагалися вбити лідера російської опозиції Олексія Навального. Навальний, якого отруїли нервово-паралітичною речовиною російського виробництва в Сибіру в 2020 році, звинувачує Путіна і ФСБ.
Крім того, тоді як Кремль розправляється з найменшою формою інакомислення, Наришкін нещодавно прирівняв до нацистів демократично обраний уряд в Україні, очолюваний президентом з єврейським корінням.
68-річний Бастрикін, який навчався на юридичному факультеті Ленінградського державного університету в 1970-х роках разом із Путіним, одного разу навіть погрожував убити заступника редактора опозиційної газети «Новая газета».
Згуртоване внутрішнє оточення Путіна протягом багатьох років було мінливим, коли люди долучалися та йшли, поводячись неналежно чи дратуючи президента.
Серед тих, хто пішов, є колишній міністр фінансів Олексій Кудрін, який дотримується більш ліберальних поглядів. Аналітики також припускають, що колишній міністр оборони Сергій Іванов, близький друг Путіна зі шкільних часів, а також колишній президент Дмитро Медведєв, більше не входять до найближчого оточення президента.
Браян Тейлор, професор Сіракузького університету, який написав книги про путінську Росію, сказав, що Дмитро Козак, багаторічний помічник президента, який зараз курує переговори з Україною щодо конфлікту на Донбасі, може бути важливим голосом у нинішній кризі.
Путін покладався на Козака, 63-річного юриста за освітою, щоб вирішити важкі проблеми минулого, зокрема нестабільність на Північному Кавказі. Його не відносять до консервативних «яструбів».
Тейлор сказав, що завжди було багато здогадок у визначенні того, хто міг би вплинути на рішення президента – і це стало лише важче після пандемії через обмежену особисту взаємодію Путіна з чиновниками.
На відміну від Сполучених Штатів, у путінській Росії немає «регульованого міжвідомчого процесу», у якому присутні іноземні чиновники та представники безпеки, які ухвалюють рішення.
Поки Путін отримує інформацію та пропонує варіанти від різних осіб, важко сказати, «хто насправді впливає на рішення серед цих варіантів», – сказав Тейлор.
«Це скоріше остання людина, з якою Путін розмовляв, а не якийсь колективний консенсус зовнішньої та безпекової еліти, – сказав він. – Президентство в бункері лише ускладнює ситуацію».
