- Про можливість потенційної відлиги з Росією йдеться в статті на сайті аналітичного центру Atlantic Council.
- Змінити Україну набагато складніше, ніж думав президент України, мовиться в матеріалі журналу Foreign Policy.
- У статті видання The National Interest пишуть про військовий потенціал України.
Про те, чи варто очікувати відлиги у відносинах із Росією у зв’язку з нещодавнім рішенням президента України Володимира Зеленського призначити Андрія Єрмака на посаду голови своєї адміністрації, йдеться в статті на сайті американського аналітичного центру Atlantic Council.
Призначення Єрмака і його, як стверджується, бізнесові зв’язки з Росією і проросійськими українськими політиками спричинили спекуляції щодо подальших відносин України з Росією, зазначає дослідниця Даян Франсіс. «Чи Зеленський готується до відлиги в відносинах із Росією?» – названа її стаття.
Особистості на ключових посадах відіграють велику роль у часи, коли Україна намагається знайти свій шлях серед проблем із олігархами і Росією. Багато хто відчув полегшення через звільнення Андрія Богдана у зв’язку з його відносинами з олігархом Ігорем Коломойським, який постійно створював проблеми для уряду, центрального банку, своїх бізнесових конкурентів і псував міжнародну репутацію Києва у відносинах із МВФ та іншими позикодавцями, зауважує авторка.
Єрмак, у свою чергу, викликав в Україні значні підозри через його, як стверджується, бізнесові зв’язки з росіянами, дехто з яких належить до оточення президента Росії Володимира Путіна, і його колишні зв’язки з проросійськими українськими політиками.
Як Богдан, так і Єрмак – успішні юристи, кожен з яких має свої сильні сторони. Богдан знав, як працює внутрішня бюрократія, а Єрмак показав свої вміння вести переговори і домовлятися. Проте багато хто скептично налаштований щодо нього. «Він виглядає надто приближеним до російського істеблішменту», – вважає професор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт. Він додав, що занепокоєний не переговорами з Росією, а тим, що вони можуть відбуватися на російських умовах. Особливо непокоять, на його думку, висловлювання Єрмака щодо виборів на окупованих частинах сходу України вже в жовтні цього року.
Та Єрмак дотримувався тведої позиції під час підготовки до саміту у «нормандському форматі» в грудні 2019 року. Він казав, що якщо Кремль не відступить від вимоги проведення виборів в умовах російської окупації, Україна готова «побудувати стіну» і «жити в умовах замороженого конфлікту».
Міжнародні ЗМІ, попри ці безкомпромісні заяви Єрмака, пов’язували його призначення з «відлигою» у відносинах з Росією – частково через те, що воно збіглося з заміною прихильника твердого курсу Владислава Суркова на Дмитра Козака, який родом із України, на позиції «українського куратора» в Москві.
За призначенням Єрмака, припускає авторка, стоїть зіткнення особистостей. Навіть президент визнав, що Богдан і Єрмак просто не могли працювати разом.
«Та факт залишається фактом, що кадрові зміни на верхівці не змінюють ширших політичних реалій, що постали перед адміністрацією Зеленського, яка повинна протистояти викликам із боку олігархів, давати відповідь на невпинну російську агресію і вдовольняти побажання українського електорату. У найближчому майбутньому рішучість і реформи стануть можливими лише тоді, коли буде досягнуто консенсусу щодо всіх трьох викликів. Це складне завдання для будь-якого керівника апарату, і саме воно має визначити політичні пріоритети Єрмака на найближчий час», – мовиться у статті.
Змінити Україну набагато складніше, ніж думав президент України Володимир Зеленський, мовиться в статті в журналі Foreign Policy. Досягти радикальних змін в Україні складно, водночас очікування людей високі, пишуть автори – дослідник центру Atlantic Council Адріян Каратницький і професор політології Університету Rutgers у США Олександр Мотиль – у статті «Кінець медового місяця Володимира Зеленського».
Зеленський запустив низку реформ, які не так давно було навіть складно уявити, проте, попри його досягнення, багато з його обіцянок викликають опір. Україна потребує перезапуску юридичної системи, якщо хоче подолати всюдисущу корупцію. Водночас наразі не зрозуміло, чи масові звільнення в офісі генпрокурора і зміни в силових структурах допоможуть.
«Ба більше, головним джерелом популярності Зеленського була його обіцянка зробити все необхідне для досягнення мирної угоди з Росією. Але ця обіцянка наражається на неприйнятну вимогу президента Росії Володимира Путіна про те, щоб Україна пожертвувала частиною свого суверенітету над Донбасом, що увічнить фактичний російський контроль над регіоном», – мовиться у статті.
Щоб уникнути зриву свого президентства, Зеленському потрібно швидко переорієнтуватися і зробити три речі, вважають автори.
По-перше, він має забезпечити свою владу в парламенті для ухвалення критичного законодавства. Це означає перетворення своїх політично недосвідчених депутатів на ефективну законодавчу більшість – але без концентрації надто великих повноважень у власних руках.
По-друге, Зеленський має відмовитися від обіцянки якнайшвидше припинити війну з Росією та її сепаратистськими союзниками. Йому слід визнати реальність: провести вибори на окупованих територіях буде неможливо доти, доки Росія відправляє снайперів для вбивства українських солдатів, заповнює ключові адміністративні посади на цих територіях російськими чиновниками і роздає свої паспорти на Донбасі. Натомість президент має подвоїти зусилля, щоб оскаржити російську окупацію в міжнародних судах, посилити спілкування з українцями, які живуть під владою Росії, через засоби інформації і зміцнити військовий потенціал України. А ще – він має припинити нескінченні підлабузнювання перед Путіним, які вражають більшість українських інтелектуалів, ветеранів війни і членів громадянського суспільства, наголошують автори.
По-третє, попри помірне економічне зростання, Україні потрібні рішучі зміни для його прискорення. Однією з найрезультативніших реформ може стати створення сильного економічного арбітражного суду. Такий суд, який міг би складатися з досвідчених і непідкупних суддів із Заходу, повинен би мати широкі повноваження, щоб домагатися виконання контрактів і захищати прав власності, що є необхідною умовою для будь-якого зростання іноземних інвестицій, мовиться у статті.
Україна не має ядерної зброї і, ймовірно, ніколи не буде настільки ж військово потужною, як Росія. Але Київ став набагато потужнішим, ніж Москва будь-коли очікувала, мовиться в коментарі у виданні The National Interest. Стаття, яка вже була опублікована минулої осені, але яку видання передруковує нині «через велику зацікавленість читачів», має назву «Україна стає сильнішою. А що, як вона кине виклик Росії?»
Коли почався конфлікт на Донбасі, українська армія була, говорячи словами генерала Віктора Муженка, «у стані руїни». Але протягом останніх кількох років із допомогою військових радників США та НАТО Україна досягла значних успіхів. Українська армія повільно набуває форми централізованих професійних бойових сил, та, тим не менш, попереду залишається багато роботи, вважає Марк Епіскопос, дослідник аналітичного «Центру національних інтересів» у США.
Основна частина попередньої військової допомоги складалася зі стрілецької зброї й різного обладнання, такого, як прилади нічного бачення. Це важливі інструменти, але їх і близько не достатньо, щоб гарантувати успіх України на Донбасі, не кажучи вже про захист від гіпотетичної російської військової атаки на захід від Донбасу.
Експерти погоджуються з тим, що надання США Україні протитанкових ракет Javelin є «переважно символічними», а нинішній план Конгресу щодо забезпечення України портативними ракетними установками «земля-повітря» є ще більш символічним – у сепаратистів немає винищувачів, а російські ВПС не зможуть вести воєнні дії над повітряним простором на Донбасі, не спричинивши міжнародної кризи, яка збільшить шанси прямого західного втручання, мовиться у статті.
Проте значного збільшення допомоги, яке б суттєво змінило баланс сил на місці подій, Україна не отримає, тому що це може спричинити російську ескалацію, яка лише посилить проблеми для України. Саме з цієї причини, вважає автор, Україна навряд чи отримає таку стратегічно суттєву військову допомогу, як ракетні системи Patriot, які Київ хотів закупити 2018 року.
Але існують прагматичні військові реформи, які українська армія може здійснити для забезпечення собі кращих позицій у війні на Донбасі. Такі танки, як Т-84 чи Т-80, є громіздкими, враховуючи міський характер конфлікту. Але є сенс замінити старі БМП-2, яких Україна має понад 800, меншою кількістю модернізованих бойових машин піхоти. Як повідомляється, Україна робить кроки у цьому напрямку зі своїми БМП-1УМД. Тим часом посилення мережі контрбатарейних РЛС і сучасна військово-транспортна техніка можуть пом’якшити вплив сепаратистських артилерійських атак, мовиться у статті.
«Майбутня допомога летальними озброєннями буде відображати реалістичніший погляд на військові потреби України, якщо вона буде ґрунтуватися на таких практичних міркуваннях, а не на вузько спеціалізованих ракетних установках, які, можливо, врешті так і не будуть використані в бою», – наголошує автор.
