Колишній журналіст із Херсону Ігор Бондаренко провів у російському полоні майже тиждень після спроби виїхати через Крим з окупації. Чоловік розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я», як прийшла війна до його рідного міста, про допити російської ФСБ та голодні пʼять днів.
«Ми мріяли, що вони підуть»
Ігор Бондаренко каже, що 24 лютого був у Херсоні та про початок повномасштабного вторгнення Росії дізнався від сестри.
– Десь о 7-й ранку мені зателефонувала рідна сестра старша, вона мешкала в Маріуполі. Такі були слова: «Ігоре, все добре, ми живі, все нормально, не хвилюйся, ми ховаємося в бомбосховищі». А я такий – чого саме? Сьома ранку, я ще тільки прокинувся, яке бомбосховище? І тут ми дізнаємося, що почалася війна.
За його словами, перший час після вторгнення у жителів Херсону був ступор. Також Бондаренко повідомив, що на околицях міста вже точилися бої.
Не було вуличних боїв, але на околицях, на під’їзді до Херсону були дуже важкі бої
– В самому місті їх не було, а от Антонівський міст і на лівому березі були дуже важкі бої. Тому коли люди кажуть: «От Херсон здали без бою», я скажу, що це неправда. Не було вуличних боїв, але на околицях, на під’їзді до Херсону були дуже важкі бої. І той міст – два дні його проходили окупанти. У нас все місто було в ступорі. Хтось вже виїздив на Миколаїв, Кривий Ріг, хтось залишився. Ще ніхто нічого не розумів, що трапилося.
Окупанти зайшли до міста на початку березня. Бондаренко згадав, як херсонці проводили мітинги проти загарбників.
До нас прийшли не просто якісь солдати, до нас прийшли вбивці, мародери
– Спочатку ми так мріяли, що вони підуть чи, може, щось зрозуміють, що війна – це все фарс, для нас так здавалося, що це нереально. А потім, після того, як у нас почали зникати люди та вони вже посмілішали, почали розганяти мітингувальників палицями, гранатами світло-шумовими, стріляти по верху, ми вже зрозуміли, що вони не жартують. До нас прийшли не просто якісь солдати, до нас прийшли вбивці, мародери.
Бондаренко розповів, що багато херсонців виїхало, місто «змінилося та було спустошеним».
– Третя година дня влітку – пусто, нікого. Ти йдеш по центральному проспекту Ушакова, й 3-4 людини на весь проспект. І тому в нас навіть 11 листопада не всі знали, що місто звільнене. Бо інтернету, зв’язку не було.
«Поїдеш до Криму в підвал»
Одразу після окупації чоловік зрозумів, що його шукатимуть.
– Бо я був журналістом, я працював на нашому радіо «Софія», потім це стало «Херсон ФМ». Я співпрацював в інформаційній площині з деякими людьми, які були пов’язані з патріотичними організаціями. Наприклад, я дуже мав тісний зв’язок з лідеркою «Правого сектору» Наталією Вотеічкіною, вона – моя подруга з дитинства.
Втім, окупанти не прийшли за колишнім журналістом до нього додому, а затримали, коли він намагався покинути Херсон.
– Це було 10 серпня. Коли я приїхав на Каланчак – пропускний пункт (біля адмінмежі з окупованим Кримом – ред.), здав свої документи, пройшов «митників» (російських – ред.), потім нас запускали до цих ФСБшників, які сидять у кабінках білих. Мене викликали, забрали телефон, планшет, вийшов ФСБшник, приніс стопку паперів формату А4, на яких були всі контакти, які я видалив за останні пів року.
– Перше, що він у мене запитав: «Хто така Наталія Вотеічкіна?». Потім почався допит. Вони почали мені показувати фотографії з деяких інтернет-видань українських, і я так здивувався тому, що це вся інформація була підготовлена за 2014-2015 роки.
Мене в той же день закрили в залізному броньованому контейнері білого кольору. Ні води, ні в туалет, нічого не було
Представників російських спецслужб особливо цікавили контакти, які вони знайшли у Бондаренка.
– Я одразу почав робити легенду, що я журналістом був до 2016 року, працюю в Польщі, показав їм документи з фірми польської, свої закордонні паспорти. Дивіться, от мої візи: 3 місяці там, місяць вдома, 4 місяці там, місяць вдома. Але мені сказали: «Ні, хлопцю, ти поїдеш до Криму в підвал». Мене в той же день закрили в залізному броньованому контейнері білого кольору. Ні води, ні в туалет, нічого не було.
«Кулаком поміж лопаток»
Проте, каже херсонець, до Криму його так і не повезли.
– Приїхав білий бус с літерою Z, вийшли три хлопці з автоматами, в броніках, у балаклавах, в одного були капітанські пагони. Натягли мені пластикові джгути, накинули якусь кофту червоного кольору на голову, обмотали її скотчем, всі мої лахи, навіть кішку в переносці кинули в автобус і повезли.
Переді мною була яма, завширшки метра 2, в довжину може 3-4 метри, там лежали трупи чоловіків
– Потім, коли зняли ганчірку з голови, я побачив, що навкруги степ, одразу зрозумів, що це Херсонська область, ніякий то не Крим. І переді мною була яма, завширшки метрів 2, в довжину, може, 3-4 метри, там лежали трупи чоловіків. Може, чоловіків 8, присипані, було видно ноги, руки, обличчя навіть одного я розгледів. Я не зрозумів, чи то їхні воїни були, чи наші, мені навіть здається, що був один цивільний. Вони в мене спитали: «Хочеш до них»? Я кажу: «Ні». І в цей самий момент пролунав постріл одиничний і з кулака мені поміж лопаток, я впав на коліна, вони мене підняли, натягнули знову червону ганчірку, замотали скотчем голову, посміялися, посадили до цього буса та повезли.
Кілька діб чоловік провів на кахельній підлозі з замотаною головою та без їжі.
– Там був килимок такий, що під ноги кладуть, і на тому килимку на холодній підлозі я провів із замотаною головою, я нічого не бачив, десь три дні, а може, й 5 днів. Мені сказали, якщо зніму цю футболку з голови, то вб’ють одразу, якщо буду буянити, охоронець пристрелить, ну я поводився доволі чемно, спокійно.
Вже на 5-й день вони мені принесли рис, зварений до стану клею
Годувати мене почали діб через п’ять, коли вже зняли з голови ганчірку. Воду давали щодня, спека була, давали пляшку 0,5. Була пластикова пляшка, щоб справити потребу. Я кажу, а якщо мені треба буде до туалету? Вони казали ходити під себе. Вже на 5-й день вони мені принесли рис, зварений до стану клею і там, мабуть, була зіпсована консерва з їхнього сухпайка з присмаком металу. Ось цим мене годували. Бувало 1 раз на день, бувало 2 рази на день, по-різному.
«Пʼять днів напруги»
Окупанти запропонували чоловіку співпрацю та наказали створити телеграм-канал, щоб транслювати інформацію від окупантів. Бондаренко також згадав, що йому розповідали під час допитів і бесід у полоні.
Приходила до мене інша людина, вона трішки була нервова, розмовляла зі мною за допомогою ніг, пару разів шокером била
– Вночі приходила до мене інша людина, вона трішки була нервова, розмовляла зі мною за допомогою ніг, пару разів шокером била. Іноді так бавився, над вухом мені його вмикав, і тоді був електронний писк. І він мені розповідав історію, що «вас, «укропів», «фашистів», треба різати, вбивати». Казав про те, що він «потрапив у полон до «Правого сектору», його наче там порізали на шматки, розламали, але лікарі Донбасу якось склали, зшили». Говорив про те, як всіх нас ненавидить.
Отримавши до рук телефон, чоловіку вдалося з’ясувати своє місцеперебування та відправити рідним повідомлення з геолокацією.
– Побачив, що перебуваю у місті Скадовськ біля дельфінарію. Я зробив скріншот цього та надіслав його своїй сестрі. 16 числа я вже знав, що мене шукають, бо я поліз на сайти новин і побачив, що є вже карна справа, що я зник. Тобто органи вже знають і моя сестра з моєю дружиною вже підняли такий кіпіш. Звернулися до журналістів.
Чоловік зазначив, що час у полоні для нього був дуже важким і напруженим.
– 5 днів свого життя, коли я був прикутий, лежав у цій хатинці, в мене мозок за все життя ніколи так не працював, знаєте, як комп’ютер. Я спав, прокидався, пригадував, що я їм розказав, чиї прізвища називав – це були люди, які, я точно знав, вже виїхали і не перебувають в окупації.
Перед тим, як відпустити херсонця, росіяни записали відео, де він начебто дає згоду на співпрацю.
– З прапором РФ вивели мене і я записав такий текст: «Я такой-то такой-то, даю согласие на сотрудничество с вооруженными силами Российской Федерации в борьбе с бандитами и террористами».
- Франція 30 листопада заявила про початок роботи зі створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України.
- Росія заявляє, що такі трибунали «не матимуть жодної легітимності, не будуть нами прийняті і будуть засуджуватися нами». Про це 1 грудня сказав речник російського лідера Володимира Путіна Дмитро Пєсков.
- За даними МВС, станом на жовтень українські правоохоронці зафіксували вже близько 40 тисяч воєнних злочинів, скоєних російськими військовими на території України.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
