Ілона Македон
«Чую: штук вісім виходів було. Тільки заскочив, упав, коліна позбивав, коли як поруч тут бахнуло – і все! Погано пам'ятаю. В мене тиск 80 на 40 був. Медикиня військова сказала, що може бути внутрішня кровотеча. А насправді в мене пневмоторакс».
«З літа почали КАБами дуже обстрілювати. Це інша зброя, яка дуже руйнує село, навіть військові не можуть там перебувати».
«Воно як стрельне – і все чорне навкруги, і хати, дивлюся, розкриваються».
Це розповіді жителів села Темирівка Гуляйпільської громади Пологівського району, що на Запоріжжі. Воно розташоване на межі трьох областей – Запорізької, Дніпропетровської та Донецької. Російська армія зараз закидає це село керованими авіабомбами – рівняє із землею, кажуть українські військові.
Детальніше про те, як живе село Темирівка, чому там залишився лише один місцевий житель, наскільки село зруйноване через російські обстріли і чи хочуть люди туди повертатися у майбутньому – читайте у репортажі Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
Село опинилося поблизу фронту ще 2014 року, оскільки за 86 кілометрів від нього – Мар’їнка, де проходили запеклі бої. Темирівка була тиловим населеним пунктом для української армії, зокрема, тут були казарми для військових.
2022 року, у перші місяці повномасштабного вторгнення, російська армія підійшла на відстань до 6 км від Темирівки. За останні три роки село було повністю знищене. Наразі там лишається лише незначна частина вцілілих будинків. Знищена місцева гімназія, дитячий садочок, будинок культури, сільська рада, сільськогосподарське підприємство та інші об'єкти.
До повномасштабного вторгнення населення села налічувало понад 400 осіб, зараз там залишається одна людина. Місцеві жителі розселилися переважно по містах та селах поблизу.
«FPV-дронів багато там»
Михайло Довгополик жив у Темирівці до жовтня 2022 року. Він допоміг багатьом односельчанам евакуюватися, а також доглядав за будинками та господарством людей, які про це просили. Зараз чоловік живе у селі Березовому, Дніпропетровської області, що за 8 км від Темирівки. Втім, він досі час від часу приїжджає до рідного села.
«Раз на три тижні буваю, буває і частіше. Коли як виходить, коли яка погода. FPV-дронів багато там. Село дуже зруйноване. Будинок частково знищений. Я поки приїжджаю, вікна позабивав, шифер на даху міняв, латав. Той бік села, де церква в нас, останнім часом дуже після КАБів постраждав. Наша вулиця страждає від обстрілів, ну, осколками б’є – і вікна, і дахи побило дуже. Де більше, де менше», – розповідає чоловік.
У жовтні 2022 року Михайло Довгополик поїхав перевірити склади місцевого сільського господарства, які горіли через російські атаки, і опинився під сильним обстрілом. Осколки снарядів потрапили в тіло чоловіка, а один – в легені. Зуби були вибиті. Чоловіка тоді ледве встигли довезти до лікарні.
«Комора горіла, попросив хазяїн, щоб я загасив. Я загасив. А потім приїхав додому, дивлюся – знову чорний дим. Поїхав велосипедом, коли бачу, а там склад горить. Я там вже не міг загасити, води не було. Каже хазяїн на другий день: «Якщо зможете, подивіться». Ну я поїхав. Якраз отож йому телефонував, кажу, що дах вже згорів. Далі пройшов, чую: штук вісім виходів було. Ну а тут відкрита місцевість. Тік – трохи накритий, туди пробіг до нього, ну вже два-три приходи (влучання) було позаду. Я тільки заскочив, упав, коліна позбивав. Коли як поруч тут бахнуло – і все! Погано пам’ятаю.
Дійшов до хлопців військових, вони допомогли. А потім мене на Покровське (Дніпропетровська область – ред.) у лікарню відправили. В мене тиск 80 на 40 був. Медикиня військова сказала, що може бути внутрішня кровотеча. А насправді я не міг дихати, у мене пневмоторакс. Потім мені пробили (запустили повітря в легені – ред.) і уламки повитягували. Потім два тижні побув у торакальній хірургії у запорізькій лікарні», – поділився спогадами чоловік.
«Перші вибухи поблизу села»
Ольга та Поліна Довгополики – дружина та донька Михайла Довгополика. Сім’я живе на відстані уже близько трьох років. Жінки наразі перебувають у Запоріжжі. Дружина намагається провідувати чоловіка якомога частіше, а доньку вони переконують зайвий раз не ризикувати. Ольга розповіла, коли вони все ж вирішили виїжджати з Темирівки.
Надійшов сигнал, що війська Росії наближаютьсяОльга Довгополик
«17 квітня 2022 року надійшов сигнал, що війська Росії наближаються вже до населеного пункту. Як такої, пропрацьованої евакуації не було оголошено. А повідомила колега, що кожен вирішує сам і потрібно від'їжджати, тому що це небезпечно. Почалися перші вибухи поблизу села. Ми від'їхали 17 квітня 2022 року. Через добу ми з чоловіком і ще одна сім'я зустрілися в Покровську, Дніпропетровська область. Там зустрілися зі своїми односельчанами і зрозуміли, що в нас залишилися люди, які не зможуть евакуюватися. Ми двома машинами поїхали, купили продуктів і назад у село, але не доїхали. На межі села стояли військові, сказали: «Йде сильний бій, ви туди не проїдете, ми вас не пустимо». І ми повернулися назад. Потім ми навідувалися в село, ми привозили харчі людям, воду. Їздили по селу. Хто бажав виїхати, ми допомагали, вивозили людей», – розповіла жінка.
Одного разу, ще 2022 року, вся родина на кілька тижнів повернулася до Темирівки. Поліна Довгополик каже, що звуки боїв було чути дуже близько.
«Коли я приїхала, я не розрізняла, де виходи, а де приходи. Тато мені каже: «Не бійся, це наші. А ось чуєш? Ось це САУ працює, а ось це танк». Настільки це було близько, тому що там всього 7 кілометрів до межі вже, де, власне, відбуваються бойові дії, і це дуже гаряча точка, де ми були. Ще таке було, коли я спала, мене будили батьки, кликали: «Поліно, вставай!» І я швиденько падала з ліжка на підлогу, вкривалася і слухала ці приходи (влучання). І так одного разу касети (касетні боєприпаси – ред.) лягали до сусідів, потім на другий день я болванку таку від снаряда в себе на вікні знайшла в кімнаті. Це просто ударна хвиля, яка стала меншою. Якби вона була більшою, то вона просто наскрізь пробила б стіну.
В якийсь ранок я чую, як з кухні смачно пахне їжею. Думаю, що це мама готує, і раптом чую приліт, але ніхто мене не кличе. Ну, думаю, напевно, можна спати далі спокійно. Я встаю, потягуюся, виходжу на двір, тихо, нікого немає, ні мами, ні тата. Думаю, ну можна трошки запанікувати. І тут мама біжить з однієї сторони, тато з іншої і питають, чи не злякалась я. А я кажу: «Ні. Мені нормально, все добре». Ось так ти просто звикаєш», – поділилась Поліна Довгополик життям у селі.
Темирівка розташована за 20 км від Великої Новосілки Донецької області. За словами військових, які там дислоковані, це несе великі ризики для села, адже російські військові вийшли на трасу, що веде до населеного пункту. З тим, що в Темирівці стає дедалі небезпечніше, погоджуються і місцеві жителі.
«Обстріли сильні зараз КАБами – того, що не було у 2023 році. У 2024 році десь з літа почали КАБами дуже обстрілювати. Це інша зброя, яка дуже руйнує село, навіть військові не можуть там перебувати», – зауважила Ольга Довгополик.
«Три роки життя під обстрілами»
Любов Білокопитова та Ніна Пидоненко – рідні сестри. Вони народилися, виросли та все життя проживали в Темирівці. Хата старшої сестри Ніни, розповідають, знищена через російські обстріли.
Сестри виїхали з Темирівки одними з останніх – у листопаді 2024 року. Майже три роки вони прожили під постійними обстрілами без електрики, газопостачання та інших зручностей. Виїжджати не планували й надалі. Втім, коли Темирівку почали обстрілювати КАБами, жінки не витримали та поїхали. Наразі вони живуть у селі Бабурка, що на околиці міста Запоріжжя. Ніні Пидоненко – 84 роки, вона пам'ятає Другу світову війну і каже, що тоді настільки значних руйнувань у селі не було. Зараз ситуація набагато гірша, розповідають жінки.
Довелося виїжджати. Бо думаю, ляжемо спати, як кинуть, ми й не виліземо звідтіляЛюбов Білокопитова
«Звісно, що важко. У неї ще й хата згоріла. Вона жила окремо від мене. А тоді, як війна почалась, я її забрала до себе. Син мені дзвонить: «Мамо, забери тітку». Я і забрала, вона жила у мене. А тоді приїжджає мій однокласник і каже: «Ваша хата згоріла» (хата Ніни – ред.). Все погоріло. Ну все чисто погоріло. І сараї, і що там було, все погоріло. Я й не думала виїжджати. А вони (військові РФ – ред.) як почали стрілять, воно як стрельне – і все чорне навкруги, і хати, дивлюся, розкриваються (після влучань КАБами – ред.). Ото довелося виїжджати. Бо думаю, ляжемо спати, як кинуть, ми й не виліземо звідтіля», – розповідає Любов Білокопитова.
«ЗСУ готові до будь-якої ситуації»
Ігор Овдієнко на псевдо «Сармат» – уродженець Запоріжжя, командир розрахунку міномета 110-ї окремої бригади територіальної оборони. З серпня 2024 року він захищає Темирівку. Нині – вже другий приїзд Ігоревого підрозділу під це село. Разом із побратимами він брав участь у боях поблизу Темирівки ще навесні 2022 року, коли, за його спогадами, село було ціле. Зараз Темирівки майже не існує, каже військовий. Російська армія накриває село КАБами, масово застосовує дрони.
«Непошкоджених домів вже немає. Є кілька домів, які більш-менш збереглися, але вікна, дахи – все це пошкоджено. А більша частина просто знищена. Якщо армія РФ так далі буде просуватися, то є певна загроза. Можливо, це не завтра буде і не через місяць, але загроза така є. Тому що просування ворога є. Які у них плани будуть і куди вони будуть далі просуватися, не знаю. Ми, звісно, готуємось до будь-якого сценарію. Ми готові, наскільки це можливо бути готовим до цієї ситуації», – сказав військовий.
«Бажають повернутися додому»
Староста Темирівки Людмила Новікова розповіла «Новинам Приазов’я», що зараз у селі залишився один житель. Це чоловік, йому 82 роки, і виїжджати він не погоджується.
«Після початку повномасштабного вторгнення там проживали 20 осіб, потім все менше і менше, почали від'їжджати. У листопаді 12 осіб було. І ті на початок грудня повиїжджали. Хто у Запоріжжя поїхав, хто у Покровське Дніпропетровської області. Зараз один чоловік лишився. Він казав, що йому допомагали військові. Нам надають гуманітарну допомогу з громади – з міської ради, і ми йому доставляємо. Надають воду, продуктові набори, гігієнічні набори, газові портативні плити були, до них десять газових балончиків, надавали ковдри. Таке все йому доставляємо», – запевняє староста.
У селі немає вже жодного вцілілого будинку, втім, більшість місцевих жителів хотіли б повернутися до Темирівки після закінчення бойових дій, додала Новікова.
«Село постійно обстрілюють, навіть, ті, хто виїжджав, їх теж обстрілювали, і один чоловік був поранений, біля нього дрон упав, в лікарні потім осколки витягували, контузія була. Дехто вже собі житло інше купив, але з ким спілкуюся, майже всі – процентів 80% хочуть повернутися додому. Всі чекають, що це все закінчиться, навіть у розбиті будиночки хочуть повернутися», – розповіла староста.
Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року. Російські військові регулярно з різних видів озброєння – ударними БПЛА, ракетами, КАБами, РСЗВ – атакують українські регіони. У Росії заперечують, що ведуть проти України загарбницьку війну і називають це «спеціальною операцією». Також російська влада заперечує, що скоює злочини проти цивільних жителів України.
Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.
Форум