Валерія Константинова
У Ростові-на-Дону судять пʼятьох мелітопольців, яких російські силовики арештували після окупації українського міста. Про початок судового процесу над ними стало відомо, коли їх упізнали рідні на фотографіях у російських ЗМІ про суд над над полоненими захисниками Маріуполя, більшість з яких – бійці полку НГУ «Азов». Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» дізнався подробиці про затримання мелітопольців, а також про те, у чому їх звинувачує країна-агресор. Є інформація, що друге судове засідання у їхній справі призначене саме 12 липня.
- Із інформації російських ЗМІ стало відомо, що пʼятьох жителів Мелітополя звинувачують «у створенні антиросійського терористичного підпілля». За даними ФСБ, підсудні начебто «збиралися зробити вибух замінованого автомобіля на місці роздачі гуманітарної допомоги мирному населенню міста, а також атаку з гранатометів на російських військових».
- У ФСБ стверджують, що знайшли велику кількість вибухових пристроїв та зброї: автомати Калашникова, кулемети, пістолети, патрони, протитанкові та протипіхотні міни, постріли до гранатометів, ручні гранати, снаряди для мінометів, вибухівки, детонатори та навіть ПЗРК.
- Затримані мелітопольці, що опинилися в Росії на лаві підсудних – Андрій Голубєв, Ігор Горлов, Олександр Жуков, Володимир Зуєв та Юрій Петров.
- За інформацією Центру журналістських розслідувань (ЦЖР), російські військові вломилися в будинок Юрія Петрова на початку квітня 2022 року. Після обшуку чоловіка забрали на допит. Повідомляли, що в українця начебто вилучили зброю. Відомо, що Петров захоплювався історичною реконструкцією, цікавився періодом Другої Світової війни, відтак такі «арсенали» є вдома у багатьох реконструкторів.
- Як пише ЦЖР, Володимира Зуєва викрали вранці 1 квітня. Вісім озброєних російських військових увійшли в будинок приблизно о 6 ранку і почали ретельний обшук. Шукали докази причетності до терористичної діяльності, дізналися журналісти.
- За їхньою інформацією, Зуєва довго тримали «на підвалі», потім відправили у Крим. Згодом близькі дізналися зі ЗМІ, що його тримають у «Лефортово».
«Погрожували стріляти по ногах»
Рідні українців кажуть, що перше засідання російського суду відбулося 14 червня – в один день разом з бійцями «Азову».
«У цей день судили «азовців», а на інший час – п’ятьох мелітопольців. Російські ЗМІ зняли їх, і всіх об’єднали в одному відео. В ТікТоку вже підхопили і, не знаючи, теж почали розповідати про «азовців», показуючи фотографії мелітопольців. Друге засідання заплановано на 12 липня. Адвокати кажуть, що це може тривати все літо», – зазначила дружина одного із засуджених Ольга Голубєва.
Дружина Андрія Голубєва розповіла «Новинам Приазовʼя», що її чоловік працював тренером із кунг-фу у Мелітополі. Коли почалася пандемія коронавірусу, секція закрилася, і Андрій пішов служити прикордонником. Згодом у нього виникли проблеми із суглобами, тому він повернувся до роботи тренера.
«Путін вирішив «звільнити» нас 24 лютого 2022 року. Вже ввечері цього ж дня російські військові зайшли у Мелітополь. Їх було дуже багато», – згадує жінка.
За словами Голубєвої, 6 квітня минулого року до них у квартиру прийшли п'ятеро озброєних чоловіків: троє з них були у військовій формі, а двоє – одягнені у чорне та в балаклавах.
Сказали, що, якщо чоловік з ними співпрацюватиме, то вони його повернутьОльга Голубєва
«Окупанти одразу почали проводити обшук у приміщенні, шукали телефон. Погрожували стріляти по ногах, попри те, що у нас маленька дитина. Вони забрали паспорт і телефон, а потім надягли кайданки на Андрія та відвезли. Сказали, що, якщо чоловік з ними співпрацюватиме, то вони його повернуть. Згодом ці машини я бачила біля Мелітопольської «комендатури», – розповідає Ольга.
Із Сімферополя до «Лефортово»
Голубєва зазначає, що, коли приходила до комендатури окупаційної влади, щоб дізнатися де її чоловік, військові відповідали, що «такого не було».
«Ходила по організаціях, до військкомату, поліції, керівниками яких є окупаційна влада. Всюди говорили, що у них немає мого чоловіка. Я не розуміла, куди вони могли його помістити. Лише наприкінці квітня із російських ЗМІ дізналася, що він потрапив до списку Росфінмоніторингу, як «терорист». Згодом росЗМІ писали, що Андрій у Сімферополі подавав апеляцію. Тож він був там. У липні 2022 року його перевели у СІЗО «Лефортово» (Москва)», – повідомила Ольга Голубєва.
В окупованому Мелітополі Ольга перебувала до середини літа 2022 року, а потім виїхала на підконтрольну Україні територію.
«Розуміла, що не можу нічим допомогти чоловіку, через це ставало психологічно важко, і ми з сином виїхали. Дорога зайняла 6 днів. виїжджали через Василівку, стояли на автозаправках. Нам вдалося виїхати, але було дуже страшно, що нас не пропустять», – поділилась спогадами Ольга.
«Чоловік схуд у два рази»
Як тільки дружина Андрія Голубєва виїхала з окупації, вона одразу подала заявку до Міжнародного Комітету Червоного Хреста.
Перебування їх у полоні держави-агресорки не підтверджує Червоний Хрест оскільки немає доступу до них в СІЗО №1 у Ростові-на-ДонуОльга Голубєва
«На мої запити українські структури відповідають, що наші чоловіки, зокрема й Андрій, внесені до реєстру/ Dідкрите кримінальне провадження щодо викрадення людей. Але перебування їх у полоні держави-агресорки не підтверджує Червоний Хрест? оскільки немає доступу до них в СІЗО №1 у Ростові-на-Дону», – каже жінка
Ольга скаржиться, що нічого не могла дізнатися про долю свого чоловіка, аж поки його не показали у російських ЗМІ.
«За цей час ми не отримали жодного листа від Андрія, жодного відвідування СІЗО представниками МКЧХ не було. Ми не можемо дізнатися, в яких вони перебувають умовах. Але по фото видно, що над ними знущаються, Андрій схуд у 2 рази. Вони жахливо виглядають», – додала Ольга.
Постукали у двері: «Відчиняйте, міліція».
Наступного дня, після викрадення Андрія Голубєва, російські військові прийшли додому до Олександра Жукова. Його донька Євгенія Скрипниченко розповіла «Новинам Приазовʼя», що батько з 2015 року ніс службу в зоні АТО. Після завершення мобілізації уклав контракт і продовжив службу. Так тривало до 2021 року.
Батько намагався додзвонитися знайомим з ТРО, але вони не відповідалиЄвгенія Скрипниченко
«Після звільнення батько вступив у лави ТРО та був у резерві. Вранці 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, йому зателефонували та сказали їхати на базу. Він поїхав. На місці вже повідомили, що йому треба прибути о дванадцятій ночі у цивільному одязі. Коли він прибув у призначений час, там все було закрито. Батько намагався додзвонитися знайомим з ТРО, але вони не відповідали. Половина з них виїхали з Мелітополя, а інші – залишилися у місті. Ми не знали, що робити далі», – каже Євгенія.
За її словами, вони не намагалися виїхати, оскільки з першого дня повномасштабного вторгнення були закриті всі виїзди з міста. З обшуками військові РФ прийшли в їхню хату о 6 ранку 7 квітня.
«Ми живемо у приватному будинку, і я почула, що біля нас зупинилися машини. Одна автівка була пофарбована під камуфляж, а друга – чорний позашляховик. Вони показували пальцем на сусідні будинки та на наш. І тут я зрозуміла, що це до нас. Саме за день до цього викрали татового знайомого Андрія Голубєва. Я пропонувала батькові кудись поїхати, сховатися, але він відмовлявся і відповідав: «Все нормально. Ми нічого такого не робили, за мною не прийдуть».
Жінка згадує, що окупанти постукали у двері зі словами: «Відчиняйте, міліція». Коли вона відчинила двері, побачила одного чоловіка з щитом в руках, а другого з автоматом, направленим в її бік...
«Інші вже ходили подвір'ям і намагалися щось знайти. Усього їх було чоловік 8: шість у військовому одязі зі зброєю та двоє у чорному», – додала Євгенія.
«Запитували, де живуть «нацисти»
Запитання ставили цікаві: «Де живуть «нацисти»?», «Де живуть наркодилери?», «Де мешкають АТОвці?Євгенія Скрипниченко
За словами жінки, озброєні чоловіки оглядали все та всюди: у гаражі, на горищі. Частину речей винесли, після чого почали розмову:
«Запитання ставили цікаві: «Де живуть «нацисти»?», «Де живуть наркодилери?», «Де мешкають АТОвці?». Відповіді на них ми не знали, бо не питали ні в кого, чи він «нацист», чи АТОвець, хто і де продає наркотики. Пояснювали, що не знаємо, а окупанти питали: «Як це ви не знаєте?». Говорила, що не вживаємо, а вони: «Ну так ми не питаємо: вживаєте ви чи ні. Ми запитуємо, де це роблять?».
Євгенія каже, що була шокована і не розуміла суть питань та що конкретно потрібно окупантам.
«Тоді один військовий сказав: «Ми зараз заберемо вашого тата, допитаємо. Ви не хвилюйтеся, ми його повернемо». На запитання «Коли?», відповіли: «Коли опитаємо, тоді повернемо». З того моменту я більше не бачила батька», – повідомила вона.
Скрипниченко розповідає, що після того, як забрали батька, вона почала телефонувати в «комендатуру» окупантів, де їй відповідали, що чоловіка допитають і відпустять.
«Зателефонувавши на четвертий день, нам сказали, що «в них такої людини не було». Коли ми виїхали на підконтрольну Україні територію, я почала телефонувати на всі «гарячі лінії», зокрема і до Червоного Хреста. Всюди залишала заявки», – розповідає Євгенія.
За її словами, Олександр Жуков, вважається цивільним полоненим, оскільки на момент його викрадення і початок війни він не перебував на службі, був понад рік вдома.
Скрипниченко каже, що Червоний Хрест не підтвердив перебування її батька у полоні, хоча інформація про них і фото з залу суду є в російських пабліках.
«Полювання на військових»
Серед мелітопольців, яких судить Росія, також перебуває Ігор Горлов. Його мати Ірина Горлова розповіла, що за фахом Ігор судноводій, штурман дальнього плавання, працював на судах торгового флоту. У 2015 році він добровольцем пішов служити за контрактом до ЗСУ, був учасником АТО. Напередодні повномасштабного вторгнення Ігор змінився з наряду, і наступного дня у нього був вихідний.
«24-го лютого він зателефонував своєму начальству, яке сказало чекати наказу. Ігор був не один, хто отримав такий наказ – «чекати» і залишився в місті. Ближче до обіду з'ясувалося, що його військова частина евакуювалася. Але, чому не забрали тих, хто на той момент був вихідний – невідомо», – повідомила жінка.
За словами Ірини, після цього її син вступив до ТРО. Оскільки місто вже було практично окуповане, вони діяли в умовах окупації. Мати військового стверджує, що як тільки російські війська зайшли у місто, вони отримали всі списки та адреси військових і колишніх бійців АТО.
«На цих людей почалося справжнє полювання. Були сусіди любителі «русского мира», які здавали хлопців, і їх забирали», – згадує жінка.
Вона каже, що бачитися з сином не вдавалося, бо вони жили у різних районах міста, а мобільний зв’язок практично був відсутнім.
Син мені казав: «Мамо, мені навіть не дзвониІрина Горлова
«Поїхати до сина не могла, бо його квартира знаходилася у районі, де було багато російських військових, тому з’являтися там небезпечно. Син мені казав: «Мамо, мені навіть не дзвони. Якщо в мене буде можливість, сам виходитиму на зв’язок». Я знала, що він вдома не живе, а в якомусь іншому місці. Вранці 6 червня написала йому, і він мені відповів, надіславши «серце». Але я знала, що все добре, він живий», – поділилась Ірина.
Якраз у цей час у російських ЗМІ з'явилося багато публікацій про затримання та розстріли бійців АТО, що змусило нервувати жінку.
«Він довго не виходив на зв'язок. Поїхавши до нього на квартиру, побоялася заходити всередину. Зайшла до сусідки та запитала, чи давно вона бачила Ігоря. І вона зніяковіла і сказала, що бачила його у Вербну неділю. Потім додала, що до нього у квартиру приходили російські військові разом з ним для обшуку, і потім забрали його з собою», – розповіла жителька Мелітополя.
З огляду на бойові дії й окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Росія не ховає полонених?
Одразу після звістки про викрадення сина Ірина пішла в окупаційну «комендатуру», де порадили «звернутися до поліції» (окупаційної – ред.), де жінці навіть не дали написати заяву.
Згодом вона виїхала з окупації та почала пошуки сина. Дізналася, що спочатку Ігоря тримали у Сімферопольському СІЗО, а потім перевели до «Лефортово» в Москву.
«Я зверталася у різні організації, де мені відповідали, що вони знають, що мій син у полоні, але не мають офіційного підтвердження Червоного Хреста, що він знаходиться там», – розповіла жінка.
Їх не ховають, їхні прізвища є на сайти російських судів, це все у відкритому доступі.Марія Ейсмонт
Зараз в Ігоря Горлова є адвокатка Марія Ейсмонт. За її словами, всі дані про мелітопольців є у відкритому доступі у російських реєстрах.
«У мене є офіційні відповіді на запити, дані про їхнє здоров'я, які я отримувала. Мені підтверджували, що вони перебувають у «Лефортово». Їх не ховають, їхні прізвища є на сайти російських судів, це все у відкритому доступі. Я чула від рідних, що не підтверджують, не знаю, як таке може бути. Офіційно Росія підтверджує», – зазначає адвокатка.
Де шукати інформацію про українських полонених
Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко у коментарі «Новинам Приазов’я» розповів, що відомо про полонених військовослужбовців та цивільних, які перебувають у полоні.
Між Україною та Росією немає прямого контакту, але є посередник, у якого є мандат – це МКЧХПетро Яценко
«Є загальноукраїнський реєстр Національне інформаційне бюро, яке створене згідно з Женевськими конвенціями. Воно містить інформацію про зниклих безвісти та полонених. Між Україною та Росією немає прямого контакту, але є посередник, у якого є мандат – це МКЧХ», – зазначив він.
Він пояснив, як має діяти Червоний Хрест в цих випадках.
«Родини звертаються до МКЧХ із запитами про підтвердження перебування в полоні наших військовослужбовців або перебування у заручниках цивільних. Своєю чергою МКЧХ звертається до Міноборони Росії з відповідними запитами. Є випадки, коли справді Міноборони РФ підтверджував перебування людини в полоні, але найчастіше підтверджень немає», – сказав Яценко.
За його словами, бували випадки, що МКЧХ передавав до України листи від військовополонених, які перебувають на території РФ або на окупованих територіях України, але не були підтверджені офіційно.
«У такому випадку, ми ставимо питання перед МКЧХ, чому ці люди досі не підтверджені», – зауважив представник координаційного штабу.
Політика Росії полягає в тому, щоб не надавати Україні жодної офіційної інформації про людину, вважає Яценко.
У нас дуже багато військовослужбовців, які досі вважають зниклими безвістиПетро Яценко
«Натомість МКЧХ має доступ до утримання військовополонених солдат РФ і передає ці дані до Росії й таким чином вони знають, хто у нас в полоні. Але ми не знаємо, хто в полоні у них. Тому у нас дуже багато військовослужбовців, які досі вважають зниклими безвісти, оскільки немає підтвердження з російської сторони», – додав він.
Редакція готова надати слово представникам Червоного Хреста.
«Судилища над цивільними – незаконні»
Як зазначив Яценко, суди над цивільними є незаконними. Їх утримання в неволі є порушенням норм Міжнародного гуманітарного права. Всіх цивільних, які є заручниками, мають повертати без будь-яких умов.
Для цивільних повинен бути механізм міжнародного тиску для того, щоб Росія відпустила цих невинних людейПетро Яценко
«РФ намагається наших цивільних заручників, яких вони схопили, звинувачувати фактично в тому, що вони намагалися захистити свою власну країну, свою землю. У РФ немає жодних підстав для таких судилищ, які прямо заборонені Женевськими конвенціями. Ми не можемо міняти наших цивільних на військовослужбовців РФ. Для цивільних повинен бути механізм міжнародного тиску для того, щоб Росія відпустила цих невинних людей без будь-яких умов», – пояснив він.
Яценко стверджує, що навіть показові судилища не перешкоджають обміну.
- За час роботи Координаційного штабу з 11 березня 2022 року відбулося 47 обмінів. З полону звільнили 2576 людей.
- В Україні зниклими безвісти вважають близько семи тисяч військових, повідомив у квітні уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Олег Котенко.
- Мелітополь у Запорізькій області війська РФ окупували на початку повномасштабної війни. Обраний мер міста Іван Федоров, який перебуває на вільній території України, регулярно повідомляє про вибухи в місті та його околицях, внаслідок яких гинуть чи зазнають поранень особи, призначені Росією в окупаційну адміністрацію.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
