ЛЬВІВ – Як зберегти національну ідентичність тих, хто вирішив чи планує залишитися за кордоном, щоб вони не втратили контакт з Україною? Як втримати українських дітей у полі глобальної української спільноти і допомогти українознавчим школам за кордоном? Скількох дітей охоплюють суботні та недільні школи? Про це мовилось під час Міжнародного симпозіуму «Українська освіта за кордоном: місія та візія», організованому Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК).
За даними звіту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини «Вимушені переміщення за кордон», станом на кінець 2024 року у європейських країнах зареєстровано понад 6,3 мільйона українських громадян як осіб, що потребують тимчасового міжнародного захисту. Ще майже 560 тисяч українських громадян – за межами Європи.
Близько 1,4 мільйона дітей шкільного віку через війну перебувають за кордоном. Зміна середовища, життя в іншомовному суспільстві, невизначеність сімей у питанні – «повертаємося чи залишаємося» –викликає стрес у дітей, за словами психологів. Учні відвідують суботні та недільні українські школи, водночас навчаються онлайн в українських або ж у місцевих у країні перебування.
МІОК провів ґрунтовне дослідження на тему «Українські суботні і недільні школи за кордоном: відповіді на виклики війни». Були опитані 25 керівників українознавчих шкіл у п’яти країнах ‒ Великій Британії, Іспанії, Німеччині, Польщі та Чехії. Власне це ті держави, які, за даними ООН, від початку повномасштабної війни Росії проти України прийняли найбільше воєнних мігрантів-українців.
Українські біженці поділяються на дві категорії: ті, які послуговуються за кордоном в родині лише українською мовою і вона пріоритетна у вихованні дітей. А друга групу українських біженців дотримується ситуативної мовної політики, тобто у родині розмовляють українською і російською, можуть використовувати і третю мову.
Під час дослідження намагались з’ясувати, з якими психологічними викликами зустрічаються діти, які живуть поза межами України, наскільки методи «русского міра» впливали та впливають на почуття закомплексованості українських дітей і їхніх родичів.
Кожна держава має різні освітні підходи.
У Чехії, для прикладу, централізована система освіти, яка визначає строки, стандарти та програми, а вчителі мають закінчену спеціалізовану вищу освіту.
У Польщі ‒ централізована система освіти, але з правом місцевого самоврядування щодо реалізації стандартів. Учителі повинні закінчити спеціалізовану вищу освіту та додатково пройти систему акредитації. До слова, у Польщі українська мова є в переліку міноритарних мов та її навчання передбачене Європейською хартію регіональних і мов нацменшин.
У Німеччині немає централізованої системи освіти і місцева влада керує освітою, школи можуть самостійно вибирати освітні програми та матеріали.
У Великій Британії напрями і стандарти освіти визначаються окремо провінціями.
В україномовних школах за кордоном зросла чисельність вчителів і в багатьох є вже посада асистента. За словами директорки однієї зі шкіл у Великій Британії, у школі, де вона працює, 87% вчителів це ті, які приїхали через війну в Україні. А це покращило суттєво якість освіти, оскільки працюють професійні і досвідчені педагоги.
У суботніх та недільних школах навчаються діти від дошкільного або молодшого шкільного віку до 11 класу або до 13-14 років. Найбільша кількість дошкільного і молодшого шкільного віку. У цих школах навчаються діти вимушених мігрантів, діти з родин української діаспори і змішаних сімей. Тому досить складно формувати класи.
Для прикладу, діти-біженці добре знають українську мову, учням із сімей діаспори вчитися складніше разом з ними. А ще є учні з російськомовних родин з України. До того ж діти з сімей діаспори навчаються за програмою з української мови як іноземної, а діти вимушених мігрантів – за адаптованою програмою для українських загальноосвітніх шкіл.
Є різні типи суботніх та недільних шкіл. Вже на сьогодні деякі з них виконують функції українських загальноосвітніх навчальних закладів. Батьки, які планують повернутися в Україну, хочуть аби їхні діти продовжували навчання онлайн в українських загальноосвітніх школах.
За понад три роки повномасштабної війни в Україні суботні та недільні школи скеровані більше на українізацію та викорінення проросійських наративів.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну сприяло популяризації української мови та культури за кордоном. Але в різні країни прибули російськомовні українські біженці, що стало викликом для української діаспори, в якій російська мова «табу».
Дехто з біженців зрозумів і швидко адаптувався до української мови, почав відкривати для себе Україну і українську культуру. Втім виникали і конфліктні ситуації щодо мови. Хоч перехід на спілкування українською був поступовим, але звичка розмовляти російською поза школою залишилася.
Як показує дослідження МІОК, якщо у 2022 році російськомовні українці, які втекли від війни, почали переходити на українську мову у спілкуванні, то згодом ситуація почала змінюватися у зворотньому напрямку.
Любов Любчик з Франції, голова Світової виховно-освітньої ради Світового Конґресу українців говорить про те, що українські діти за кордоном дедалі частіше відмовляються від української системи освіти. Оскільки важко навчатися у двох школах водночас. А також причиною є й те, що в деяких нових українських школах за кордоном навчання проводять і російською мовою. Українські діти навчаються і в українських класах у російських школах, які росіяни у Європі спеціально відкривають для біженців. Також багато дітей у школі в країні перебування обирають російську мову як другу іноземну.
Згідно з даними дослідження, найбільше вплив «русского мира» на українські громади здійснюється у Німеччині, найменше ‒ у Польща. Після 24 лютого 2022 року російські і проросійські заклади в Європі імітують роботу від українські школи, відкривають так звані українські класи. Це траплялося в Німеччині, Англії. У Чехії діють так звані інтернаціональні центри, де російська мова спілкування і, відповідно, як мовиться у дослідженні МІОК, це впливає на пропаганду «русского мира». Українські освітяни попереджають батьків і дітей про такі речі.
Викликом в українській освіті за кордоном називають і те, що російська мова акредитована як друга іноземна в більшості освітніх систем Європи і, відповідно, брак такого визнання для української мови надалі зумовлює певний приплив дітей з України до закладів із російською мовою навчання.
Цим і користають російські і проросійські організації Європи, влаштовуючи заходи, на які намагаються залучати частину українських біженців. І українські біженці відчувають великий вплив російської дезінформації, особливо в європейських країнах.
Не вистачає місць у школах і складаємо список очікування дітейЛюбов Любчик
«Українська школа за кордоном потребує фінансової підтримки. Ми мусимо шукати шляхи, можливості для того, щоб підтримати цю школу, щоб зберегти її у такий кризовий час. У нас немає приміщень для школи. Я зараз говорю за європейський регіон, куди приїхало дуже багато українських сімей із дітьми. Не вистачає місць у школах і складаємо список очікування дітей. Це неприпустимо. Ми не можемо загубити жодну українську дитину і ми маємо втримати кожну українську дитину в глобальному освітньому українському просторі. Відсутні й україномовні психологічні центри. А родини потребують психологічної допомоги, кваліфікованої, фахової, україномовної.
Тому маємо докласти зусиль, щоб з'явилася українська мова як іноземна, як предмет навчальна дисципліна за вибором у переліку місцевих шкіл країн перебування, щоб українські діти не вибирали російську мову як другу іноземну, щоб мали можливість вибрати українську мову як іноземну. Ми над цим працюємо з Міністерством закордонних справ через посольства і консульства. Головне завдання української школи за кордоном – це збереження української ідентичності і національної свідомості. А ми зараз маємо українські школи з російською мовою викладання, російські школи з українськими класами. Мусимо розуміти, чи це українська суботня та недільна школа, чи це центр вивчення української мови і культури ‒ це два різні типи, кожен з яких має свою мету, завдання, засади і принципи. Якщо в Західній Європі ми бачимо пожвавлення української освіти, то у Південно-Східній Європі, а це Північна Македонія, немає жодної української школи, українського центру вивчення української мови і культури», ‒ каже Любов Любчик.
Вивчення, навчання, спілкування українською мовою іноземцями в Україні та українцями за кордоном – це реальність сьогодення, вважає Оксана Винницька–Юсипович, почесний консул Канади в Україні, яка впроваджує численні освітні проєкти в Україні. Навчання української мови за кордоном має проходити за стандартами акредитації та сертифікації держав, в яких проживають діти, які навчаються в українських суботніх, недільних, вечірніх школах. Важливо акредитувати українську мову та українські школи за законами і документами кожної держави, щоб учні отримували визнання своїх мовних компетентностей у свідоцтвах і сертифікаціях держав проживання, зазначає Оксана Винницька-Юсипович.
Через активну участь українців вже проведено акредитацію вчителів і курсівОксана Винницька-Юсипович
«За роки повномасштабного вторгнення та виїзду громадян України за кордон вже є певні успіхи у так званій легалізації українських доповняльних шкіл зі стандартами та вимогами країн, в яких вони працюють. Це надає учням можливість отримати сертифікат з української мови, який вони можуть подати для вступу в університети Великої Британії. Через активну участь українців вже проведено акредитацію вчителів і курсів, за якими учні вивчають українську як іноземну в одному з німецьких міст», ‒ говорить Оксана Винницька-Юсипович.
Українські діти, які занурені в іншомовне середовище, досить швидко засвоюють нову мову. З одного боку, це полегшує їхню інтеграцію в освітні середовища країни, в якій перебувають, а, з іншого боку, українська мова витісняється з їхнього спілкування.
Українські дошкільнята засвоюють у Польщі польську мову на доброму рівні за 6-8 місяцівОльга Шевчук-Клюжева
«Українські дошкільнята засвоюють у Польщі польську мову на доброму рівні за 6-8 місяців. Такі ж тенденції спостерігаються і в інших країнах Європи, але в Польщі це відбувалося дуже швидко. Проблема в тім, що паралельно з засвоєнням нової мови знижується активне вживання української мови, особливо, якщо сім'я не підтримує її розвиток. Таких випадків, на жаль, дуже багато. У дітей у багатомовному середовищі спостерігається явище перемикання і змішування кодів. Особливо, якщо родина використовує декілька мов і вони не розуміють, як правильно чинити в тій чи іншій ситуації. Польські колеги говорять, що після декількох років українські діти молодшого шкільного віку вже починають забувати український алфавіт, а використовують латинку», ‒ говорить Ольга Шевчук-Клюжева, кандидатка філологічних наук Київського університету імені Бориса Грінченка.
Основним чинником у підтримці української мови залишається родина, тобто сімейна мовна політика, наголошують фахівці.
Звіт омбудсмена
У звіті Уповноваженого ВР з прав людини на тему «Вимушені переміщення за кордон» вказано, що 8% українців, які з дітьми перебували за кордоном, не зіткався зі сферою освіти дітей, 25% не мали проблем у сфері середньої освіти дітей, 67% мали проблеми, повʼязані зі здобуттям їхніми дітьми середньої освіти у країнах перебування. А причинами були:
- мовний бар’єр ( 40%)
- складнощі поєднання відвідування місцевої школи та української ( 29%)
- потреба додаткових занять/репетитора (25%)
- фінансові труднощі для оплати додаткової активності, екскурсій ( 17%)
- труднощі щодо пошуку школи, де дитина могла б навчатися (13%)
- проблема цькування за національною ознакою (13%)
- складність місцевої освітньої системи (9%)
- фінансові труднощі щодо оплати навчання ( 6%)
- велике навантаження у школі країни перебування ( 3%).
Проблема мовного бар’єру є найпоширеніша серед опитаних людей у більшості країн, рідше трапляється у англомовних країнах, а більше в Іспанії та Німеччині.
Згідно зі звітом українського омбудсмена, ті, хто проживали у країні перебування з 2024 року, в середньому зіткався з проблемою мовного бар’єру у сфері освіти дітей частіше, аніж ті, хто проживали у країнах перебування з 2022 та 2023 років.
Українські біженці, які втекли від війни за кордон з дітьми, розповідають, що через рішення урядів приймаючих країн українські діти зобов’язані відвідувати навчальні заклади в країні їхнього перебування, що, своєю чергою, призведе до того, що діти, які перебувають за кордоном і продовжують навчатися онлайн в українських школах, будуть змушені припинити таке навчання.
Батьки вважають, що підтримка національної ідентичності може відбуватися завдяки відвідуванню українських шкіл в онлайн-форматі, проте, з іншого боку, наголошують, що одночасне відвідування української школи та школи у країні перебування створює велике навантаження.
Формування ідентичності
З шести хвиль української міграції чотири були воєнними. А це величезний досвід, який вчить як зберегти українську ідентичність за межами України. Тому цей досвід варто використати, наголошує психотерапевт, ректор Українського Вільного Університету у Мюнхені Лариса Дідковська. Ідентичність формується до 12-річного віку. А на формування ідентичності впливають батьки, вчителі, держава.
Українські церкви, українські школи, суботні та недільні завжди були фундаментом для збереження української ідентичності за кордономЛариса Дідковська
«За формування ідентичності у маленьких дітей відповідають батьки. Більше клопотів уже з підлітками, тому що вони можуть себе ідентифікувати як українці, які виїхали з рідної землі, але вони можуть мати дуже серйозні клопоти з тим, щоб інтегруватися в світ, який їх оточує, бо вони старші 12 років. До того ж не є носіями того соціуму, який довкола. Дорослі діти, тобто студенти. Серед них багато знають, хто вони, але як вони це знають? Питання до них.
Друга категорія, яка впливає на формування національної ідентичності і українськості як репрезентації себе, це вчителі, які формують цю ідентичність в спілці і співпраці з батьками, а почасти всупереч тому, що транслюють батьки.
Третя категорія – держава, як та, яка є приймаючою стороною, так і держава, яка є рідною землею, яка є Україна. І тому так багато питань і до Міністерства освіти України, і до представників консульств, і посольств за межами України, бо вони є носіями державної репрезентативності української ідентичності.
Чотири з п'яти поколінь українців, які не народжені в Україні, розмовляють українською мовою. Значить, це можливо, будучи за кордоном, зберегти свою національну ідентичність, культурну. Українські церкви, українські школи, суботні та недільні, які завгодно за форматом, завжди були фундаментом для збереження української ідентичності за кордоном», – каже Лариса Дідковська.
Четвертий рік триває велика війна в Україні. Четвертий рік мільйони громадян України живуть за межами України в ситуації невизначеності, непередбачуваності. 60% з опитаних українських біженців не мають додаткових ознак психоемоційного вигорання, психоемоційного виснаження, вичерпання. Але 40%, майже половина, мають, зауважила Лариса Дідковська, навівши цифри фахового опитування. Тому важливо задіювати різні ресурси за кордоном, залучати дітей у суботні та недільні школи, у спеціальні психотерапевтичні групи
«Це пріоритетне завдання, тому що діти, які виїхали не від великого бажання, не від великого щастя і не від великої радості, а найважливіше, що їхні бажання були в тому, що вони не мають ніяких вимог, а їм потрібно адаптуватися до цього невідомого, оточуючого їх світу легко і просто», – говорить психотерапевт.
На сьогодні Міністерство освіти створило робочу групу, в яку включили представників українського шкільництва з усіх регіонів світу. Вона має напрацювати і представити зміни до чинного освітнього законодавства, які б були ефективними, і визнати українські освітні осередки діаспори у правовій площині.
Це має бути прописано у «Законі про освіту». Бо тоді діти у цих закладах зможуть відчувати себе українськими школярами, які маю дотичність до української системи освіти. Також у законі мало б бути передбачено те, щоб зарахувати вчителям педагогічний стаж за роки праці у школах діаспори.
Ще спостерігається тенденція, кажуть освітяни, що молодь випадає з української громади після закінчення суботніх та недільних шкіл частина дітей, а вже повертається туди, коли приводить своїх дітей у школи.
Тому важливо активно залучати молодь у життя української громади, української церкви, українських організацій, щоб ці люди підтримували українську ідентичність і потім її передавали своїм дітям.
Форум