Українська мова і «страшна ціна» у час війни. Як змінилося ставлення українців до мови?

ЛЬВІВ – Три роки повномасштабної війни в Україні змусили українців замислитись над їхнім ставленням до української мови. Протягом цього часу не бракувало подій, скандалів та емоційних дискусій щодо мови. Зокрема, в соціальних мережах. І радикальність дуже активно використовує Росія у цілях пропаганди.

Найбільший резонанс в українському суспільстві спричинило вбивство у Львові української мовознавиці, професора Ірини Фаріон, яку злочинець застрелив біля під’їзду її будинку 19 липня 2024 року.

Як три роки повномасштабного нападу Росії на територію України змінили ставлення громадян України до української мови? Як вплинула війна на розуміння українців про важливість розмовляти українською мовою?

Кожен конфлікт, пов'язаний з російськомовними громадянами України у Львові, виливається в гучний скандал і на нього є реакція громади. Для прикладу, викладачка університету фізичної культури у Львові транслювала російськомовне відео російського медцентру і не реагувала на зауваження студентів щодо цього. Її відсторонили від роботи.

Чоловік із Харкова вимагав від патрульного у Львові розмовляти з ним російською і відмовився пред’явити свої документи. Це теж набрало суспільного розголосу. Таких прикладів десятки і постійно була реакція суспільства.

У час великої війни на багатьох закладах у Львові вивісили оголошення з проханням розмовляти українською.

Особливо мовне питання набуло великого розголосу, коли торік 19 липня було вбито мовознавицю, громадсько-політичну діячку Ірину Фаріон. За даними слідства, саме через її чітку позицію, через національну, релігійну нетерпимість. Цей злочин спричинив шквал дискусій про значення мови в українській державі. Раніше, за життя, Ірину Фаріон хтось критикував, а хтось підтримував за її радикальні висловлювання щодо мови.

Ціна мови

Львів протягом трьох років масштабної війни прийняв тисячі переселенців. За даними міської ради, сьогодні тут живуть понад 150 тисяч осіб. У місті побільшало російської мови, про це кажуть львів’яни. Хоча багато переселенців перейшли принципово на українську і не лише ті, які переїхали у Львів, але й інші українські міста.

Костянтин М. виїхав із кримського Армянська на материкову Україну влітку 2024 року. Він сирота з діагнозом ДЦП, приїхав без українського паспорта і опинився в Центрі для людей з інвалідністю, яких евакуювали з гарячих точок. У Криму вів проукраїнську діяльність. Коли Росія окупувала Крим, хлопець вчився у 8 класі, тоді йому було 14 років. У школі їм уже не розповідали, ані про Голодомор в Україні, ані про Чорнобильську катастрофу. Не було книжок українською мовою.

У 2015 році життя юного кримчанина кардинально змінилось: померла його мама, а невдовзі він втратив і вітчима. Школяр потрапив у прийомну сім'ю, де зазнав, за його словами, насильства, де дітям купували футболки з портретом Володимира Путіна. Він розповів, що постійно самостійно вивчав українську мову, слухаючи українські пісні, дивлячись фільми.

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, юнак творив проукраїнський блог у Twitter під вигаданим ім'ям Маркус. Але у 2024 році перебувати у Криму йому вже стало небезпечно і йому вдалося звідти виїхати.

«У грудні минулого року я отримав український паспорт. Я народився в Криму і був російськомовним. У мене були уроки української мови, але ми лише там говорили українською, а на перервах – російською. Зараз я вивчаю далі українську, читаю українські книжки і дивлюсь фільми. Для мене важлива українська, бо російська – це мова окупантів. Коли Крим був окупований Росією, я був у 8-у класі і розмовляв російською. Якщо розмовляєш українською, то це вже небезпечно. Прапор України прирівнюється до підтримки фашизму А якщо знайдуть, то садять. Якщо б я попався, то не вижив би зі своєю інвалідністю у в’язниці. Після повномасштабного вторгнення я повністю перейшов на українську і це моя чітка позиція. Прошу людей не розмовляти біля мене російською, бо ця мова мене дратує», – розповідає про свій досвід Костянтин, переселенець з Криму.

Мер Львова Андрій Садовий вважає, що Львову не потрібні так звані «мовні патрулі», тому що переселенці самі переходять на українську під впливом середовища. Такою була реакція львівського мера на рішення Івано-Франківського міського голови Руслана Марцінківа, який восени минулого року запровадив у місті «мовних волонтерів».

А прецедентом був випадок у громадському транспорті, коли російськомовна жінка почала ображати місцевих людей і виправдовувати російського президента. На сьогодні по цій справі відкрите кримінальне провадження, а «мовні волонтери» це було лише короткою піар-акцією.

Військовослужбовець Антон Петрівський зазначає, що за три роки повномасштабної війни сформувалась каста впливових українців, які переосмислили свою російськомовність і перейшли на українську. І це важлива зміна у ставленні до мови в час війни. А ось серед пересічних українців, навпаки, «пішов відкат назад» і вони повернулись до російської мови у спілкуванні.

«Пересічний українець забуває переходити на українську мову. Я зі Львова і пам'ятаю місто більш російськомовним ще з домайданних часів. Це були місцеві російськомовні з «асвабадитєлєй». Частина з них українізувалась, частина виїхала. З початком повномасштабної війни російська мова знову з'явилася на львівських вулицях через велику кількість переселенців. Частина з яких вже перейшла на українську. Але місто дасть собі раду з іншими. Таке вже було. Львів є пересильним пунктом, звідки люди їдуть за кордон і, в принципі, повертаються. Вся ця логістика і рух великої кількості населення впливає на економіку і на ментальність львів'янина, в якого з'явилася певна місійність щодо української мови.

Якщо українець усвідомлює, що російська мова – це його шкідлива звичка, то я не бачу нічого поганого, щоб я собі дозволив українцям говорити про цю його шкідливу звичку. І він має з розумінням ставитися до мого зауваження. Якщо Львів – це є україномовне середовище, мовна фортеця України, чому я у Львові не можу собі дозволити попросити людину, щоб вона біля мене не говорила російською мовою, яка є для мене подразником. Якщо людина, наприклад, не вважає, що це є шкідлива звичка, тоді це питання вже до тої людини, а чи не вважає вона, що Росія не є ворогом українців.

Я знаю величезну кількість військових, які перейшли на українську мову повністю або переходять у спілкуванні, наприклад, зі мною та з іншими україномовними побратимами. І це є також ознакою здоровості цих людей і усвідомленням того, що мова є важливою», – каже військовослужбовець, громадський активіст Антон Петрівський.

Державна політика

Понад 10 років громадський активіст, львів’янин Святослав Літинський захищає українську мову в судах. Він виграв більше ніж пів сотню судових позовів і домігся змін у різних сферах щодо запровадження української мови, зокрема, у внутрішньому українському паспорті вилучили сторінку російською, і таких прикладів десятки.

За словами Святослав Літинського, спочатку повномасштабного вторгнення українська нація об’єдналася і це вплинуло на те, що громадяни повернулись до української мови. Зокрема, значно менше є відмов обслуговувати українською мовою, надавати інформацію на вебсайтах українською мовою, у розмовах люди вимагають надавати їм інформацію не російською.

«Це відбувається страшною ціною, ціною життя українців. Реукраїнізація з початком великої війни пішла набагато швидшими темпами. Фактично, довгий час ми добивалися, щоб в офіційних переговорах в Україні були присутні українська і англійська, й відсутні інші мови. Там раніше завжди була прописана російська. Дуже позитивно, що в кінці минулого року вже вилучили російську. Вже з’явилось у владних кабінетах розуміння. У 2019 році перший виступ президента новообраного був російською мовою. Поки зовнішня ситуація не почала стосуватися кожного, на державному рівні не було цього розуміння. Необхідна системна робота і підтримка української мови. Для того, щоб суспільство рухалось у бік української, має бути постійний тиск і постійна державна політика», ‒ зауважує Святослав Літинський.

Щодо державної політики, то з 2019 року діє закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Відтоді українська стала обов’язковою для більшості сфер: реклами, освіти, культури, обслуговування, транспорту, охорони здоров'я, згодом набула чинності 25 стаття, яка регламентує застосування державної мови місцевими друкованими медіа.

В Україні мовні інституції, а це Уповноважений із захисту державної мови і Національна комісія стандартів державної мови, яка проводить іспити щодо визначення рівня володіння українською мовою як державною, розробляє, затверджує термінологію, подає і готує пропозиції до нормативно-правових актів, які регулюють питання застосування державної мови.

З 16 липня 2022 року українська стала обов'язкова для українського сегменту інтернету.

«Найголовніше, це виконання закону кожним громадянином України. Треба завершити процес деколонізації, державну мовну програму, яка була ухвалена урядом у березні 2024 року, зробити найефективнішим інструментом і утвердженням національних пріоритетів. І важливо протидіяти російській пропаганді. Тому що війна триває, і, на жаль, триває в шкільних аудиторіях, супермаркетах, в інтернеті, тривають спроби окупації українського інформаційного, значить, безпекового простору», – говорить Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

«У питаннях утвердження української мови як державної, громадянської, національної ідентичності, протидії дезінформації, ефективної боротьби з пропагандою – це питання стабілізації мовної культури і поведінки, суворе покарання порушників у визначених законних сферах, реальна боротьба за українську мову в медіа, блокування телеграм-каналів, які поширюють дезінформацію і пропаганду, та взагалі блокування через те, що він має російське походження. А ще це активна робота в мережах, які поширюють проросійські наративи у молодіжному середовищі. Для Росії мовне питання – номер один. Вони вважають – де російська мова, там і Росія», – зазначає Кремінь.

Протидія ворожій пропаганді

На запитання Радіо Свобода, як протидіяти російській пропаганді у мовних питаннях, коли Росія маніпулює і використовує мову, як зброю для розділення українського суспільства, Тарас Кремінь відповів:

«Насправді, за це відповідає українська влада. Треба створювати додаткові можливості для кращої комунікації суспільства, що стосується геноциду проти українського народу. Слід посилювати українську пропаганду і суворе покарання відвертих ворогів України.

Більше ніж 2000 звернень про порушення мовного закону отримав Уповноважений із захисту державної мови за 2024 рік. Ми провели близько тисячу заходів державного контролю. І збільшилася частка суб'єктів, яких я, як Уповноважений, оштрафував. Дуже прикро, що в тому числі у нас є депутати місцевих рад, представники міських голів, керівники окремих підприємств. Але левова частка порушень зафіксована у сфері інтернету.

А це одна з найбільших загроз, через які російська пропаганда, поки що не контрольована, окуповує мізки громадян України. Згідно з дослідженнями, які ми провели, виріс інтерес до українського вмісту в інтернеті, але частка російської пропаганди продовжує зростати в геометричній прогресії. І це стосується неповнолітніх. Ми бачимо кібербулінг, вербування неповнолітніх російськими спецслужбами, повідомлення про так звані замінування закладів освіти.

І цю проблему треба вирішувати на рівні держави, законодавчо. Моя порада: розмовляйте українською, видаліть ворожі соціальні мережі, подбайте про те, щоб у вашій родині діти розмовляли українською, контролюйте дітей в соцмережах. Це той необхідний мінімум, який потрібен для того, щоб протидіяти на рівні кожної української родини російській окупації. Бо спочатку Росія окуповує свідомість, а потім заходить на територію», – каже Тарас Кремінь.

Українську мову рідною називають близько 80% громадян України, згідно з соціологічними опитуванням, проведеним Фондом «Демократичні ініціативи» із соціологічною службою Центру Разумкова. Для порівняння, у 2015 так вважали 60%.

Сьогодні українська і російська є однаковою мірою рідною для 13% опитаних (у 2015 році – було 22%). Російську рідною назвали 6% респондентів, а 10 років тому їх було удвічі більше. Вдома понад 70% опитаних розмовляють українською (у 2015 – 50%). Переважно російською вдома розмовляють 11% опитаних, їх було удвічі більше 10 років тому. Це соцопитування проводилося з 29 листопада по 14 грудня 2024 року. У ньому взяли участь понад півтори тисячі осіб віком від 18 років, які проживають на територіях, що контролюються українським урядом і на яких не ведуться бойові дії. До слова, більшість українців підтримують те, щоб російську мову повністю вилучити з офіційного спілкування.

Український мовознавець, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко наголошує, що українцям варто постійно нагадувати, що сьогодні українська мова – це теж оборона України.

«Українська спільнота вперто не хоче помічати, як поступово, підступно, наполегливо через мову намагаються руйнувати хребет української нації. Якщо є якісь позитивні зрушення у житті українського суспільство, їх відслідковують і обов’язково роблять так, щоб ефект від них був або мінімальним, або зворотнім. Росія готує урочисті визнання того, що «нікакого украінского язика нет і не било і бить не может». Ми недооцінюємо російського ворога у цьому плані, тому що частина західних політиків цю тезу повторює. Тобто, наративи, тези, положення, які продукує Кремль сьогодні осідають не тільки в головах некритичних українців, але й у головах політиків Заходу, які будуть ухвалювати те чи інше рішення стосовно України.

Я спостерігаю цілеспрямоване отруєння свідомості українців тезами про «недосконалість української мови, її недорозвиненість». Це один напрям. Другий, тотожність російської мови з українською на кшталт «какая разница, ми ж один другого понимаєм». Руйнування української національної метальності – це один із дуже потужних і свідомих, цілеспрямованих напрямків ворога. Це імплементація у свідомість українців ідеї пасивности, меншовартости, що є те саме, що й мовне відступництво, зрада.

Завдання путінської мовної ідеології, а там чітко вона розпрацьована, це державна програма Росії, це знищення української мови. Це повний безваріантний лігвоцид, це відновлення статусу російської мови в Україні. Для чого це їм? А для того, що немає мови, немає держави, нації. І це чітко Кремль, очільники Росії розуміють і проводять», – говорить мовознавець, професор Павло Гриценко.

При президентові Росії створено спеціальну раду з реалізації державної політики в сфері підтримання російської мови в РФ, зауважує професор. В одному з розділів мовиться про те, що на так званих «нових територіях» Росії, тобто тимчасово окупованих українських землях, має панувати російська мова.

Росія за час повномасштабної війни зруйнувала, за офіційними даними, понад 700 бібліотек в Україні, сотні бібліотечних фондів спалені. Тим часом, наповнює їх російськомовною пропагандистською літературою, підручниками. На тимчасово окупованих територія Росія проводить швидку деукраїнізацію.

«У цю раду при президентові Росії введені громадяни України з захоплених теренів, а це представники Криму, Донецької, Луганської, Запорізької областей, – зазначає Павло Гриценко. – Росія руйнує українське руками самих українців. Боротьба проти української мови через ці путінські ради – це системні кроки руйнування зсередини, що добре фінансується. Тобто, мовне питання для Росії залишається центральним.

Водночас відбувається м’яке знищення українського мовного простору. Це одна з тактик наступу Росії. Його сутність – заміщення україномовного продукту в медіапросторі російськомовним, і зараз ми бачимо нову хвилю. Запрошують експертів, які говорять в етерах мовою окупанта. Ми не хочемо, тим часом, усвідомити, що над Україною сьогодні мовний Чорнобиль. Треба постійно популяризувати українську, але часто нам бракує сильних аргументів і перевірених фактів, які пояснили б, чому розмовляти українською не тільки вкрай важливо, але життєво важливо в контексті національної безпеки в сучасних реаліях. Бо Росія закінчується там, де закінчується російська мова», – наголошує Павло Гриценко.

Робити чи ні зауваження людині, яка спілкується російською у транспорті, на вулиці, в установі? Як поводитись у такій ситуації, а тим паче, коли хтось образив? Тут мовознавиць радить застосувати різні тактики:

• підтримати і похвалити ту людину, яка намагається розмовляти українською, переходить на державну мову спілкування, допомогти їй удосконалювати мову;
• якщо є виразно негативне, зверхньо-окупантське ставлення до тебе як особи українськомовної, на це реагувати і наступати, а не оборонятись, попросити повторити українською мовою сказане.

«Нас вчили бути толерантними і не заявляти свою позицію, бо це може когось образити. А коли це ображає нас, коли до мене звертаються російською, а я відповідаю українською, а хтось зверхньо дивиться? Тут треба поміняти ролі: ми на українській землі, де є правила і закон про державний статус української мови. Коли до мене звертаються, то це вже простір не індивідуальний. Індивідуальний простір, коли говориш собі під ніс. А коли до мене звертаєшся, то це вже суспільний простір і прошу у ньому дотримуватись чинного законодавства. «Я не хочу, щоб ти до мене говорив російською і не хочу на вулиці слухати гучну музику російською» – це не образливі слова, це позиція громадянина України».

Велика війна в Україні все ж змушує громадян відмовлятись від спілкування російською, переходити на українську. Відкрито чимало курсів з вивчення української мови по містах. Однак радикальність у мовному питанні сприймається українським суспільством переважно негативно і це ще й активно підтримує Росія, щоб розколювати країну зсередини. Мова також є маркером українця за кордоном. Бо російськомовних громадян України іноземці сприймають за росіян або ж не розуміють, чому українець не розмовляє українською.

Та все ж є побоювання серед мовознавців і захисників мови, що після війни можливий відкат назад у мовному питанні. А тут вже дуже важлива сильна державна політика.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Ще раз про Кадочникову: чи справді вона «розгубилася» щодо мови? Аналіз без емоцій

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Мова часів України-Русі. Що про неї відомо та як її досліджують?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Українська мова пішла у свій контрнаступ» – мовний омбудсмен