Анґела Меркель та Володимир Путін зустрічаються по декілька разів на рік. Прес-служба канцлерки Німеччини переважно повідомляє про політичні домовленості чи економічну співпрацю між Берліном та Москвою. А от прес-служба президента Росії нерідко описує неформальні деталі цих зустрічей: «Путін подарував Меркель квіти», «Путін пригостив Меркель сибірськими пельменями», «президент та канцлерка оглянули історичні пам’ятки». Ці повідомлення наче підкреслюють, що лідери держав – друзі. Але чи правда Меркель та Путін товаришують? І яку роль у цих взаєминах відіграє російський газ?
Вересень 2005-го. Президент Росії Володимир Путін у Берліні. Разом з канцлером Ґергардом Шредером він дає старт будівництву першої гілки північноєвропейського газопроводу. Він пролягатиме дном Балтійського моря – в обхід країн Балтії і Польщі.
«Це нова якість економічного співробітництва», – заявляє Ґергард Шредер під час церемонії підписання договору між керівником «Газпрому» та директорами німецьких концернів BASF та E.ON.
Лідерку партії «Християнсько-демократичний союз», протестантку зі Східної Німеччини Анґелу Меркель обирають канцлеркою вже через два місяці. Якраз на хвилі розвитку економічної співпраці Берліна та Москви.
Тому вже на початку 2006-го Меркель прилітає з офіційним візитом до Росії – великого партнера Німеччини.
У 2006-му Меркель та Путін публічно зустрінуться щонайменше 5 разів. Після січневих перемов у Кремлі, у квітні політики вже летять до сибірського Томська. Тут вони обговорюють іранську ядерну програму.
А ще російський «Газпром» та його німецькі партнери готуються разом видобувати блакитне паливо на «Южноруському» родовищі у Ямало-Ненецькому автономному окрузі. Офіційні папери підписують під аплодисменти Путіна та Меркель.
У цей час у країнах східної Європи, а ще у Лондоні та Вашингтоні, говорять про небезпечну залежність ЄС від російських енергоресурсів. Це неабияк обурює Путіна.
«Постійно чуємо про якусь надмірну залежність від Росії, що треба якось обмежити доступ російських енергоресурсів на європейський ринок», – серйозним тоном заявляє на брифінгу у Томську Путін.
А от Анґела Меркель називає Росію партнером, який лише підсилить політичну стабільність у Європі – якщо впустити Москву до європейської економіки.
«Ця велика делегація свідчить про важливість наших відносин з Росією. Російська економіка неухильно модернізується, і я вважаю, що ми дуже зацікавлені в цьому», – каже канцлерка журналістам у квітні 2006-го.
Він говорить німецькою мовою, вона – російською. Він служив у Східній Німеччині, вона там народилась. На початку двотисячних російські та німецькі ЗМІ шукають у Меркель і Путіна схожі риси. Та пророкують теплі стосунки між країнами.
Президент Росії майже завжди зустрічає канцлерку з квітами. Але з офіційних протокольних зйомок важко зрозуміти: які насправді стосунки у лідерів двох країн. Журналісти намагаються зловити емоції на обличчях політиків.
Ось ці кадри німецький телеканал ZDF називає доказом того, що Путін завжди намагається психологічно тиснути на Меркель. 2007-го під час перемов у Сочі до кімнати забігає лабрадор російського президента. Від чого канцлерка завмирає та нервово посміхається, адже добре відомо, що вона боїться собак.
«Зараз журналістів їсти буде», – сказала Меркель російською, коли собака Путіна пішла в напрямку телекамер.
Тоді німецькі журналісти роблять висновок, що інцидент не міг бути випадковістю. Але Путін наполягає на протилежному.
«Хотілося зробити їй приємно, коли показав свого собаку, я потім пояснив їй ситуацію та вибачився за це», – заявив в інтерв’ю кореспондентові видання Bild президент Росії.
Журналісти постійно придивляються до реакцій Меркель – чи сміється вона з жартів Путіна? Як ось на зустрічі у Петербурзі влітку 2013-го. Інтернетом шириться змонтоване відео, у якому канцлерка реагує на анекдот президента Росії важким поглядом. Та на оригінальному відеозапису Меркель посміхається.
Передивляючись офіційне відео, важко зрозуміти – які ж насправді стосунки Меркель та Путіна.
Але як мінімум три зустрічі лідерів Німеччини та Росії стали поворотними точками. Після них ставлення канцлерки до офіційної Москви помітно змінилось.
2007-го Путін виголосив свою «Мюнхенську промову», яку експерти по обидва боки Атлантики назвали сигналом про відновлення Холодної війни.
«Росію – нас – постійно навчають демократії, але, ті хто нас навчає, чомусь самі навчатись не дуже бажають, тому вважаю, що для сучасного світу однополярна модель неприйнятна та неможлива», – проголосив з трибуни мюнхенської конференції Путін.
Вже через рік – у серпні 2008-го – Москва вторгається до Грузії. Попри те, що Меркель навесні того ж року на саміті в Бухаресті прислухалась до позиції Кремля та не підтримала зближення Грузії та України з НАТО.
А після анексії Криму, розв’язання збройного конфлікту на Донбасі та збиття малайзійського «боїнга» рейсу MH17 у 2014-му Анґела Меркель переходить від заяв про занепокоєння до рішучих дій. Німеччина офіційно засуджує дії Кремля в Україні та запроваджує економічні санкції. Під час останнього візиту до Києва 1 листопада 2018 року канцлерка заявила, що підтримуватиме режим санкцій і надалі.
У Москві тепер регулярно заявляють: Меркель веде антиросійську політику. Але позиція лідерки Німеччини лишається незмінною не лише у санкційному питанні, але й у газовому. Попри застереження Вашингтона та протести Копенгагена, Варшави, Вільнюса і Києва, канцлерка не бажає заважати будівництву другої гілки газопроводу «Північний потік». Вона заявляє, що не має права втручатись в роботу приватних компаній, та називає проект газогону Nord Stream-2 «виключно економічним».
