Поспілкувавшись із Володимиром Путіним, Реджепом Тайїпом Ердоганом і Емманюелем Макроном на чотиристоронньому саміті щодо Сирії, канцлер Німеччини Анґела Меркель повернулася додому і вирішила, що настав час йти. Для початку – з посади лідера владного Християнсько-демократичного союзу (ХДС). Головою уряду ФРН Меркель поки залишається – і навіть, як вона заявила в понеділок, має намір бути канцлером до чергових виборів у 2021 році. Але преса одностайно пише про початок кінця ери Анґели Меркель і можливі дострокові вибори в Німеччині.
Поштовхом до рішення піти з посади голови ХДС для канцлера, очевидно, стали результати недільних виборів до парламенту федеральної землі Гессен. Там її ХДС втратив порівняно з минулими виборами 11% голосів виборців, хоча формально і залишився найсильнішою партією. Настільки ж болючої поразки зазнали і партнери партії Меркель у коаліції – соціал-демократи. Підсумки виборів у Гессені і їхнє порівняння з результатами голосування 2013 року видно в цій таблиці:
Це не перше розчарування для Анґели Меркель. Кілька тижнів тому «сестринська» партія ХДС – баварський Християнсько-соціальний союз – здобула таку ж піррову перемогу в Баварії. Рейтинги ХДС / ХСС уже багато місяців стабільно знижуються. Останніми роками правління Анґели Меркель дедалі частіше порівнюють із настільки ж похмурим кінцем правління двох інших «довгограйних» канцлерів від ХДС – Конрада Аденауера (очолював уряд ФРН у 1949–1963 роках) і Гельмута Коля (був канцлером у 1982–1998-му). І вони після багатьох політичних успіхів нарешті зіткнулися з падінням популярності і невдоволенням не тільки серед виборців, а й усередині власної партії.
Причини, з яких доба Анґели Меркель у німецькій політиці, можливо, добігає кінця, в інтерв’ю Російській службі Радіо Свобода аналізує директор політичних програм Центру європейських досліджень імені Вілфріда Мартенса (Брюссель) Роланд Фройденштайн.
– У чому причини фактичного відходу Анґели Меркель з посади лідера Християнсько-демократичного союзу?
– Вона побачила, що її партія зазнає одну за одною поразок на земельних виборах, і, мабуть, вона більше не хоче стояти на шляху нового покоління лідерів.
– Нове покоління – це хто саме? Хто стане наступником Меркель у ролі голови ХДС?
– Найбільш очевидна кандидатура – це нинішній генеральний секретар ХДС Аннеґрет Крамп-Карренбауер – так, чудове ім’я для будь-якого передвиборного плаката (сміється). Її часто називають за ініціалами – АКК. Вона вже оголосила, що буде балотуватися на посаду голови партії на з’їзді в Гамбурзі у грудні. Ще є Фрідріх Мерц, якого вважають кандидатом від правого крила ХДС, він заявив у газетному інтерв’ю, що теж хотів би балотуватися. Я, правда, не думаю, що в нього великі шанси. Є й одне ім’я на лівому фланзі партії – це Армін Лашет, прем’єр-міністр найбільшої федеральної землі Північний Рейн – Вестфалія. Якщо все обмежиться цими трьома політиками, то в АКК будуть добрі шанси показати себе як кандидата центру і перемогти.
– Але «кандидат центру» означає продовження політики Анґели Меркель, яка, як ми бачимо, не дуже популярна у виборців?
У ХДС є відчуття того, що партії потрібно щось зовсім нове
– Навіть манерою поведінки, а особливо як тип особистості Аннеґрет Крамп-Карренбауер нагадує Меркель. Так що багато хто напевно скаже: це не та зміна поколінь, яка нам потрібна. Так, виникає багато питань. Але не забувайте: ХДС – це не просто поміркована партія за своєю ідеологією, це ще і партія, яка не любить конфліктів, гострих диспутів. Ось один приклад. Пару тижнів тому був обраний новий голова парламентської фракції ХДС / ХСС. Ним став Ральф Брінкгаус, який був «темною конячкою». У нього не було підтримки партійного керівництва. Це розглядали як невеликий бунт проти Меркель. І що ж він заявив одразу після обрання? Що вони з Меркель перебувають у повній, стовідсотковій злагоді. Так що в ХДС дійсно є відчуття того, що партії потрібно щось зовсім нове, але при цьому є і великий страх перед внутрішнім розколом. Це врешті-решт може допомогти АКК, про яку говорять як про найбільш бажану наступницю в очах самої Меркель.
– Але християнські демократи не керують самостійно, вони – частина «великої коаліції» з соціал-демократами, які зараз в іще глибшій кризі, ніж ХДС. І багато в СДПН вважає, що для виходу з кризи треба залишити владну коаліцію. Що ж тепер – дострокові вибори?
– Якщо СДПН вийде з уряду, дострокові вибори будуть неминучі. Хоча навіть тут є варіант із новою коаліцією – ХДС / ХСС із «зеленими» і лібералами, з якими Меркель намагалася домовлятися після виборів минулого року – ще до того, як пішла на угоду з СДПН. Але цей варіант можливий тільки в разі, якщо Меркель залишить посаду канцлера. Поки вона говорить, що цього робити не має наміру і хоче бути на чолі уряду до чергових виборів у 2021 році, але хто знає, що може статися в найближчі тижні. Та більш імовірний варіант, якщо соціал-демократи дійсно вирішать піти, – це дострокові вибори. Найімовірніше, вже без Анґели Меркель у скільки-небудь помітній ролі.
Що станеться тоді? Найімовірніше, ми побачимо продовження того, що спостерігаємо на земельних виборах останніми місяцями. А саме подальше посилення праворадикальної «Альтернативи для Німеччини», з одного боку, і «зелених» – із іншого. І подальше ослаблення ХДС і СДПН. Але навіть у цьому разі християнські демократи, найімовірніше, залишаться найсильнішою партією – і будуть знову претендувати на посаду канцлера в наступному уряді.
– Тобто повна зміна рівноваги сил на німецькій політичній сцені, по-вашому, нереальна, навіть незважаючи на останні разючі успіхи «Альтернативи для Німеччини» і «зелених»?
– Не думаю, що реальна, тому що «зелені» підживлюються голосами колишніх виборців соціал-демократів, а «Альтернатива» – голосами розчарованих прихильників ХДС. Там є, звичайно, й інші чинники, але я хотів би звернути увагу на те, що два великі табори в нашій політиці, правий і лівий, які існують десятиліттями, за своїм обсягом суттєво не змінилися. І змістовно, ідейно, в якихось підходах до найважливіших проблем різких змін теж немає. Скажімо, німці завжди були занепокоєні можливими наслідками технологічних та інших глобальних змін – звідси увага до проблем ядерної енергії або змін клімату. Ми загалом фінансово консервативні, не любимо влазити в борги – і на приватному, і на державному рівні. Я не бачу, щоб із таких фундаментальних питань німецька політика якось різко змінювалася.
– А якщо взяти зовнішню політику – зокрема, її російський напрямок?
– Теж не бачу підстав для різких змін. Я думаю, буде продовження нинішнього обережного протистояння тому, що можна назвати новим російським імперіалізмом.
– Можливий прихід «зелених» у наступний уряд теж нічого не змінить у цьому плані?
– «Зелені», виходячи з їхньої позиції, я б сказав, значно охочіше погодяться з критичною щодо Кремля політикою, ніж соціал-демократи. У нинішньому уряді проблеми з лобіюванням «Північного потоку-2», частими поїздками в Москву і тією чи іншою мірою «розумінням Путіна» стосуються перш за все соціал-демократичної частини кабінету. З «зеленими» твердіша політика стосовно Кремля буде більш імовірна.
– Найближчими місяцями, якщо Анґела Меркель залишиться на посаді канцлера, вона неминуче буде канцлером слабким, як кажуть у таких випадках, «кульгавою качкою». Наскільки це відобразиться на зовнішній політиці Німеччини?
Меркель уже давно ослаблена
– Меркель уже давно ослаблена. З моменту обрання Емманюеля Макрона президентом Франції стало загальником відзначати, що центр інтеграційних зусиль і політичних ініціатив у Євросоюзі перемістився в Париж. Німеччина – дуже важлива частина ЄС, особливо економічно, але в царині зовнішньої політики вона відіграє досить скромну роль у порівнянні з її масштабами. Візьміть хоча б категоричне небажання Берліна збільшувати витрати на оборону і брати участь у міжнародних військових операціях. І я б не очікував будь-яких різких змін навіть у разі, якщо незабаром у нас буде новий уряд і інший канцлер.
64-річна Анґела Меркель очолює ХДС із 2000 року, а канцлером Німеччини є з 2005-го. Під її керівництвом партія чотири рази вигравала парламентські вибори. Щоправда, для отримання парламентської більшості ХДС / ХСС за Меркель завжди мусив укладати коаліційні угоди: тричі (у 2005, 2013 і 2017-му) – з соціал-демократами і одного разу (у 2009-му) – з лібералами. Анґела Меркель тривалий час була дуже популярним канцлером, її рейтинг не опускався нижче від 60%. Після міграційної кризи 2015 року, коли Німеччина прийняла понад мільйон біженців, в основному з країн Близького Сходу, супротивники Меркель стали активніше критикувати її політику, а рейтинг голови уряду помітно впав. Останні роки правління Меркель відзначені певним загостренням соціальних проблем і зростанням політичного екстремізму в Німеччині. Після окупації Криму Росією і початку російської гібридної агресії на сході України Анґела Меркель була однією з головних прихильниць запровадження і підтримки санкцій Євросоюзу проти Кремля. У 2015 році брала участь у розробці другого пакета мінських угод щодо врегулювання ситуації на сході України.
