Анґела Меркель прибуває з візитом до Києва. За роки свого перебування на посаді канцлера Німеччини вона була змушена значну увагу приділяти Росії та її президентові Володимиру Путіну, Україні та її керівникам, зокрема, президентові Петру Порошенку. Конфлікти між двома країнами та їхні відносини з Німеччиною неодноразово ставали приводом для заяв канцлера. З часом зміст та тон цих заяв змінювався, як змінювалася і ситуація. Якщо на початку роботи Меркель на чолі уряду було схоже, що у центрі її уваги до територій колишнього СРСР перебувають Росія і Путін, то тепер можна говорити, що це місце посіли Україна і Порошенко. До такого висновку дійшло Радіо Свобода, переглянувши найбільш значущі цитати з виступів Анґели Меркель від 2005 року до 2018-го.
2005 року Анґела Меркель говорила коротко і оптимістично про свою зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним:
«Ми вели дуже відкритий діалог».
Але вже через кілька місяців, після відвідин Москви, Меркель змушена була реагувати на витівку Путіна, коли він вирішив познайомити канцлера Німеччини зі своїм лабрадором:
«Хоча, як мені здається, російський президент знав, що я не палаю бажанням знайомитися з його собакою, він привів його з собою».
Року 2006-го Москва обвинуватила Київ у крадіжці газу. «Газпром» істотно скоротив постачання палива Україні. Анґела Меркель спробувала замирити партнерів:
«По-перше, я вірю, що Європа хоче гарних стратегічних відносин з Росією. Цьогоріч Росія головуватиме у «Групі восьми», і я також відвідаю Москву. По-друге, ми сподіваємось, що в цій суперечці ще можна домовитись. Ми сподіваємось на здоровий глузд у відносинах між Україною та Росією».
Через рік, у 2007-му, Меркель приймає у Берліні Віктора Януковича. Прем’єр-міністр України заявляє канцлерові Німеччини, що Україна хоче в Євросоюз. Меркель дає позитивну оцінку такому прагненню:
«ЄС зараз переживає процес вивчення можливостей розширення. Те, що тривають переговори з Україною, означає нову якість. Це чітко вказує на те, що Україна має особливий статус із огляду на вступ до ЄС. Я вважаю: політично доцільно прийняти цю ситуацію. Ми знаємо бажання України. Я окреслила ситуацію, і тепер ми працюватимемо за спільним планом».
У 2009 році газова суперечка між Росією та Україною набрала нових обертів. Канцлер Німеччини тепер помітно наполегливіше пропонує залагодити конфлікт:
«Ми звертаємося до Росії та України. І я підкреслю це під час телефонних переговорів із українськими партнерами та російським прем’єром Володимиром Путіним: Україна та Росія повинні вести свої двосторонні переговори щодо постачання газу. Європейські країни не можуть страждати від невирішених політичних проблем».
У 2010-му Віктор Янукович, тепер вже у статусі президента, знову відвідує Берлін. Він змінив риторику і розповідає Анґелі Меркель, що євроінтеграція України та питання її вступу до НАТО не на часі. Канцлер попросила визначитися:
«Я дала зрозуміти, що ми приймаємо рішення України щодо співпраці з НАТО. Ми приймаємо прагматичний підхід. Очевидно, членство в НАТО для України зараз не на часі. Але ж можлива тісна співпраця з альянсом, і ми всіляко її підтримуватимемо. Я не хочу щоразу запитувати в України: «Ви більше схиляєтеся до Росії чи до Європи?» Ми хочемо укласти з Україною угоду про асоціацію, ми хочемо посилити східне партнерство. Україна, звичайно, дуже близька до Європи, але водночас може підтримувати відносини і з Росією».
2014 року в Україні відбулася Революція гідності. 22 січня у протистояннях із силовиками у Києві на вулиці Грушевського загинули протестувальники. Меркель відкрито стала на бік Євромайдану:
«Ми стурбовані, і не лише стурбовані, а й обурені тим, як в Україні порушується закон і ставляться під сумнів свободи людей. Тому Німеччина зробить усе, щоб права людини на демонстрації та мітинги дотримувались в Україні і опозиція могла ними скористатися».
У березні 2014-го Росія анексувала український Крим. Путін підписав указ про визнання півострова «незалежною державою», щоб тут же приєднати до Росії. Наступного дня Меркель дала зрозуміти, що Німеччина не визнає Крим «російським»:
«Щодо Криму, то так званий референдум порушив міжнародне право. «Декларація про незалежність Криму», підписана президентом Росії напередодні, – це теж порушення міжнародного права. Анексія Криму, на нашу думку, суперечить міжнародним законам. І нашу думку підтримують Рада безпеки ООН, ОБСЄ та Європейська рада».
Пізніше компанії та особи, причетні до окупації Криму, опинилися під фінансовими обмеженнями Євросоюзу. Анґела Меркель ініціювала створення санкційних списків:
«Ми вирішили скласти перелік компаній та осіб, які працюють у Криму. Усі вони пов’язані з дестабілізацією ситуації в Україні та порушенні територіальної цілісності».
Контакти Німеччини і України стали тіснішими. У серпні 2014-го Меркель приїхала до Києва на переговори з Порошенком щодо ситуації на Донбасі і тоді заявила:
«Я хотіла б вам нагадати, що коли він став президентом, то не лише оголосив про одностороннє припинення вогню, але й реалізував його. І ми були дуже розчаровані тим, що сепаратисти не дотримуються перемир’я. Тому зараз нам потрібен двосторонній режим припинення вогню та контроль за кордоном між Україною та Росією. Без цього досягти миру буде неможливо».
Пізніше президент України відвідав Берлін. Канцлер Німеччини підбила підсумки відносин між країнами:
«Тепер очевидно, що Петро Порошенко робить все для збереження територіальної цілісності України».
У 2017 році лідери Порошенко та Меркель знову зустрілися у Німеччині. Канцлер ФРН тоді так висловилася щодо двосторонніх відносин:
«За ці роки дружба між двома країнами зміцніла. Я хочу підкреслити: наша дружба стала дуже цінною для нас протягом останніх двох з половиною років. Ми хочемо покращувати наші довірливі відносини. Підтримувати Україну порадами та діями».
2018-го публічна риторика Меркель щодо України повернулася до газової тематики. Тепер вона прокоментувала будівництво магістрального газопроводу «Північний потік-2»:
«У телефонній розмові з російським президентом я сказала, що не може бути такого, що Україна залишиться осторонь через «Північний потік-2». Необхідно зберегти дві речі. Газ до Європи транспортується через Україну та країни Балтії. Так, це залежність від труби, але тоді Україна заробляє на транспортуванні. Для України це стратегічно. Тому я переконана: «Північний потік-2» неможливий без усвідомлення транзитної ролі України в цьому процесі».
