Допомагає рятувати поранених бійців, а на дозвіллі – малює петриківку. Тетяна Кудрявська, яка зараз виконує обов'язки старшої медичної сестри мобільного шпиталю Державної прикордонної служби України, в медицині – понад 30 років. Цей фах був її дитячою мрією, говорить жінка, і вона здобула професію попри те, що батьки не підтримували її рішення. У 22 роки пішла на військову службу. Працює в Головному шпиталі Державної прикордонної служби України в Києві, в отоларингологічному відділенні. Та зараз, уже три місяці, – у прифронтовій зоні Донеччини, де стабілізують поранених на полі бою військовослужбовців. Це – її перша ротація, розповідає Тетяна.
Чим її нинішня робота відрізняється від роботи у тиловому шпиталі, що зараз найтяжче та що надихає, як творчість допомагає переживати фізичні і психологічні навантаження?
Ця ніч у мобільному шпиталі Державної прикордонної служби України досить напружена: після кількох днів відносного затишшя один за одним доправляють поранених бійців. Везуть – з одного з «найгарячіших» напрямків Донеччини.
Тетяна Кудрявська розподіляє вже стабілізованих пацієнтів по палатах, допомагає облаштуватися, пропонує речі та їжу.
Медичною сестрою вона пропрацювала 34 роки, з них 32 – у військовому шпиталі, але у прифронтовому медзакладі це – її перша ротація. Спершу, говорить, звикала до роботи – медсестрою в маніпуляційній. Зараз – виконує обов’язки старшої медичної сестри.
Вони потребують більшої підтримки – більше навіть моральної, аніж лікувальної…Тетяна Кудрявська
«Ця робота дуже відрізняється від звичної для мене. Люди, яких ми тут приймаємо, виходять з «нуля». Це – зовсім інші люди, ніж ті, що в тилу. Вони потребують більшої підтримки – більше навіть моральної, аніж лікувальної… Звісно, оформлюємо на палату, виконуємо призначення лікаря, доглядаємо доти, доки хлопці вирушають на подальший етап евакуації», – говорить Тетяна.
Найбільше, каже медсестра, її нинішні пацієнти потребують уваги. Вислухати військового, який хоче розповісти, де й що саме з ним сталося, – непроста робота, зізнається жінка. Іноді, ділиться Тетяна, з дорослими чоловіками доводиться спілкуватися, як із дітьми.
«І «котики», і «зайчики», і «синочки»… Але дивишся по ситуації: є люди, які не хочуть спілкуватися, – тоді в душу не лізеш», – говорить вона.
Військова медикиня розповідає: на зміні вони – удвох з напарницею. Витримати добу на ногах – нелегко. Коли є можливість – допомагають одна одній.
Згруповуєшся, і до ранку – витримуєшТетяна Кудрявська
«А сили? Не знаю, вони самі десь беруться. Коли багато роботи – сила десь береться швидше, ніж коли її немає. Іноді вночі, коли пацієнти надходять один за одним, швидше виконуєш роботу, аніж у спокійний день. Згруповуєшся, і до ранку – витримуєш», – каже жінка.
Найскладніше – не поранення, а апатія
До цього медзакладу привозять бійців з різними пораненнями – мінно-вибуховими, осколковими, кульовими.
Не рідкість – «посттурнікетний синдром». Це коли з моменту накладання турнікета на поранену руку чи ногу минуло кілька годин, у результаті тривалого стиснення й перекриття подачі крові тканини почали відмирати і є загроза ампутації.
«Страшно, боляче дивитися буває, так… Але головне – що людина жива. Людину шкода, але про це не можна говорити, цього не можна показувати. Вони не хочуть, аби їх жаліли. Ми навпаки – маємо підтримувати, знаходити слова, жарти чи ще щось», – додає вона.
Тетяна каже: пам’ятає кожного пораненого, який пройшов через її руки. Вражаючих історій порятунку – чимало, зазначає вона.
Тільки відійшовши від наркозу, сказав, що в нього найбільша мрія – дуже хоче шоколадуТетяна Кудряська
«У нас був пацієнт з вогнепальним переломом стегна. Дуже плакав, сварився на персонал. Сказав, що він зараз встане і піде додому. Але потім, коли ми його заспокоїли, вибачився, щиро дякував, і сказав, що ми найкращі в світі медики. Це бере за душу… А ще був пацієнт із переломами рук. Тільки відійшовши від наркозу, сказав, що в нього найбільша мрія – дуже хоче шоколаду. Я принесла йому три різні на вибір, а він каже: «А можна всі?». Кажу: «Можна». І тоді він сказав, що ми найкращі», – розповіла вона.
І все ж найважче ж, не приховує медсестра, їй бачити навіть не поранених, а пацієнтів у стані апатії.
«Те, що для мене особисто найважче було, – коли привезли з позицій хлопців, які пробули там понад місяць без ротацій. Вони були дуже виснажені, вони хотіли лише поїсти і поспати. Спостерігати такий стан для мене – найважче», – говорить фахівчиня.
Прогулянки і петриківський розпис
Після добового чергування, розповідає медикиня, вона зазвичай має перепочинок. Відновитися фізично й морально, каже, їй допомагають довгі прогулянки просто неба.
А ще – творчість. Тетяна любить малювати, понад п’ять років захоплюється петриківським розписом, який опанувала самотужки – за майстер-класами з мережі.
У її доробку зараз – десятки робіт.
Щось – дарую, щось – люди замовляютьТетяна Кудрявська
«Попросили: «Намалюй». Кажу: «Так я ж не вмію». Подивилася відео – захопило. Таке гарне народне мистецтво. Дуже до душі – квіти. Малюю на дереві акриловими фарбами. Тарілки, дошки, цукерниці. Щось – дарую, щось – люди замовляють», – розповідає Тетяна.
Наразі медикиня експериментує з розписом на металі – розмальовує гільзи. Головне, говорить, що її витвори подобаються людям. Згодом, не виключає, можливо, наважиться й на персональну виставку.
Форум