(Рубрика «Точка зору»)
Якщо у 2020 році світ уважно стежив за президентськими виборами в Білорусі і протестами громадян у звʼязку із фальсифікацією результатів цих виборів, то нині про нові «вибори» Олександра Лукашенка згадують хіба що фахівці по пострадянському простору.
Звісно, Білорусь і до 2020 року важко було назвати демократичною країною, а її очільник Олександр Лукашенко змагався з Володимиром Путіним за сумнівну честь бути «останнім диктатором Європи». Однак останні роки остаточно перетворили Білорусь на тоталітарну державу, де будь-які вибори – суцільна фікція.
Лукашенко зробив висновки з попереднього голосування і народної зневаги до його фальшованої перемоги. Тепер для участі у виборах не зареєстрували жодного кандидата, якого можна було б вважати навіть умовною альтернативою диктаторові. Також не буде жодних незалежних спостерігачів.
Вибори в Білорусі – просто декорація необмеженої влади самого Лукашенка. Але, як не парадоксально, і сама ця необмежена влада має свої обмеження. І обмеження ці – у Москві.
Маріонетка Кремля
За останні роки російська зацікавленість у перетворенні Лукашенка на слухняну маріонетку Кремля стає все більш очевидною. Так, білоруській диктатор і до 2020 року був союзником путінського режиму. Але він міг дозволити собі певні маневри.
Принаймні, на пострадянському просторі Лукашенко міг виглядати обережним гравцем. І він точно не був зацікавлений перетворити свою країну у плацдарм для нападу на Україну. А от на майданчик для переговорів – залюбки. Не випадково ж перемовини між Росією і Україною після 2014 року відбувалися саме у Мінську.
2020 рік змінив все. Я б, до певної міри, порівняв би те, що тоді відбулося у Білорусі із гітлерівським аншлюсом Австрії. Адже у березні 1938 року Адольф Гітлер не просто приєднав до Рейху територію сусідньої держави. Він ще й створив можливості для додаткового тиску на сусідню Чехословаччину, керівництво якої не готувалася до нападу з території Австрії й тим більш не могло собі уявити, що Австрія просто візьме і зникне, а на колишньому австрійсько-чехословацькому кордоні зʼявляться німецькі війська.
Ймовірно, якщо б білорусам у 2020 році вдалося відстояти своє право на вільні вибори, Путін не наважився б на підготовку «бліцкригу» проти України
Звісно, Білорусь не зникла, але у 2022 році російські війська на білорусько-українському кордоні зʼявилися – там, звідки їх раніше ніколи не чекали. Ймовірно, якщо б білорусам у 2020 році вдалося відстояти своє право на вільні вибори, Путін не наважився б на підготовку «бліцкригу» проти України.
Але розправа силовиків Лукашенка з учасниками протестів і перетворення Білорусі на країну вʼязнів зробили із самого Лукашенка заручника бажань та інтересів Путіна. Так хіба ж це не політичний аншлюс?
Приклад Сирії
Й саме з цього потрібно виходити, коли ми думаємо про майбутнє Білорусі і українсько-білоруські відносини. Поки Росія зберігає силу і вплив, Лукашенку та його режиму мало що загрожує. На чужих багнетах, звісно, не дуже зручно сидіти, але набагато краще, ніж у вʼязниці. І Лукашенко це прекрасно усвідомлює.
Диктатура сімʼї Асадів з її більш ніж 50-річним жорстоким пануванням розсипалася буквально за кілька тижнів
Але якщо Москва втратить контроль над Білоруссю, режим Лукашенка не проіснує й кількох місяців – якщо зрозуміти, що він базується насамперед на страху і репресіях. Звісно, зараз важко передбачити, як саме буде руйнуватися диктатура людини, що керує Білоруссю вже 31-й рік.
Однак приклад Сирії, де диктатура сімʼї Асадів з її більш ніж 50-річним жорстоким пануванням розсипалася буквально за кілька тижнів, має стати для Лукашенка повчальним уроком і нічним жахом диктатора.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум