Марія Кугель
Латвійський Конституційний суд визнав законним переведення публічних шкіл на латиську мову до 2022 року. Він не знайшов підстав вимагати особливого ставлення до осіб, чиєю рідною мовою не є державна. Таким чином, захисники права на шкільну освіту російською мовою, що є рідною для кількох сотень тисяч жителів Латвії, програли багаторічну суперечку.
Поправки до закону про освіту, ухвалені парламентом минулого року, які передбачали латиську як єдину мову навчання, оскаржила група депутатів від опозиційної партії «Злагода». Вони вважали, що реформа порушує відразу три статті Конституції: про заборону на дискримінацію, про право на освіту і про захист національних меншин. Два позови від батьків учнів приватних російських шкіл і один від самих учнів іще чекають на розгляд. Щоправда, таких шкіл у країні менш ніж відсоток.
Зараз у школах меншин (переважною більшістю росіян) використовується білінгвальний (двомовний) принцип. Але вже з 1 вересня цього року в класах із 1-го по 9-й частка предметів, які викладаються обома мовами, має різко скоротитися на користь латиської, а до 2021/22 навчального року середня школа (10–12-й класи) перейде на неї повністю.
Навіщо латвійській владі це потрібно, кореспондентові Радіо Свобода пояснив керівник Державного центру змісту освіти Ґунтарс Цатлакс.
– Усій молоді треба забезпечити рівне знання латиської мови для подальшого навчання і життя в Латвії, присутності на ринку праці. Молодь, яка засвоює програму середньої школи в школах для нацменшин, відстає в цьому від однолітків, які навчаються в латиських школах. Це засвідчують і дослідження, і наша статистика централізованих іспитів за 10 років. Стосовно іспиту з державної мови, на жаль, різниця довго і стійко зберігається на рівні 10–12%. Зрозуміло, що школярі, які закінчують школи з латиською мовою навчання, в Латвії опиняються в більш привілейованому становищі.
Нова латвійська концепція шкільної освіти радикально відрізняється від нинішньої. Дуже скоро учні середніх шкіл більше не будуть вивчати всі предмети в однаковому обсязі. Всім треба буде засвоїти мінімальний основний курс, а далі школярі зможуть вибрати кілька предметів для поглибленого вивчення. І з двох із них доведеться складати державний іспит, зрозуміло, латиською мовою. Якщо ви вивчаєте поглиблено фізику, хімію і математику, то для успішного складення іспиту їх треба засвоювати латиською мовою. Як предмет вільного вибору зберігається і рідна мова, і література – у школах, у яких на нього виникне попит, хоча це і не буде нав’язуватися умовами програми.
– У пресі згадується ще одна мета реформи: збереження латиської мови і бажання захистити російськомовних жителів Латвії від російської пропаганди.
Переведення шкіл на латиську мову не може вплинути на людей ідеологічно
– На мій погляд, цей фактор не має вирішального значення, бо інформаційне середовище зараз вільне, широко доступне, і нікого в країні не можна утримати від перегляду новинних порталів або культурних заходів будь-якою мовою. Так що переведення шкіл на латиську мову не може вплинути на людей ідеологічно. У новому змісті навчання ми приділяємо увагу медіаграмотності, тому, як людина отримує інформацію, що вона про це думає, як переконується, що вона правдива, за якими критеріями перевіряє джерела. Але це безпосередньо не пов’язане з використанням мови як такої.
– Супротивники реформи стверджують, що школярі будуть у нерівному становищі, бо вчитися нерідною мовою значно важче.
– Є таке латиське прислів’я: в кожного дерева два кінці. Без сумніву, якщо ми хочемо, щоб люди жили, діяли, думали, могли б працювати і взаємодіяти з суспільством тільки своєю рідною мовою, то найкращий засіб домогтися цього – забезпечити їм освіту повністю цією мовою. Є держави, в яких так і відбувається. Вони федеративні, в них запроваджено двомовність або багатомовність – наприклад, Бельгія, Швейцарія, Канада. Але в латвійському законодавстві закріплена одна державна мова – латиська. І весь публічний бізнес ведеться латиською. В цьому випадку обов’язок держави – забезпечити всім громадянам, які отримують обов’язкову освіту, можливість нею опанувати. Звичайно, якщо підійти до цього завдання радикально, треба починати з дитячого садка. Серед політиків висловлюється і така думка, що від білінгвального принципу треба відмовитися зовсім. Це не виключається, але ми розуміємо, що людина приходить у школу з сім’ї, в якій говорять не латиською, і перехід треба здійснювати поступово. Тому в дошкільному і молодшому шкільному віці діти вчаться двома мовами, засвоюючи матеріал рідною і потім роблячи те ж саме латиською мовою.
– Є також думка, що реформа теоретично добра, але немає ні вчителів, ні підготовлених програм.
– Я не згоден із тим, що ми не готові. У Латвії дуже багато вчителів, 27 тисяч. У нас інша проблема – неефективність шкільної системи. У нас менш ніж 200 тисяч школярів. Ми європейські рекордсмени за кількістю вчителів на одного учня. У нас насправді «перевиробництво» вчителів, інша річ, що у нас є безліч маленьких шкіл, у яких вони не можуть заробити на життя. І друге: ми вже 20 років вимагаємо від учителів володіння державною мовою на рівні вищої категорії, і всі мають ці посвідчення. Якщо людина не використовувала мову у своїй професійній діяльності всі ці роки і не готова викладати латиською, постає питання про її професійну придатність. Але ми протягом трьох перехідних років проводимо для них масштабну підготовку за рахунок держави. Це курси, на яких вони можуть удосконалити мовні навички зі свого предмета. Заявки на ці курси подало значно менше вчителів, ніж ми розраховували.
Тенґіз Джибуті – автор двох позовів, поданих батьками учнів приватних шкіл у Конституційний суд. Один колективний, один – від його родини. Він сам навчався російською, і це не завадило йому закінчити докторантуру в латиському вищі. Зараз він викладає право в Ризькому університеті імені Паула Страдіня – зрозуміло, державною мовою. В нього двоє дітей, п’ятикласник і другокласник. Обидва навчаються в найстарішій латвійській приватній школі Latreia, викладання в якій ведеться російською. Радіо Свобода попросило його прокоментувати з його погляду позови до Конституційного суду і саму реформу – як правознавця і як батька.
– У поправках порушені три принципу 1-ї статті Конституції. Принцип правової стабільності і визначеності: держава обіцяла одне, а робить зовсім інше. Принцип участі громадян в ухваленні рішень. Питання обговорювалося в Консультативній раді у справах нацменшин при Міністерстві освіти. У ній 14 членів, із них 13 директорів муніципальних або державних шкіл і один представник громадської організації. Під час дискусії рішення ухвалене не було, думки розділилися, голосування не відбулося. Жодного представника приватних шкіл не запросили. І третій принцип 1-ї статті: якщо ухвалюється якесь рішення, воно повинне бути справедливим для суспільства. Тут треба підкреслити, що при втручанні в публічну сферу держава має досить широкі можливості маневру, але як тільки вона втручається в роботу приватних навчальних закладів, простір для маневру звужується.
Далі, ми вважаємо, порушена 91-а стаття – про заборону на дискримінацію. За новою системою державна мова в середній школі викладається в однаковій пропорції як у школах нацменшин, так і в школах із латиською мовою навчання. Ми повинні розділяти людей, які говорять латиською мовою, і всі інші нацменшини. Це дві незрівнянні групи: за правами, за можливостями, за походженням, за національністю і використовуваною мовою. До людей, які перебувають у різному становищі, має бути різне ставлення, відповідне до їхньої ситуації. У свою чергу, до всіх представників нацменшин має бути рівне ставлення. Але їх розділили на дві групи. Винятком стали представники нацменшин, мови яких є офіційними мовами Європейського союзу, і ті мови, з урядами країн яких укладені міжнародні договори (наприклад, Білорусь, Україна). Ними можна викладати в приватній школі. А, наприклад, російська мова або циганська під виняток не підпадають.
Мовна реформа створила багато законодавчих суперечностей
Далі, порушена стаття 112 – про право на освіту. Тут ми говоримо про принцип прийнятності: освіта повинна бути зрозумілою. Людина не може вчитися, якщо вона не розуміє мову, якою здійснюється освітній процес, це доведено. У 112-у статтю входить і принцип якості освіти. Щоб освіта була доступною, якісною і давала результат, вибір мови дуже важливий. Його добровільність впливає на процес навчання. Європейська Конвенція про права людини каже, що в батьків є право вибору мови навчання відповідно до їхніх філософських і релігійних переконань. В останніх рекомендаціях Консультативного комітету при Рамковій конвенції про захист національних меншин мовиться, що під «філософськими переконаннями» розуміють також і мову навчання.
114-а стаття – це захист нацменшин. У ній ідеться про ідентичність, збереження культури, мови, традицій. Це не фольклорні гуртки і не балалайки з кокошниками. Освіта входить у визначення ідентичності. Сама стаття лаконічна, тому для її прочитання ми повинні використовувати ті міжнародні інструменти, які Латвія підписала і ратифікувала. У 13-й статті Рамкової конвенції обумовлено право представників нацменшин створювати свої приватні школи без мовних обмежень. 14-а стаття рекомендує і публічним школам організувати «навчання рідною мовою або навчання рідної мови». Міносвіти визнало це своїм правом на вибір, але Консультативний комітет каже, що за наявності попиту і можливостей треба використовувати потенціал захисту нацменшин за максимумом.
Мовна реформа створила багато законодавчих суперечностей. У законі про захист прав дитини досі мовиться, що кожна дитина має право на освіту рідною мовою. На засіданні Конституційного суду директори шкіл, фахівці в галузі освіти і захисту нацменшин зазначали, що реформа досить поспішна. Тут ми говоримо про якусь політичну волю. Юрист, переглянувши цей закон, за 15 хвилин констатує брак. У бізнесі за такий документ клієнт платити б не став.
– Чим незручне навчання дітей латиською мовою?
– Те, що робиться з примусу, з-під палиці, а не за внутрішнім і щирим бажанням людини, не буде робитися ефективно і якісно. Друге: до реформи не готові ні школи, ні адміністрації, ні матеріальна база, ні вчителі, ні самі учні. Якби ми говорили про перехідний період довжиною в освітній цикл, 9 або 12 років, можна було б забезпечити попередні знання і навички, підготуватися морально і психологічно. Далі ми говоримо про брак персоналу, багато вчителів передпенсійного і пенсійного віку. Міністерство освіти вважає, що їм давно пора було вивчити латиську мову. Але вивчити латиську – це одне, і зовсім інше – навчитися викладати латиською. Крім того, є діти з особливими потребами, для яких навчання рідною мовою життєво важливо. Логопедичні проблеми, дислексія, відставання в розвитку і так далі.
– Чи є якісь перспективи у справ за тими позовами, за якими Конституційний суд ухвалив негативне рішення? Чи можна далі рухатися до Європейського суду з прав людини?
Дитина повинна знати державну мову досконало, але питання, яким чином забезпечити її знання
– Індивідуально батьки можуть звернутися до Конституційного суду, бо до цього була подана лише абстрактна скарга від депутатів. Ніхто не може заборонити батькові дитини з муніципальної або державної школи, зваживши свою індивідуальну ситуацію, вибрати ті статті, які він вважає порушеними. Друга можливість – це Європейський суд із прав людини. Він приймає тільки індивідуальні скарги.
Скарги до Конституційного суду від батьків приватних шкіл будуть розглядатися до кінця літа, ми вже отримали навіть першу реакцію від омбудсмена. Він знайшов підстави для сумнівів у дотриманні 1-ї статті Конституції. 1-я стаття – це пряма дорога в ЄСПЛ, для держави її порушення містить великий ризик репутаційних витрат.
Ми вважаємо, що дитина повинна знати державну мову досконало, це обов’язкова вимога, але питання, яким чином школа і батьки можуть забезпечити її знання. Будь-які способи стимулювання в багато разів ефективніші від заборон і обмежень: гуртки, курси, літні табори, скасування ПДВ на книжки латиською, безплатні застосунки в мобільному телефоні.
Коли я вчився у школі, ми з друзями видавали шкільну газету і напросилися на інтерв’ю до тодішнього президента Латвії Ґунтіса Ульманіса. Ми йшли в його резиденцію в Ризькому замку і не знали, що на нас чекає. Він запропонував нам ставити питання латиською, щоб ми виявили повагу до нього як президента Латвії. Але відповідав нам російською, виявивши повагу до нас як до молодих громадян. Цей підхід до інтеграції – взаємна повага і теплота один до одного – і повинен превалювати в державі.
Рік тому на засіданні парламенту, на якому були остаточно ухвалені поправки, міністр освіти Карліс Шадурскіс заявив: «Нарешті закінчаться безглузді дискусії про те, якою мовою в Латвії треба вчитися, говорити, думати, писати і працювати». Я думаю, що це не в компетенції міністра освіти – встановлювати мову спілкування і розуміння між людьми, тим більше мову, якою можна думати, фантазувати і бачити сни.
