Валерія Константинова
У Запоріжжі наприкінці серпня запрацював центр для реабілітації людей, які пережили полон. Співробітники установи планують надавати колишнім бранцям психологічну та юридичну допомогу. А заснували його люди, які теж пройшли незаконне увʼязнення і тортури.
Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» побував у центрі реабілітації та дізнався історії його пацієнтів і засновників, а також скільки людей вже звернулися по допомогу та як на державному рівні вирішується питання реабілітації.
«Поки окупанти зброю шукали, я в підвалі був. Катування відбувалось по 10 разів на день», – згадує Артем з Токмака, якого зустріли в загаданому вище центрі для реабілітації колишніх полонених.
Артем – з категорії людей, які в окупації першими наражалися на небезпеку. Він – колишній військовий, служив у 25-й бригаді Десантно-штурмових військ. У 2021 році його контракт закінчився.
Чоловік працював у місті Токмак Запорізької області, прокладав інтернет-кабелі. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії записався в тероборону. Проте, розповідає він, зрозумів, що сили надто нерівні.
«Нас розподілили маленькими групами, хто з якого району. І от коли окупація почалась, коли вони (окупаційні сили) проходили важкою технікою – по 500 одиниць, ми так групою вирішили, що не будемо вступати ні в який бій, тому що з РПГ-7 і з автоматом Калашникова не було сенсу просто. У нас важкої техніки не було, один БТР і то старенький. І ніхто на ньому не міг ще їздити», – розповів він про початок вторгнення.
«Катування з перших днів окупації»
Житель Токмака Артем не встиг виїхати з окупації, залишився вдома. Пригадує, що затримували його на очах всієї родини співробітники кількох російських силових структур – ФСБ та контррозвідки.
«Дружина була вагітна, на сьомому місяці. Був вдома, звичайно. На той момент, коли вони приїхали мене забирати, поруч моя рідня була – бабуся по батьковій лінії живе поряд. І я в неї якраз був. Звідти мене і забрали», – згадує він.
Після затримання колишнього військового одразу почали катувати: знущалися і через те, що служив десантником, і через те, що є українцем, каже Артем. Окупанти, зауважує, намагалися вибити з нього зізнання у вбивствах цивільних.
Синці чорні були – це спецзагін російський відпрацьовував по мені удариАртем
«Хотіли повісити на мене ці сім трупів і так далі. Потім вони знайшли винного. Забрали його тоді «на підвал», подальшу його долю не знаю, ніби як вбили. Мене утримували в місті Пологи ПЧ-15 – ремонтна служба залізничних шляхів. Там у них підвал матьорий. Тримали 7 діб пристебнутим в холодній кімнаті.
Вже була щелепа зламана від початку, вони мені її зламали з двох сторін. Два вуха, ну одне надрізали, друге хотіли повністю обрізати. Не знаю, що їх зупинило. Спекли руку, два ребра зламали, синці чорні були – це спецзагін російський відпрацьовував по мені удари», – розповів деталі українець.
«Погрожували, що дитина не народиться»
Російські військові тримали Артема в заручниках 10 днів. Потім, каже чоловік, відпустили, бо вирішили, що він невдовзі помре.
«Прийшли, принесли гаманець з паспортом. Кажуть: «Все, йди! Ти здохнеш від зараження крові. У мене шия була від щелепи вся фіолетова, напухла, що спати ці 10 діб взагалі не міг», – говорить він.
Артем розповів, що поки він був у підвалі, співробітники ФСБ обшукували його дім. Дружина розповідала йому, що окупанти приставляли до її живота автомат і запитували, де зброя. Бранцю в цей момент «погрожували, що його дитина не народиться». За 25 днів після звільнення Артем зміг виїхати з окупації.
Після полону боявся контактів з людьмиАртем
«Окупанти не затримували між Токмаком і Василівкою, зупинили «ДНРівці», блокпост був посеред поля. Довелося заплатити півтори тисячі гривень, щоб приїхати далі, тому що і ногу хотіли прострелити, і вуха були розрізані. На деяких блокпостах запитували, що з вухами. Довелося вигадувати різні історії, щоб виїхати без інцидентів», – згадує колишній військовий.
Коли Артем виїхав до Запоріжжя, він півтора місяця не виходив з квартири, адже після полону боявся контактів з людьми. Завдяки місцевим активістам чоловік отримав допомогу, у тому числі гроші від закордонних донорів. Коли трохи адаптувався, колишній бранець замислився, як можна підтримувати інших жертв полону і тортур.
«Дізнався, що є такі хлопці, які теж пережили полон. Бо коли з цивільними балакаєш, розповідаєш, вони цього не розуміють і не зрозуміють тебе. А тут ми можемо зібратися, пожартувати на теми, які хочемо. Хочемо за полон розказати, прийдемо, виговоримося тут», – ділиться чоловік.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що вихід Росії з Європейської конвенції із запобігання катуванням свідчить, що «катування і нелюдське поводження – це системна практика Кремля».
Президент Росії Володимир Путін 29 вересня підписав закон про денонсацію Європейської конвенції щодо запобігання тортурам і нелюдському поводженню.
Численні ув’язнені російських в’язниць, у тому числі засуджені за політичними статтями, неодноразово заявляли про те, що до них застосовувалися тортури – під час затримання, під час слідства чи тримання під вартою. Про це ж свідчили й українські військовополонені.
«Тортури струмом та сексуальне насилля»
У Запоріжжі Артем познайомився з однодумцем, теж колишнім бранцем російських окупантів Євгеном Шевченком. На початку повномасштабного вторгнення Росії Євген жив у Василівському районі, мав ферму. Залишитися в рідному селі було його свідомим рішенням.
«Ніхто не думав, що так одразу буде окупація, бо так склалося, що всі органи місцевої влади переважно виїхали, і поліція, і СБУ. Тобто треба було якось організовувати гуманітарні питання. Оскільки я був у селі депутатом декілька скликань, я вже був трошки до людей ближче, душа боліла не тільки за свою родину, а за своє село, то довелося попрацювати трошки», – пояснює він.
Окупанти затримували Євгена двічі. Він розповів, що тримали його, зокрема, на території райвідділку поліції в окупованій Михайлівці.
«У перший раз тримали щось близько чотирьох діб. Другого разу – близько місяця. Саме тоді мені вже більше дісталось у Михайлівці. Це постійні тортури струмом. Хотіли зламати понад усе. Зламати, щоб видав позиції військових українських. Ну, такі всі моменти. Або щоб втік, ну що в подальшому я і зробив, тому що зрозумів, що третього вже разу не буде. Уже приб'ють», – розповів Євген.
У полоні чоловік, розповідає, зазнав і сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом (СНПК). На відміну від багатьох, хто таке переніс, він розповідає про це відкрито.
Каналізація не працює, води немає, холодно було в березні. Тортури постійні протягом дняЄвген Шевченко
«Перші два тижні – це була одиночна камера. Перший тиждень я був сам, потім по троє, по четверо в камері. Каналізація не працює, води немає, холодно було в березні. Тортури постійні протягом дня. Потім після двох тижнів тортури вже були після восьмої вечора до четвертої ранку. Потім перевели в загальну камеру, там було нас 17. Спали і по троє, і по четверо на нарах. А з восьмої години приїжджали спеціально робітники ФСБ на двох машинах і займалися катуванням.
Я зазнав СНПК – роздягали догола, зв'язували руки стяжками. Я рвав їх, не через те, що сильний, а від болю, бо мʼязи так скорочувалися, що рвав стяжки ці пластмасові. Потім мене кабелями коли перемотували, тоді вже я почав втрачати свідомість. Коли приходив до тями, вже весь був у крові, побитий», – розповів Євген.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
- Управління ООН із прав людини в доповіді, оприлюдненій 23 вересня, представило «детальний опис жахливого становища» тисяч цивільних осіб, затриманих на окупованих Росією територіях України від початку повномасштабного вторгнення РФ.
- В ООН наголошують, що від початку повномасштабного нападу РФ затримані цивільні особи зазнають катувань й інших форм жорстокого поводження, зокрема сексуального насильства, що мало широкомасштабний і систематичний характер та «відображає тривожну тенденцію».
- В ООН зазначають, що більшість із 215 звільнених цивільних осіб, які були опитані Управлінням ООН з прав людини від червня 2023 року, описували пережиті в неволі жорстокі побиття й удари електричним струмом, імітацію страт, тривале перебування у стресових позах, погрози смертю чи насильством як щодо них самих, так і щодо їхніх близьких, а також випадки сексуального насильства. Опитані також говорили про вкрай погані умови утримання, зокрема нестачу їжі і відсутність належної медичної допомоги.
- В ООН вказують, що, за даними української влади, станом на травень 2025 року приблизно 1800 цивільних осіб залишалися ув’язненими РФ на окупованій території, водночас фактична кількість таких осіб, ймовірно, є значно вищою.
- Державна дума Росії денонсувала Європейську конвенцію проти тортур. Перед цим президент Росії Володимир Путін вніс до Держдуми відповідний законопроєкт.
«Шлях вільних»
З якими проблемами стикаються полонені після звільнення, Євген Шевченко знає на своєму досвіді. Тому йому відгукнулася ідея допомагати іншим і створити центр реабілітації «Шлях вільних».
«Дуже багато проблем. Розумієте, ти виїжджаєш з пакетом, вибачте, і, крім спідньої білизни та шкарпеток, в тебе нічого немає. Плюс здоров'я відібране, ну, геть зовсім. Я не можу зараз працювати фізично, бо дуже багато питань по здоров'ю.
Тому і виникло таке бажання – допомагати в юридичних питаннях при оформленні документів хлопцям і по реабілітації в медичних закладах. Це все потрібно, бо зараз в держави немає такої можливості – охопити всіх, під крило взяти. Бо війна триває і дуже багато сфер, куди потрібні фінанси й увага. Тому ми вчасно з'явилися і будемо допомагати один одному», – зазначив він.
Євген, Артем та їхні однодумці 30 серпня відкрили в Запоріжжі реабілітаційний центр для колишніх полонених. Засновники співпрацюють з кількома громадськими організаціями, які координують їхню роботу. Планують охопити кілька напрямків.
«У нас тут є банер, ми на ньому вказали всі напрямки нашої роботи. Це допомога «рівний рівному», допомога цивільним полоненим та їхнім родинам. Обов'язковий аспект – включити в процес реабілітації й родину полоненого, яка так само переживала весь цей стрес.
Також адаптація, реінтеграція, психологічна допомога, ментальне оздоровлення. У нас в центрі є інтерактивна дошка Sony PlayStation, тобто хлопці можуть приходити і, окрім того, щоб спілкуватися, ще погратися. Є також спортзал, який плануємо розширяти», – каже Євген Шевченко.
За його словами, їхня громадська організація зараз налічує близько 40-50 членів. Євген каже, що кількість зростає щодня, починають звертатися ті, хто довгий час мовчав про свій полон і проблеми, повʼязані з пережитим.
«Багато хто замовчує, що був в полоні, бояться за безпеку свою і своєї родини. Дуже багато чоловіків, які зазнали СНПК, бояться визнавати це все. Наше завдання – це все висвітлювати, показувати, щоб люди не боялися, все це розказували, а їм допомагали», – додав він.
Організація планує шукати міжнародних донорів та розширяти мережу своїх офісів по великих містах України, повідомив про найближчі плани Шевченко.
«Потрібно більше уваги від держави»
Ігор Котелянець занурився у проблему цивільних заручників, оскільки з 2016 до 2019 років у полоні окупантів перебував його брат – громадський активіст з Енергодару Євген Панов. Котелянець заснував громадську організацію «Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля». Він пояснює, що найтяжче отримати допомогу тим, хто, як Євген і Артем, виїзджав з окупації самостійно.
Дуже часто не вдається довести, що вони справді утримувалися в полоніІгор Котелянець
«Люди, які звільняються самостійно, вони позбавлені всього, навіть коли вони заїжджають в Україну і вони звертаються до офіційних органів, їм дуже часто не вдається довести, що вони справді утримувалися в полоні. І, відповідно, вони не можуть отримати ніяку допомогу», – зазначив він.
Котелянець наголошує, що питання реабілітації цивільних заручників має вирішуватися на державному рівні. Пояснює, що з проблемами стикаються навіть ті, кого звільняли за участі української держави, під час обмінів.
«Не існує на сьогодні навіть для тих, хто звільнився за обміном, ніякого порядку, який регламентує, як після звільнення має виглядати їхня реабілітація. По факту, існує порядок, по якому їх забирають після звільнення в медичні заклади. Ці медичні заклади проводять діагностику. По факту, якщо узагальнити й спростити все, що написано в порядку, то їхнє завдання провести діагностику і вивести з якихось ургентних станів», – каже він.
Тобто, якщо людина перебуває між життям і смертю, лікарі допомагають стабілізувати стан. Але подальше лікування лягає на плечі колишніх бранців, каже Котелянець.
Реабілітаційної програми немаєІгор Котелянець
«Далі все, що людини діагностували, що завгодно може бути через наслідки катувань, це можуть бути і з внутрішніми органами проблеми, і хронічні захворювання – загострення, але це вже їхні проблеми. З зубами великі проблеми, коли понад 200 тисяч гривень треба тільки, щоб зуби вилікувати, тому що в полоні їх просто всі вибивають.
Проблема зараз полягає в тому, що реабілітаційної програми немає, а вона має бути якась певна, рамкова і гнучка, яка гарантувала людині допомогу саме за кошти держави. Тобто залежно від потреб людини, бо в різних станах люди повертаються», – наголосив він.
«Новини Приазовʼя» направили запит до Міністерства розвитку громад і територій щодо принципів державної допомоги звільненим заручникам.
Офіс омбудсмена України станом на квітень 2025 року встановив понад 16 тисяч цивільних, які стали жертвами незаконних затримань. Проте Ігор Котелянець переконаний, що насправді рахунок іде на десятки тисяч. Зокрема, й тому, що не всі після звільнення повертаються на підконтрольну владі України територію, бо залишаються за кордоном.
- На початку жовтня Україна та Росія провели новий обмін полоненими, в результаті якого додому повернулися 205 українських військових та цивільних, повідомив президент України Володимир Зеленський. За його словами, зокрема, у рамках цього обміну вдалося повернути 20 цивільних людей. Президент повідомив, що від початку повномасштабного вторгнення Україні вдалося повернути з російського полону додому понад 7 тисяч українців.
- Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими уточнює, що наймолодшому звільненому українському захиснику виповнилося 26 років, найстаршому – 59 років. За даними штабу, практично усі визволені сьогодні військові та цивільні українці перебували в неволі з 2022 року.
Форум