Близько доби, під дощем і вітром, герою цієї статті, 31-річному кримчанину довелося простояти на російсько-казахстанському кордоні. Після оголошення Кремлем мобілізації сотні тисяч чоловіків призовного віку почали виїжджати з Росії, створивши багатокілометрові черги біля пропускних пунктів. В окупованому Криму, за словами української влади, правозахисників та представників Меджлісу кримськотатарського народу, призов виявився націлений насамперед на кримських татар. «Більшість мобілізаційних повісток розписано саме на киримли. Це ще один елемент геноцидної політики Росії», – сказав президент України Володимир Зеленський. Офіційної реакції російської влади на такі заяви не було.
Кримські татари призовного віку почали масово виїжджати з Криму до Росії, а звідти – до сусідніх країн. Серед тих, хто виїхав, виявився і герой цієї статті, кримський татарин, імені якого ми не називаємо на його прохання з метою безпеки його рідних. Він розповів проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії про своє рішення залишити дім, про те, якою була ця дорога, і на що він сподівається тепер.
«Важко залишати сім’ю»
– Мені 31 рік. За професією я інженер-технолог, але займаюся підприємництвом – працюю у сфері торгівлі. Я одружений, у мене двоє доньок; старшій – чотири роки, молодшій у жовтні виповниться рік. Живемо ми у селі, в одному будинку з батьками.
Я до останнього не хотів їхати – важко залишати сім’ю
Першим ініціатором, щоб я поїхав, була дружина. Спочатку розглядали варіант разом із двома братами вирушити до Польщі автобусом. Цей автобус раніше возив із Криму на материкову Україну, після початку так званої спецоперації (так у Росії називають повномасштабне військове вторгнення в Україну – ред.) вони вже у зворотний бік возили людей – з Херсону до Польщі та до балтійських країн. Однак у нас не було російських закордонних паспортів.
Я до останнього не хотів їхати – важко залишати сім’ю. До того, як я почув, що сестрі прийде повістка, я сумнівався – чи їхати.
Знайома сестри телефонує їй і каже: «Тут з’явилася інформація, що твоє прізвище є у сільській раді у списку на повістку». А моя сестра – фармацевт. Ми, як дізналися про це, швидко зібрали речі. Сіли вчотирьох у машину – я, два брати, сестра та батько – і вирушили до Казахстану.
Я розумів, що це надовго, але брав із собою лише найнеобхідніше, щоб коли батько вивантажить нас, не тягати із собою великих сумок. Плюс їжа та вода. З українських документів маю внутрішній паспорт, закордонний паспорт, документи з вишу – всі їх я, звичайно, взяв із собою. Чи не брав я фотографії? А вони всі ж є в телефоні.
Дощ, вітер і сніг
Кілометрів за 130 до кордону між Росією та Казахстаном нас зупинив казах на машині з російськими номерами і запитує: «Хлопці, ви їдете на кордон?» – «Так», – говоримо ми. «Дивіться, тут у селі остання заправка, далі заправок нема. Заїдьте, заправте повний бак. І дорогою заїдьте в магазин, скупіться», – каже він. Ми зробили, як він порадив. Потім виявилося, що від кордону до найближчого магазину, здається, 35 кілометрів.
У пішій черзі ми простояли добу. Батько залишив нас там, де закінчується черга з машин, і ми кілометрів 4-5 пройшли до кордону. Зустріли дві машини знайомих хлопців. Зайняли пішу чергу і щогодини ходили грітися в машину.
За цю добу і дощик у нас пройшов, і мокрий сніг, і вітер не припинявся взагалі
За цю добу і дощик у нас пройшов, і мокрий сніг, і вітер не припинявся взагалі. Відкритий степ, жодних зручностей: ні даху, ні санвузла. Вийти у степ у туалет для чоловічої статі ще нормально, а ось жінкам важко зовсім. Було холодно. Одягли на себе все, що було в сумках. Дівчата одягали по 2-3 штанів, 2-3 куртки.
Після того, як простояли на кордоні більше половини доби, почали складати список тих, хто стоїть у черзі, бо нахабних пик було дуже багато, і вони почали лізти без черги.
Заходили у прикордонну зону по п’ять осіб, ми були в 13-й чи 14-й п’ятірці. Одну групу могли пропускати і 15 хвилин, і 40.
Біля нас стояли люди з села неподалік кордону і чомусь були розлючені на нас. Ми спершу не розуміли, чому, а потім хлопці у черзі пояснили. З цього села за кілька днів до цього забрали [до російської армії] за повісткою понад 50 осіб. Саме село маленьке, біля кордону, і живуть у ньому переважно казахи. І нам кажуть: «Тепер вони розлючені на вас, бо їхніх хлопців забрали, а ви тікаєте».
«Я повернуся»
На самому кордоні викликали на додатковий допит – чи то кримських татар, чи то взагалі всіх із Криму. Зі мною теж говорили.
Всі переглядали, що є в телефонах. Я був перший з нашої групи, нічого не встиг почистити. Але жодних питань щодо телефону не було, проте якісь скріншоти перевіряльники робили та кудись відправляли.
Перше питання: куди їдеш. Я відповів, що їду до тітки на день народження. Він каже: «Ти ж розумієш, що тут 90% їдуть не відпочивати. Ми ж знаємо, куди ти їдеш». Я кажу: «Чудово, що знаєте, але я на своєму залишатимуся». Він спитав, як тітку звуть. Я назвав ім’я, прізвище, звісно, несправжні. «По батькові назви». – «Я не пам’ятаю, я з тіткою мало бачився». – «Номер телефону?» Я говорю, що номера немає, ми спілкувалися в соцмережах. Він записав її ім’я, місце, куди їдемо, мій телефонний номер. «Як ставишся до «спецоперації?» – «Я нейтрально ставлюся». – «Як нейтрально? Адже там наші хлопці гинуть, віддають кров». – «Ну нейтрально, що я тепер зроблю?» – «Підеш служити?» – «Якщо повістка мені прийде, тоді піду, а так – ні». Це вони мали на увазі, чи я піду добровільно. Хотілося сказати, що якщо інша сторона призве, тоді піду без сумнівів.
Коли пройшов кордон і опинився у Казахстані, було внутрішнє полегшення, тривога минула
Коли пройшов кордон і опинився у Казахстані, було внутрішнє полегшення, тривога минула. Виходить, це перша моя подорож за кордон.
Грошей у мене вистачить на кілька місяців. Дружина робить документи на себе і на дітей. Як зробить, теж виїжджатиме з Криму. Плануємо поки що виїхати до Туреччини і зустрітися там, а як далі – вже дивитимемося.
Батьки підтримали наш виїзд. Якщо ти залишишся і тебе прийдуть забирати [до російської армії], то рідним важче буде з тобою прощатися. Вони розумітимуть, що ти йдеш на смерть. Самі ж батьки сказали, що за жодних умов не виїдуть із Криму.
Але я теж повернуся до Криму. Багато хто з тих, хто їде, такої ж думки – одного разу ми повернемося назад, все відновимо та піднімемо на ноги.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Окупація та анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу.
Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції.
Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості».
Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
