Народилися в один день, познайомилися на війні, рятують поранених бійців. Анастасія і Микола – подружня пара військових медиків. Зараз разом працюють у стабілізаційному пункті 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади на Донеччині. Насті – 26 років, Миколі – 30. У шлюбі – два з половиною роки. Говорити один з одним про все, що болить, і хоча б кілька разів на місяць знаходити час для спільних прогулянок – це, кажуть, їхні секрети сімейного щастя.
Про весілля без білої сукні й класичного костюма, роботу разом у стабілізаційному пункті та маленькі мрії й плани на мирне життя – у розповіді Миколи та Анастасії.
Харків'янка Анастасія прийшла до війська доброволицею 2017 року. Розказує: тоді їй було 19. Навчалася на філологічному, працювала в літературному музеї. Займалася організацією мистецьких заходів, їздила з освітніми проєктами на схід України, працювала як з цивільними, так і з військовими.
Першим підрозділом, до якого потрапила Анастасія, була 1-ша окрема штурмова рота ДУК «Правий сектор».
Шлях її чоловіка, каже, до війська також лежав через волонтерство. Маріуполець Микола у цивільному житті працював електромонтером на заводі «Азовсталь» і волонтерив у центрі патріотичних сил «Новий Маріуполь», доки в лютому 2016 року не став стрільцем 131-го окремого розвідбату.
Подружжя розказує: повномасштабне вторгнення обоє зустріли на Донеччині, у лавах 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, де служать і нині.
«Для мене головною мотивацією було захистити найдорожче, що в мене є, – мій дім. Понад усе мені хотілося, аби війна не торкнулася моєї родини», – каже Анастасія про свою мотивацію.
Миколі ж пощастило менше – у його дім, Маріуполь, війна прийшла раніше, ще 2014-го, тож вибір був очевидний, говорить чоловік.
Микола й Анастасія познайомилися ще до того, як почали працювати в одному підрозділі. Їхнє кохання, не приховують, виросло з дружби.
«Спільний побут і завдання зобов’язують до комунікації. Гадаю, саме так спочатку сприймали одне одного. Дружба і тим більше стосунки почалися вже згодом», – каже Настя.
Розписалися – і на фронт
Жартую, що зробили тоді найважливіший «бойовий» виїзд у нашому житті. Результатом задоволеніАнастасія
Одружилися Микола й Анастасія 25 серпня 2022 року. Просто, як розказують, повернулися з чергової пекельної роботи у Пісках і відпросилися у командира на день до Дніпра, аби розписатися.
«У мене не було омріяної білої весільної сукні, а в чоловіка – вишуканого смокінга. З присутніх – один наш побратим і мої батьки з песиком Максом, бо родина Миколи залишилась у окупованому Маріуполі. Розписалися, обмінялися обручками і поїхали назад, на фронт. Досі жартую, що зробили тоді найважливіший «бойовий» виїзд у нашому житті. Результатом задоволені», – напівжартома каже Настя.
Зараз подружжя разом працює у стабілізаційному пункті, куди доправляють поранених на Часовоярському напрямку бійців.
Іноді, визнають, добові чергування бувають досить спокійні, іноді одночасно привозять п’ять-шість, а то й більше бійців.
«Зараз ми працюємо не просто разом, а навіть одним екіпажем. Складно це усвідомлювати, що той факт, що ви досі живі – це не належне, а просто сліпа удача: тобі сьогодні знову пощастило, комусь – ні», – говорить медикиня.
«Зараз в нас є ми, і цього достатньо. Працювати у стабі особисто для мене неважко, особливо в порівнянні з досвідом на позиціях. Найтяжче – слухати історії поранених», – каже її чоловік.
Кохання під час війни й секрети сімейного щастя
Кохання на війні допомагає й підтримує, сходяться на думці Микола й Настя. Ситуацій, коли б воно заважало, кажуть, не було.
«Заважає» тільки тоді, коли її немає поручМикола
«Якби ми не любили – ми б не боролися. Якби ми не кохали – ми б навряд чи досі були живі, адже кохання – це передусім про відповідальність перед іншою людиною. І, певно, ця відповідальність є саме тією незримою силою, яка змушує бути пильнішим, обережнішим та більш виваженим у своїх рішеннях», – зазначає Анастасія.
«Звісно, допомагає. Ми – тому доказ. Мабуть, це тільки і допомагає. «Заважає» тільки тоді, коли її немає поруч», – каже Микола.
Ми завжди про все говоримо, намагаємося бодай пару разів на місяць знайти час хоча б 20-30 хвилин пройтися найближчим прифронтовим містом без жодних завданьАнастасія
Вони з чоловіком сперечаються хіба щодо роботи – хто поїде перший та хто надаватиме допомогу, а хто заповнюватиме документацію на пораненого, ділиться Настя.
«Для нас важливо у всьому цьому хаосі не втрачати головне – вміння не продукувати негатив один на одного. Звісно, бувають різні емоції, адже колосальна хронічна втома та нерви даються взнаки, втім, хто, як не найближча людина, підтримає тебе? Ми завжди про все говоримо, намагаємося бодай пару разів на місяць знайти час хоча б 20-30 хвилин пройтися найближчим прифронтовим містом без жодних завдань і подихати повітрям. Це трохи допомагає згадати, що життя – це не лише поранення та смерті, бліндаж та стабілізаційний пункт, кунг Хаммера чи коридори шпиталю. Життя – це ще й прості буденні речі: вузькі вулички маленького міста, яке всупереч близькості до фронту й далі має свій ритм, діти з картатими наплічниками, які повертаються з гуртків, чи запах свіжої випічки з місцевої пекарні», – розповідає Анастасія.
«Зі спільного в нас – служба в ЗСУ, життя. Про цінності та погляди можна говорити довго. Зі справді цінного в мене – дружина та друзі. Більшого за них, мабуть, нічого бути і не може», – доповнює Микола.
Що далі?
Закохані мають плани на мирне життя. Але спершу, кажуть відверто, хотілося б щонайменше дожити до перемоги.
«Зараз у нотатках на мирне життя – зоореабілітація», – говорить Микола.
«Хочемо відкрити свій невеличкий хабчик з капібарами. Ці прекрасні тваринки неабияк доброзичливі до людей, а доброти нам вперто бракує у теперішньому світі. Хочемо, аби туди приходили побратими та посестри зі своїми родинами, і ми згадували минуле й раділи тому, що вижили і вистояли», – додає Настя.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум