У Нікополі на Дніпропетровщині облаштовують безпечні простори для дітей. Вони діють у підвалах шкіл, у бомбосховищах. Це – з міркувань безпеки, адже місто з липня 2022 року під постійними артобстрілами, а віднедавна – чи не щодня витримує ще й удари дронами-камікадзе. За чотири кілометри, на лівому березі Каховського водосховища, стоять російські окупаційні війська.
У таких умовах усі дитсадки й школи працюють дистанційно. І все ж у Нікополі залишається понад 7 тисяч дітей, яким треба надійні локації для позакласних занять, зустрічей з педагогами та психологами, спілкування одне з одним.
Як працюють дитячі безпечні простори, де ще їх планують облаштувати та чи змінила ментально війна учнів та вчителів – у репортажі Радіо Свобода з Нікополя і району.
Підвал одного з ліцеїв Нікополя до початку повномасштабної війни був приміщенням, непридатним для перебування людей, розказують вчителі. Земляна підлога, купи глини, захаращеність і вологість. Влітку минулого року тут облаштували під укриття, а в жовтні – відкрили безпечний простір для дітей «Чарівна парасолька».
Доброчинники допомогли з меблями, інвентарем, іграми, іграшками, а також матеріалами для творчості. Тепер тут проводять позакласні заходи: майстер-класи з малювання та рукоділля, спортивні «руханки», групові та індивідуальні психологічні консультації тощо.
Неодмінна умова – діти мають приходити сюди разом з батьками і лише тоді, коли дозволяє безпекова ситуація в місті.
Директорка ліцею Наталія Полякова розказує: на кожен захід стараються збирати не більш ніж по 20 дітей. Загалом простір відвідує близько пів тисячі хлопчиків та дівчаток – як учнів ліцею, які залишилися в місті, так і дітей з прилеглих районів.
Очі в очі – це одне, а спілкування через екран гаджета – зовсім іншеНаталія Полякова
Спілкування – це те, чого найбільше зараз не вистачає дорослим і малим, не приховує вона.
«Діти розучуються спілкуватися. Вони приходять сюди – одне на одного дивляться, бо місяцями одне одного не бачать. І в нас, вчителів, немає персонального, емоційного контакту з ними. Очі в очі – це одне, а спілкування через екран гаджета – зовсім інше. Тому й діти, і батьки дуже раді, що є така можливість, – збиратися тут. Вони розуміють: хоч і війна, але життя продовжується, і можна мати позитивні емоції. І нам вже одного приміщення замало – ми хочемо облаштувати ще одну таку ж кімнату, ще 40 квадратних метрів», – розповідає Полякова.
Жити під майже щоденними обстрілами, зізнається Наталія, страшно. У її багатоповерхівку росіяни вже двічі влучали дронами. Був «приліт» і поблизу навчального закладу – навесні 2023-го. Тоді осколками повибивало вікна.
«Ми живемо в стані постійного страху. «Розкладу» обстрілів нема. Я сама – буває, серце в грудях стискається від страху. Лягаю спати після першої години ночі, коли «ті» відстріляються. Вони можуть стріляти щоночі – то о дев’ятій, то об одинадцятій, о першій. Але немає вибору: ти працюєш – бо ти потрібен тут. У мене тут родина, дитина, онук, як я їх кину? І робота. Хтось має залишатися», – каже Наталія Полякова.
Як змінилися діти в Нікополі за два роки повномасштабної війни?
А це – схожий безпечний простір в іншому ліцеї Нікополя. Називається – «Кенгурушка». Він також – у підвалі, в укритті. Директорка закладу Поліна Записочна розказує: збираються кілька разів на тиждень групами – по 10-15 дітей.
Проводять не лише позакласні заняття, а й підготовку до шкільних олімпіад і самі олімпіади.
Простір для розваг та спілкування є, констатує керівниця, але самі діти – дуже змінилися через війну.
«Ми прибираємо столи – тут діти й танцюють, і співають, і бігають. Маленькі – дуже полюбляють гратися з кінетичним піском, в іншій зоні – займаємося зі старшими.
Дітям бракує елементарного – спілкування. Коли починається заняття, вони хоч трохи жвавішають, згадують, що вони діти, починають бігати, стрибати, гратися», – ділиться директорка.
«Діти дуже змінилися за два роки війни. Я не скажу – налякані. Ми побачимо ці наслідки через роки. Діти стали більш байдужими. Це помічаю й на уроках.
Вони байдужі до емоцій, до веселощів, до інформації, їх важко насмішити, розворушити. А ще – діти ще мало розуміють загрозу і вірять, що ми, дорослі, їх захистимо», – вважає Поліна Записочна.
«У нас, наприклад, тут бабуся, 86 років, ми її не кинемо. І так у кожної родини – квартира, будинок, родичі. Допомагають вижити – родина, робота, колектив», – додає вона.
«Тримаємося – згуртованістю»
Наразі всі навчальні заклади Нікополя працюють дистанційно, говорить начальниця відділу освіти й науки міської ради Валентина Сафонова.
У Нікополі залишається понад 7 тисяч дітей: 6,5 тисяч школярів і близько тисячі дошкільнят.
Із 58 шкіл, дитсадків та закладів позашкільної освіти міста левова частка – 42 – пошкоджені через обстріли.
У кілька були прямі влучання.
Страшно дорослим, а що вже говорити про дітей… Але в кожного з нас є те, що нас тут тримає, – дім, рідніВалентина Сафонова
Але найскладніше – це психоемоційні травми, які переживають діти й дорослі, погоджується вона з колегами-вчителями.
«Перш за все, діти переживають психологічну травму. Ми ж розуміємо, що батьки на роботі, а діти залишаються вдома самі. Коли оголошують загрозу артобстрілу, уроки припиняються, вони ховаються за «двома стінами» або йдуть в укриття. І все ж це – стрес.
Страшно дорослим, а що вже говорити про дітей… Але в кожного з нас є те, що нас тут тримає, – дім, рідні. Кажуть же: де народився – там і згодився. Тримаємося – згуртованістю, допомогою одне одному. Живемо, працюємо, тримаємо освітянський стрій», – каже Валентина Сафонова.
Фінансування безпечних просторів і їхня місія
Загалом на Нікопольщині вже облаштували чотири безпечні простори для дітей. Гроші надійшли від міжнародних організацій з Великої Британії, США та Німеччини. Їх залучив до співпраці фонд «За майбутнє України» з Дніпра. Керівниця Олена Лучко працює з дітьми з прифронтових територій з 2014 року.
Каже: схожі простори вони також створюють на деокупованих територіях Харківщини та Херсонщини й у громадах Дніпропетровщини, що найбільше постраждали від війни. Загалом уже є понад 30 таких локацій.
Ми хотіли зробити місця, куди б можна було приводити дітейОлена Лучко
«Ідея така – не просто надати матеріальну базу, не просто дооблаштувати укриття, а й об’єднати фахівців, які б працювали в таких просторах.
Ми хотіли зробити місця, куди б можна було приводити дітей, де б вони мали можливість займатися, отримувати психологічну підтримку, надолужувати освітні втрати в умовах війни.
Простори розроблені як безпечне, яскраве, комфортне місце для дітей. І вони всі мають не тільки обладнання, а й методичне та ресурсних наповнення. Що ж до педагогів, ми проводимо для них навчання й своєрідний ретрит, перемикання. Це їх окрилює, дає бажання й ресурс працювати далі», – говорить Олена Лучко.
«Місія – це повернути нам наше майбутнє, повернути дітям можливості для освіти, для розвитку», – підсумовує вона.
Чого бракує вчителям у прифронтовій зоні?
Невдовзі в Нікополі планують відкрити ще щонайменше три безпечні простори для дітей. Ще один – облаштовують у селищі Південному Нікопольського району.
Приміщення вже є, це колишній кабінет хімії в місцевій гімназії. Волонтери завезли меблі й матеріали для творчості. А ще – організували тренінг для педагогів.
Психологиня Дар’я Давидова розповіла вчителям, як підтримувати своє ментальне здоров’я. Педагогам у прифронтовій зоні, вважає вона, бракує навичок психологічного розвантаження.
Не вистачає навичок психологічного розвантаження – як «заресурсити» себеДар’я Давидова
«Показую освітянам техніки та методи, які вони зможуть спробувати на собі, а потім використовувати роботі з дітьми. Говорили про «артскрайбінг» – це така техніка, що допомагає вчителям цікавіше викладати уроки.
Для викладання матеріалу ми використовуємо найпростіші фігури – крапку, лінія, коло, квадрат тощо. Наступна наша тема буде – казкотерапія.
Поки вчителям важко. Мені здається, їм не вистачає навичок психологічного розвантаження – як надати першу психологічну допомогу, як «заресурсити» себе», – каже психологиня.
Не вистачає навичок психологічного розвантаження – як «заресурсити» себеДар’я Давидова
- Нікополь та Нікопольський район вже майже два роки перебувають фактично на лінії фронту, якою стала річка Дніпро. Чотири громади – Мирівська, Червоногригорівська, Нікопольська і Покровська – перебувають в зоні активних бойових дій.
- Через обстріли армії РФ Нікопольщина зазнала суттєвих руйнувань. За інформацією керівника районної військової адміністрації Євгена Євтушенка, в районі пошкоджено понад 5 тисяч приватних та 800 багатоквартирних житлових будинків.
- За два роки повномасштабної війни внаслідок російських абстрілів, ракетних та дронових атак пошкоджено понад 2,6 тисяч будівель закладів освіти, а 406 шкіл повністю зруйновано, повідомив перший заступник міністра освіти та науки Андрій Вітренко.
- Зараз в Україні працюють 12 902 школи
- За межами країни перебувають 516 тисяч українських дітей шкільного віку.
- 95 тисяч дітей живуть на окупованих Росією українських територіях
- За даними ювенальних прокурорів, внаслідок розв'язаної Росією повномасштабної війни 450 дітей – загинули, а постраждали – понад 1318.
Форум