Щороку 18 травня в Україні та світі вшанували пам'ять жертв геноциду кримськотатарського народу. У 1944 році примусова депортація торкнулася всіх кримських татар, які жили на півострові: і мирних жителів, і фронтовиків, які після повернення додому теж отримували заборону на подальше життя в Криму.
Спецоперація НКВС з виселення корінних жителів півострова у 1944 році визнана актом геноциду парламентами України, Литви, Латвії, а реабілітація кримськотатарського народу почалася ще до розпаду СРСР. Вже після початку анексії Криму Росією, у квітні 2014 року, Володимир Путін підписав указ «Про заходи щодо реабілітації вірменського, болгарського, грецького, італійського, кримськотатарського та німецького народів і державну підтримку їх відродження та розвитку». Проте історія депортації досі оточена радянськими міфами, які намагаються розвінчати незалежні дослідники. Про трагедію кримськотатарського народу йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Кримськотатарська вчена-історик Гульнара Абдулаєва розповіла Крим.Реалії, що депортація 1944 року не була спонтанним рішенням радянської влади.
Ця операція готувалася не один рік, і передумови до неї лежать ще у двадцятих-тридцятих рокахГульнара Абдулаєва
‒ Ця операція готувалася не один рік, і передумови до неї лежать ще у двадцятих-тридцятих роках, коли радянська влада мала реалізувати програму «Крим без кримських татар». Можливим врешті-решт це стало тільки з початком війни між СРСР та нацистською Німеччиною. До осені 1941 року Крим був повністю окупований німцями, і сталося те, що надалі поставили в провину кримським татарам ‒ провал партизанського руху, яким керував Олексій Мокроусов. Він списав усі свої помилки на кримських татар, поголівно звинувативши їх у співпраці з окупантами. У липні 1942 року Мокроусов надіслав до Москви доповідну про це. Як тільки Четвертий український фронт звільнив Крим, реалізацію плану з депортації кримських татар розпочали відразу ж. На жаль, нам невідомо, кому саме з кремлівських керівників належить ця ідея.
Гульнара Абдулаєва зазначає, що, судячи з документів, до депортації були причетні нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія та нарком державної безпеки СРСР Всеволод Меркулов.
Весь кримськотатарський народ від щойно народженого немовляти до старого звинувачувався в колабораціонізміГульнара Абдулаєва
‒ Навесні 1944 року до Криму прибули 32 тисячі співробітників НКВС, яких, звичайно ж, зустрічали як визволителів. Проте 10 травня Берія передав на розгляд Йосипу Сталіну проєкт рішення про виселення кримських татар з території Криму, «з огляду на зрадницькі дії проти радянського народу». Це означало, що весь кримськотатарський народ від щойно народженого немовляти до старого звинувачувався в колабораціонізмі ‒ і це при тому, що переважна більшість чоловіків з-поміж кримських татар на той момент билися на фронтах Другої світової війни. Сталін підписав цей документ, і вранці 18 травня буквально в кожен кримськотатарський будинок прийшли солдати НКВС. Цікаво, що безпосередньо перед цим вони провели перепис винятково кримськотатарського населення: кількість членів сім'ї, скільки у них майна тощо.
За словами Гульнари Абдулаєвої, багатьом кримським татарам-фронтовикам дали відпустки, нібито щоб вони приїхали побачити свою сім'ю, а насправді для подальшої депортації.
У перший рік помирало дуже багато людейГульнара Абдулаєва
‒ Операція була завершена до 16 години 20 травня, і 67 ешелонів, буквально вщент набитих кримськими татарами, вирушили до Середньої Азії та на Урал. Точну статистику ніхто не вів, тому підрахунки розходяться. За інформацією НКВС Криму, були депортовані 191 014 кримських татар, а за інформацією національного руху вислали 238 540 осіб. Діти та жінки становили більшість з них. За підрахунками дослідників, у перші роки заслання народ втратив 46,2% від загальної кількості, але ці цифри не остаточні. У перший рік помирало дуже багато людей: це психологічний шок, вони потрапили в зовсім інші кліматичні умови, переживали голод і хвороби, а місцеве населення підготували, що до них нібито їдуть зрадники Батьківщини. Нам, сучасним людям, поставити себе на місце депортованих, напевно, просто нереально: ми навіть не розуміємо, які труднощі вони пережили.
Кримський історик, доктор історичних наук, автор книги «Вулиці Сімферополя» Володимир Поляков розвінчує основні міфи, що виникли навколо кримських татар у Радянському Союзі й зустрічаються досі.
Априори не бывает народов-предателейВладимир Поляков
‒ Створили навіть не міфи, а аксіоми ‒ тобто твердження, що не потребують доказів. Перше з них ‒ це «кримські татари ‒ зрадники». Однак апріорі не буває народів-зрадників. Зараз нам вдалося поіменно встановити, скільки кримських татар воювали на різних етапах. Так, на 22 червня 1941 року в Червоній армії служили 1200 кримських татар, а загалом за роки війни їх було 12 тисяч. Друга аксіома ‒ «кримські татари не були покарані за зраду». Однак особливі відділи чотирьох армій тоді відловлювали шпигунів і колабораціоністів: усі, хто хоч трохи співпрацював з німцями, були репресовані. Третя аксіома, найнеймовірніша ‒ «депортація врятувала кримських татар від гніву кримчан, які повернулися додому». Однак в арміях, які визволили Крим у квітні 1944 року, було дуже багато кримчан ‒ усі зі зброєю. Але жодного самосуду не було!
Авторка подкасту «Мектюплер. Листи» про події, пов'язані з депортацією, Наджіє Фемі зазначає, що документальних свідчень цієї трагедії з боку кримських татар залишилося вкрай мало.
‒ Коли людей на світанку 18 травня розбудили, даючи 15 хвилин на збори, ‒ зрозуміло, що тоді ніхто не думав про те, щоб брати з собою якісь архіви й рятувати пам'ять. Але дещо вціліло. У нас вийшло дуже велике часове охоплення: найдавніший лист, який нам вдалося розшукати, датований липнем 1944 року. Фронтовик, кримський татарин, писав додому в Крим, коли його рідних там уже не було. Він ніяк не міг зрозуміти, чому вони раптом перестали йому відповідати. Фронтовик спочатку злиться, навіть лається з ними, дивується. Потім він зрозумів, що його рідні опинилися в Узбекистані, й питає їх: як так вийшло, що з майном, чому вони в різних регіонах, не разом? І тільки вже за останніми листами цього фронтовика видно, що він почав усвідомлювати: сталося щось страшне, величезне, жахливе, невиправне. Цей чоловік потім зник безвісти.
Наджіє Фемі підкреслює, що проєкт подкастів про депортацію цікавий не тільки кримчанам ‒ автори отримують відгуки навіть з Туреччини, нерідко з пропозицією нових історій.
‒ Наші слухачі часто говорять, що неможливо слухати цей подкаст без сліз, бо кожна з історій ‒ це, як правило, трагедія. Ми збираємо і зберігаємо їх, перш за все, для самих себе, оскільки це наша історія, наша пам'ять.
Подкаст «Мектюплер. Листи» безкоштовно доступний для прослуховування на YouTube і Soundcloud.
(Текст підготував Владислав Ленцев)