24 серпня, 33 роки тому Верховна Рада України ухвалила Акт про державну Незалежність і створення самостійної української держави. Українська редакція Радіо Свобода однією з перших повідомила цю новину.
Першого грудня 1991 року на підтвердження Акту про незалежність в Україні провели референдум. У бюлетені було лише одне питання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України» і понад 90% українців відповіли ствердно. Україна здобула незалежність мирним, юридичним шляхом.
Першою державний суверенітет України визнала Польща. Чому сусідці так залежало на тому, щоб бути першою? За ким було остаточне рішення? Чи не боялася Польща реакції Кремля? Про те як Польща визнавала українську Незалежність Радіо Свобода розповіли безпосередні учасники цього історичного процесу.
Проголошення Україною незалежності для Польщі не було несподіванкою – розповідає тодішній прем’єр-міністр Ян Кшиштоф Белецький. Політик пригадує таємну зустріч, яку ініціювала українська сторона.
Таємна зустріч
Кравчук нас запитав, чи готові ми визнати незалежність УкраїниЯн Белецький
«У перші дні січня 1991 року ми зустрічалися у Давосі на економічному форумі з головою Верховної Ради Кравчуком і ця наша зустріч, зустріч нашої делегації не була запланована. Одного вечора до мене прийшов наш заступник міністра і сказав, що українська делегація хоче зустрітися. І у нас була така таємна зустріч. Під час розмови голова Верховної Ради Леонід Кравчук нас запитав, чи готові ми визнати незалежність України. Тоді, зізнаюся, я був трохи здивований, бо нічого такого ще не відбувалося, а потім була розмова про те, на яких умовах, який буде календар подій», – пригадує Белецький.
Вже влітку, 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада України ухвалила Акт про державну Незалежність, Польща була готова і лише чекала результатів референдуму, щоб першими у світі визнати державний суверенітет України.
Незалежно від того, що говорить Кремль, скільки б не бурчав Горбачов, ми були налаштовані рішучеЯн Белецький
«Чому нам важливо бути першими? Тому, що це відповідало способу мислення людей із «Солідарності», тому що наші перші уряди незалежної Польщі після 1989 року виходили з руху «Солідарність» і, я думаю, ми досі ними пишаємося», – каже колишній прем’єр Польщі
Ян Белецький пригадує, як у 1981 році на з’їзді «Солідарності» було ухвалене послання до трудящих Східної Європи в якому йшлося, що всі люди праці у Східній Європі мають право на свободу і основні права.
За словами колишнього прем’єра, після цього в Радянському Союзі було оголошено, що «Солідарність» – це «ревізіоністська організація, яка хоче дестабілізувати ситуацію в усій Східній Європі».
«Натомість ми дуже пишалися, і потім це послання до людей Східної Європи стало головним гаслом діяльності перших урядів «Солідарності». Тому як тільки почалася ця ланцюгова реакція проголошення свободи та незалежності країнами Східної Європи, то ми були дуже чутливі до цього, що наш сусід, великий сусід, якою є Україна і не простий сусід, з яким ми історично мали багато непорозумінь і навіть драм, щоб бачив, що люди «Солідарності» з надією і оптимізмом вітають розширення зони свободи у Східній Європі, розширення на таку велику країну, таку важливу в геополітичному значенні, як Україна», – розповідає Белецький.
Через різницю у часі, поляки на кілька годин випередили з дипломатичною нотою Канаду, яка вже «наступала на п’яти».
«Завдяки тому, що нам на кілька годин вдалося випередити канадців, це нам до сьогодні пам’ятають. Тодішній прем’єр-міністр Малруні завдяки цьому запам’ятав, що є Польща і Белецький», – додає екс прем’єр Польщі.
За словами Белецього тоді у Польщі вже не боялися реакції Кремля:
«Ми чекали на цей момент з великою надією, а також з великою рішучістю, що незалежно від того, що говорить Кремль, скільки б не бурчав Горбачов, ми налаштовані твердо».
Політик каже, що це був важливий день для всіх хто цікавився дипломатією та зовнішньою політикою, тому що дискусія про роль України в геополітичній системі Східної Європи в Польщі триває десятиліттями:
«Польське середовище, яке жило в Парижі і, можна сказати, становило дуже важливий осередок польської еміграції в Європі, на чолі з редактором Єжи Ґедройцем, вони десятиліттями вважали, що нема безпечної Європи без вільної і незалежної України».
Поспіх і одруки
Вже тоді Польща у зовнішній політиці пильно приглядалася до того, що відбувається у Радянському Союзі, який слабне, а з Україною спілкувалася як з більш суверенною частиною СРСР – каже у інтерв’ю Радіо Свобода Пйотр Жоховський, тодійшій працівник Міністерства закордонних справ Польщі.
Це був історичний жест, який дозволив нам потім будувати нормальні міждержавні стосункиПйотр Жоховський
«Тоді проводилася так звана двоколійна політика, тому що Польща визнавала існування Радянського Союзу, але вона налагоджувала прямі контакти з найближчими сусідами, тобто з Білоруссю та Україною. Тобто ми були готові, нам дуже розходилося, щоб Польща якнайшвидше визнала незалежність України, ми просто чекали слушного моменту, це було таке змагання з часом. Хочу підкреслити, що не було в Польщі суперечок чи визнавати, чи не визнавати. Це був просто історичний жест, який дозволив нам потім будувати нормальні міждержавні стосунки і сигналізував про те, що Польща не має, по-перше, жодних територіальних претензій до України, що Польща позитивно налаштована до українського суспільства», – розповідає Жоховський.
Напередодні референдуму, розповідає колишній працівник МЗС Польщі, його та колегу відправили до Києва:
«Я працював у Міністерстві закордонних справ, як молодий чиновник без надто великого досвіду, але нас відправили спостерігати за цим референдумом, і нашим головним завданням було донести до Варшави інформацію про те, що результати референдуму очікувані в позитивному сенсі, що Україна оголосить Незалежність. Ця інформація була негайно переказана до Варшави».
А далі, за словами Пйотра Жоховського почалося змагання з часом:
«Нормальна канцелярська робота, була написана дипломатична нота, яка інформувала українську владу, що Польща визнає її незалежність. Не було комп'ютерів, дипломатична нота була написана на звичайній друкарській машинці. В поспіху були зроблені одруки, на які звернув увагу Зленко, але сказав: «Ні, ні, не будемо це виправляти, тому що це історичний документ»
Я тримав торбу з шампанським. Один з секретарів міністра Зленка сказав, що не можна заносити алкогольПйотр Жоховський
До тодішнього міністра закордонних справ України Анатолія Зленка польська делегація приїхала не лише з дипломатичною нотою, був і алкоголь – пригадує Жоховський:
«Якраз я тримав ту торбу. Там було шампанське. Один з секретарів міністра Зленка сказав, що не можна заносити алкоголь, але за якусь мить те шампанське вже було потрібне. Мені закарбувалося в пам’яті здивування Зленка, він сказав: «Чому ви сюди прийшли, що відбувається, я не розумію чому ви так раптово вимагайте зустрічі». Але ми йому вручили нота і всім стало дуже приємно. Підкреслюю, це було змагання з часом, таке типово чиновницьке, що ми мусимо передати важливий документ перші і нам це вдалося. Канадійці були другі».
Ще до оголошення результатів, каже Жоховський все було зрозуміло, це було видно на вулицях Києва, люди раділи і говорили, що голосували за незалежність.
Він зазначає, що з приємністю пригадує ті часи, тому що це був час такої великої взаємної симпатії, великих очікувань, що стосунки між країнами будуть розвиватися успішно, без проблем, а ще було відчуття, що світ змінюється і через кілька днів Радянський Союз розпався.
Справа кордонів ніколи для нас не була проблемоюПйотр Жоховський
«Попри радянську пропаганду, яка постійно згадувала Львів, пробуючи нас посварити, ми не мали територіальних претензій. Донині російська пропаганда намагається використати територіальні ресинтементи, їм це, звісно, не вдається. Кількадесят років наших стосунків доводить, що справа кордонів ніколи для нас не була проблемою і те, що Польща показує свою відкритість щодо України, визнає її незалежність», – зазначає Жоховський.
Колишній співробітник МЗС певний, що ніхто не сумнівався чи визнавати незалежність, мовляв, це був історичний момент, який пам’ятатимуть і який буде показувати, що Польща і Україна хочуть бути близько один до одного.
«Звичайно, це була певна ідея, пам’ятаймо, що ми хотіли допомогти Україні на шляху до Європи. Завжди такі засади були в польській зовнішній політиці. Але варто пам’ятати, що Польща не була сильною країною в той час, вона вступила в дуже складний період політичної та економічної трансформації. Так само Україна також мала пройти багато років внутрішніх реформ, показуючи, що держава йде в правильному напрямку, але це тривало десятиліттями», – каже Пйотр Жоховський.
Прем'єр і президент говорили одним голосом
Конфліктів між президентом і прем'єром у питанні визнання української незалежності не було – розповідає Радіо Свобода громадсько-політичний діяч, журналіст, дисидент і політв'язень часів Польської Народної Республіки Адам Міхнік.
Це був сигнал, що в ці нові часи Польща хоче зламати все, що було погане у польсько-українських стосункахАдам Міхнік
Напередодні ухвалення цього рішення, каже, мав розмову з тодішнім прем’єр-міністром Белецьким:
«Він усвідомлював, що приймає історичне рішення. Він відчував, що ризикує, тому що Польща була перша, але водночас він мав відчуття, що це кінець певної епохи, і ніби заново розкладаються карти, починається оновлення, починається новий спосіб мислення про світ. Для нього було важливо, щоб в Україну пішов сигнал, що в ці нові часи Польща хоче зламати все, що було погане у польсько-українських стосунках».
За словами Міхніка, Белецький це робив і у власних інтересах, бо вважав, що Польщі завжди буде загрожувати великоросійський імперіалізм.
Белецький мав відчуття, що не буде вільної, демократичної Польщі, якщо Україна буде складовою пострадянської, великоросійської імперіїАдам Міхнік
«Він не був русофобом, не був антиросійським, але був дуже антиімперіальним і він мав відчуття, що не буде вільної, демократичної Польщі, якщо Україна буде складовою пострадянської, великоросійської імперії. Натомість свобода України, самостійність, незалежність України, не тільки сприяє демократії в Польщі та свободі Польщі, але також сприяє свободі Росії, що умовою для того, аби Росія перестала бути імперською та деспотичною, є те, щоб Україна була вільною, і це не змінилося донині», – переконаний Адам Міхнік.
Це не була одностайна позиція, додає Міхнік, мовляв у жодній країні новаторські, революційні рішеня стикалися з певним супротивом:
«Взяла гору та позиція, яка має свої коріння в старій історії. В Польщі ця орієнтація була в меншості, але була. Її репрезентували в еміграції Єжи Ґедройць – редактор культового часопису «Kultura» (Париж). Якщо говоримо про історичний аспект, то у такий спосіб польсько-українську історію розповідав Павел Ясениця. А для опозиції головним українофілом був Яцек Куронь і його можна назвати «хрещеним батьком» орієнтації проукраїнської і польської демократичної опозиції».
Після визнання Польщею української незалежності, відносини між країнами розвивалися дуже динамічно. Вже у травні 1992 року Польща і Україна підписали Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво.
Форум