16 липня 2020 року – 30 років ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Розповідаємо, як приймалася Декларація, яким був контекст її ухвалення, чому за неї голосували разом і демократи, і комуністи, а також, як це вплинуло на наближення розпаду СРСР.

…Пізній СРСР. Вже нові вітри, але ще сильною є стара радянська система.

Проте система вже дала збій. Осінь народів 1989-го поклала край комунізму в Польщі, Угорщині, Чехословаччині... Вже впав Берлінський мур.

Потроху починаються відцентрові тенденції в СРСР. Спалахують перші міжетнічні конфлікти – зокрема в Нагірному Карабаху.

В Україні вже діє Народний рух за перебудову.

У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради. Вперше проходять демократи і з’являється опозиція – «Народна рада», в якій 125 депутатів.

З високої парламентської трибуни вперше виступають ті, хто ще недавно сидів у радянських таборах за політичні переконання.

У травні колишні дисиденти формують в опозиційній «Народній раді» групу «Незалежність» і під куполом ради починають звучати незалежницькі ідеї.

В цей час у Компартії України починає цементуватися суверенне крило. А 28-й з’їзд КПУ в середині червня 1990 року навіть ухвалює резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР».

«Якщо ви всі думаєте, що тільки борці за Незалежність, які сиділи в тюрмах чи були на волі, зробили державу – ви помиляєтесь. Нова держава Україна почала зароджуватись в рамках правлячої системи. Тобто, в рамках Комуністичної партії України», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода тодішній лідер опозиційної демократичної «Народної ради», 94-річний академік Ігор Юхновський.

Російська Декларація

У Росії теж демократичні вітри. 12 червня 1990 року Російська Федерація – РСФСР – ухвалила свою Декларацію про суверенітет.

«Коли Росія прийняла свою Декларацію в Радянському Союзі, то чому Україні не можна?» – каже в інтерв’ю Радіо Свобода перший президент України Леонід Кравчук, який тоді в КПУ очолював ідеологічний відділ і був депутатом.

«Я вірив в те, що якщо ми приймемо (нашу) Декларацію – це буде зрушення в бік інтересів України. Але дивилися тоді всі на Москву. І Україна також», – описує тодішню ситуацію 86-річний Кравчук.

Делегація Компартії України на початку липня 1990 року вирушає до Москви на 28-й з’їзд КПРС, а лідер КПУ Володимир Івашко (який був також головою Верховної Ради УРСР) стає заступником Михайла Горбачова в КПРС і вже не повертається до Києва.

Інших чільних депутатів-комуністів, які брали участь у з’їзді, Верховна Рада відкликає з Москви до Києва. Компартія України – після рішення Івашка залишитись у Москві – була трохи дезорієнтована, багато хто з комуністів вважав, що Івашко «зрадив» КПУ, вибравши посаду в Москві.

Щоправда, Ігор Юхновський закликає все ж «не демонізувати» Івашка, адже саме він – до переїзду до Москви – дав значний «суверен-поштовх» всередині партії, завершивши навіть червневий з’їзд КПУ закликом до членів партії «розуміти реалії життя, з якими не можна не рахуватися», маючи на увазі суверенітет України.

«Все ближче до Незалежності»

Взагалі ідея Декларації про державний суверенітет і потреби ухвалення такого документу Україною належить В’ячеславу Чорноволу.

Десь в червні у Верховній Раді формується робоча група з підготовки тексту Декларації про державний суверенітет. Її очолив депутат-комуніст Сергій Дорогунцов, який користувався повагою і в багатьох опозиціонерів-демократів. Різні депутати подають кілька проєктів – таких проєктів було принаймні п’ять.

«Працювали над тим текстом і текст ставав все ближче й ближче до Незалежності. Реально Декларація про державний суверенітет – вона по суті є програмою будівництва незалежної держави. Незалежної держави!» – ділився спогадами про той час незадовго до смерті колишній дисидент, а тоді депутат Левко Лук’яненко.

Відомий факт, саме Левко Лук’яненко власноруч написав текст Акту про Незалежність України (ухвалений 24 серпня 1991 року).

Але маловідомим є факт, що основні положення Декларації – зокрема ключове визначення що таке суверенітет України – включив у текст Декларації професор-юрист Володимир Василенко, який консультував робочу групу і мав дуже тісні робочі відносини з Іваном Плющем, який був першим заступником спікера, а після відходу Івашка головував на засіданнях Верховної Ради. Василенко працював над своєю кандидатською дисертацією про суверенітет в 1960-ті роки під час «хрущовської відлиги».

Отже, головував на історичному засідання 16 липня 1990 року Іван Плющ, якого Василенко характеризує як «людину з досвідом, авторитетом та українським сентиментом, яка розуміла значення документа».

На цьому тлі 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалює Декларацію про державний суверенітет України. 355 – «за», чотири «проти». Декларацію ухвалено майже 80 відсотками депутатського складу.

Демократам вдалося переконати робочу групу і записати в назву документа і по тексту «Україна» замість «Українська РСР», як на тому на початку наполягали комуністи. Це, як кажуть очевидці, було одним із найпринциповіших і найгостріших питань.

Щодо змісту. В Радянському Союзі офіційно закріплена керівна роль компартії та комуністичної ідеології.

Але в українській Декларації говорилось про перевагу загальнолюдських цінностей над класовими… Саме класова боротьба визнавалась Компартією як рушійна сила історії. Відтак, Декларація фактично, перекреслювала комуністичну ідеологію та один з її головних постулатів.

За це голосують і представники комуністичної більшості, і демократи з опозиційної «Народної ради».

«Комуністи дотримувались партійної дисципліни, але тоді дисципліна була вже не така, як в 1937 році. За інакодумство вже не розстрілювали, не відсилали вже у концтабори, – пояснює Радіо Свобода професор Василенко. – І в (комуністичній) групі «239» були суверен-комуністи, люди з життєвим і професійним досвідом, які стояли на українських позиціях. І вони проголосували так, як підказувала їм їхня совість і бачення майбутнього України. Тобто, комуністи не були однорідними».

З ним згоден і Ігор Юхновський, тодішній керівник опозиційної демократичної «Народної ради».

«В більшості були зовсім звичайні, порядні люди. І одна, і друга сторона розуміла, що Радянський Союз, система, яка спиралась на неправильну ідеологію марксизму-ленінізму, тріщала по всіх швах і вона мала розпастися», – каже Юхновський в інтерв’ю.

Кілька моментів, які робили Декларацію винятковою, невідповідною тодішньому статусу радянської соціалістичної республіки:

• Декларувалося, що Українська РСР є суверенною національною державою.
• Єдине джерело влади – народ України, а не Компартія чи радянська влада.
• Закріплювалось право на власну грошову одиницю.
• Право на власні митну, податкову системи, державний бюджет.
• Право на власні Збройні сили.
• Декларувалося також право на власне громадянство.

Після ухвалення Декларації – на тодішній площі Жовтневої революції, яка згодом стане майданом Незалежності, відбувся стихійний мітинг, на який зібралися тисячі людей.

«Дорогі мої! Сьогодні тільки перший крок. Не тішмо себе ілюзіями. Декларація – це все лише тільки декларація. Щоб кожна її фраза обросла живими м’язами, щоб сталася нова українська Конституція, щоб були вироблені нові закони на основі цієї Декларації – нас чекає велика і важка боротьба!» – сказав на тому мітингу В’ячеслав Чорновіл.

Ухвалення Декларації про державний суверенітет було зустрінуто з піднесенням. Як пригадує Леонід Кравчук, дехто з депутатів навіть пропонував замінити Декларацією Конституцію УРСР. Але були і радикальні критичні голоси, які вважали подію «пропагандистським трюком КПУ».

У той час на вулицях українських міст і сіл політичні партії, громадські організації вели – нехай і символічну – реєстрацію громадян Української Народної Республіки, що зазнала поразки від більшовиків 70 років перед тим. Записалися в «громадяни УНР» сотні тисяч людей по цілій Україні.

Це вже потім історики скажуть, що Декларація продовжувала традиції українського державотворення...

Ширший контекст

Два фактори, які наближали розпад СРСР – Чорнобиль та Афганістан – також певним чином були віддзеркалені в Декларації.

Ще свіжою в пам’яті була невдала військова інтервенція СРСР в Афганістані, відтак Декларація вловила дух, який панував тоді в суспільстві – далекі війни Кремля не відповідають інтересам українців.

Було проголошено, що українські юнаки – «як правило» – будуть проходити військову службу на території України, і не можуть використовуватись у військових цілях за межами України без згоди Верховної Ради УРСР. Цей пункт Декларації було ухвалено з перевагою лише в один голос! (Вже через два тижні після ухвалення Декларації парламент ухвалив Закон, яким затвердив повернення вояків-українців, які служили в інших республіках СРСР, до України для подальшого проходження служби).

Оскільки Москва і Компартія замовчували Чорнобильську аварію 1986 року, то Декларація передбачала власну національну комісію радіаційного захисту, а також і право України припиняти роботу союзних об’єктів, які становлять загрозу екологічній безпеці України, а також відшкодування збитків, заподіяних екології з боку союзних органів.

Ще один ядерний аспект, в якому Декларація зіграла на випередження: оскільки світ боявся, що може з’явитись суверенна територія з ядерною зброєю, то в тексті Декларації було записано, що Україна буде дотримуватись трьох неядерних принципів – не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Цю пропозицію вніс лідер Народного руху, депутат Іван Драч. Без’ядерний статус згодом стане міжнародним квитком до визнання України світом.

Також ще тоді союзна республіка в Декларації про суверенітет сказала, що є суб’єктом міжнародного права і має право на відносини з іншими державами, обмінюючись з ними дипломатичними, консульськими та торговельними представництвами.

«Якщо почитати цю Декларацію, то складається враження, що проголошено Незалежність… Лише два моменти там нагадували про Союз. Перший – що Декларація гарантувала збереження громадянства СРСР громадянам України. І другий: там було записано, що принципи Декларації використовуються при укладанні нового союзного договору, – пояснює Історик Олександр Зайцев. – Все решта… говорило, що Україна стає суверенною державою».

Володимир Василенко каже, що формулювання про Декларацію «як основу для ухвалення майбутнього союзного договору» було компромісним і це була «поступка комуністичній більшості для того, аби документ був ухвалений в цілому».

З точки зору нинішнього часу, Декларація 30 років тому виявилась пророчою: адже передбачала, що Україна – тоді ще формально союзна республіка! – «бере участь у загальноєвропейському процесі і європейських структурах».

Звичайно, малися на увазі, насамперед, Гельсінський Заключний Акт та ОБСЄ, але все одно – існуюче на той час Європейське Співтовариство – пізніше Євросоюз – вже починало задумуватися над питанням, де будуть його східні кордони після антикомуністичних революцій 1989 року в Центральній і Східній Європі.

Приклад і для інших

Декларація наслідувала одних і вела за собою інших.

Наслідувала приклад Литви, яка в березні 1990 року вже проголосила незалежність від СРСР, а Естонія й Латвія йшли за литовцями.

Але, як зауважила про Декларацію лондонська газета The Times 17 липня 1990 року: «В той час як Україна не пішла так задалеко як Балтійські держави і утрималась від вимоги незалежності, вона пішла далі, аніж Молдавія, Узбекистан чи Російська Федерація, надаючи собі право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи держбезпеки».

Цікаво, що в Балтійських республіках та Грузії йшлося скорше про відновлення державності, в той час як Україна радше створювала державність з початку, не апелюючи в Декларації напряму до Української Народної Республіки (УНР).

Коли Україна ухвалила свою Декларацію, то почався – як тоді зневажливо казали в Москві – «парад суверенітетів», і вже через місяць після української в Мінську було ухвалено Декларацію про суверенітет Білорусі, згодом наспіла черга й решти республік.

«Вирішальним фактором була позиція України. Саме позиція України зруйнувала спроби створити оновлену радянську комуністичну імперію», – пояснює Василенко.

Вже після розпаду СРСР відомий американський політолог Збіґнєв Бжезинський назве українську Декларацію «першим цвяхом в домовину радянської імперії».

Важливий момент: Верховна Рада, ухваливши Декларацію про суверенітет, оголосила також 16 липня Днем Незалежності.

Його відсвяткують, – але лише один раз, через рік, в липні 1991-го, покладаннями комуністичними функціонерами квітів до пам’ятників Леніну. А вже через місяць – в серпні 1991-го – буде путч і проголошення Незалежності України.

Як каже про поетапність Леонід Кравчук: «Декларація проголошувала, Акт визначив Незалежність України! Третій крок – це був референдум, який затвердив Акт. Тобто, ми пройшли три кроки».

Що в історичному підсумку?

Декларація про державний суверенітет стала планом, дороговказом до здобуття незалежності України.

Самостійницька планка була піднята значно – значно! – вище, аніж тодішній статус України як союзної республіки.

Декларація запалювала суверенний вогонь в інших республіках СРСР.

Ну, і, можливо, найголовніше: ухвалення Декларації і рух до Незалежності показали, що якщо українці об’єднані – їм під силу, здавалося б, малодосяжні, найвищі цілі.