Прага, 13 січня 2003 – 3 лютого Вацлав Гавел перестане бути президентом Чеської Республіки. Градчанський замок привітає якогось нового мешканця. Поки що претендентів четверо, та час покаже, кого вибере доля і чеський парламент. Але хто б не посів цю високу посаду президента, – другого Гавела Чехія довго не побачить…
Мабуть, не кожний може подолати цю прірву, яка лежить між моральним прикладом та практичною політикою. Не кожному інтелігентові судилося стати королем-філософом, як це собі колись уявляв королів Платон. Нам пощастило, бо були свідками того, як не лише один, а двоє моральних світочів подолали прірву між прикладом і практикою. Я маю на увазі президента Чехії Вацлава Гавела та президента Південної Африки Нелсона Манделу.
Наприкінці 80-х років багато тих, хто не міг жити брехнею, зайняли провідні місця в своїх країнах. Оксамитова революція перетворила дисидентів на редакторів впливових газет, дипломатів, ректорів університетів. Багато було обрано до парламентів. Лише один – Вацлав Гавел – пішов жити в замку. Все нібито перевернулося догори ногами. Дисидент став президентом. Ті, хто його підслуховував у минулому, тепер його оберігали. Бюрократи, які колись читали його пошту, тепер читали його доповіді. Замок, який, ймовірно був натхненням роману цієї ж назви Кафки, став домом одного із найбільш вдячних читачів Кафки.
Гавел вивів свою державу на чисті води своїм особистим прикладом та прикладом його творів. Його цінності стали цінностями його посади. До Гавела особисто, а значить до усієї Чехії у ширшому розумінні, приїздили найсвітліші імена науки, культури та духовного світу. Його форуми, які, напевно, Гавел скликав перш за все для себе, розуміючи, що своїм збагаченням він збагачує усіх чехів, стали великими інтелектуальними та духовними досягненнями. Дякуючи Гавелові я, наприклад, провела вечір із Далай Ламою, вечір, який засіяв в моїй душі пишні квіти, що не перестають цвісти.
Гавел уважає себе лібералом і пишається тим. Гавелівський лібералізм приніс Чехії свободу слова і преси, свободу релігії та вільний ринок, його держава стала членом НАТО і стоїть на порозі Європейського Союзу. Отже, гавелівський лібералізм – це перш за все національні пріоритети його держави.
Але, мабуть, найбільше досягнення Вацлава Гавела – це те, що він не змінився. Він був митцем та інтелектуалом, і таким він залишився. Політика його не зіпсувала і не змінила. Він довів, що мисляча людина, гуманіст має місце не лише в опозиції, а й при владі. Гавел через кілька тижнів покине замок, почне жити приватним життям чеського громадянина. Його подарунком своїм співвітчизникам стала нормальність буття, у повному розумінні цього слова.
Я хочу запросити його стати президентом України…
Мабуть, не кожний може подолати цю прірву, яка лежить між моральним прикладом та практичною політикою. Не кожному інтелігентові судилося стати королем-філософом, як це собі колись уявляв королів Платон. Нам пощастило, бо були свідками того, як не лише один, а двоє моральних світочів подолали прірву між прикладом і практикою. Я маю на увазі президента Чехії Вацлава Гавела та президента Південної Африки Нелсона Манделу.
Наприкінці 80-х років багато тих, хто не міг жити брехнею, зайняли провідні місця в своїх країнах. Оксамитова революція перетворила дисидентів на редакторів впливових газет, дипломатів, ректорів університетів. Багато було обрано до парламентів. Лише один – Вацлав Гавел – пішов жити в замку. Все нібито перевернулося догори ногами. Дисидент став президентом. Ті, хто його підслуховував у минулому, тепер його оберігали. Бюрократи, які колись читали його пошту, тепер читали його доповіді. Замок, який, ймовірно був натхненням роману цієї ж назви Кафки, став домом одного із найбільш вдячних читачів Кафки.
Гавел вивів свою державу на чисті води своїм особистим прикладом та прикладом його творів. Його цінності стали цінностями його посади. До Гавела особисто, а значить до усієї Чехії у ширшому розумінні, приїздили найсвітліші імена науки, культури та духовного світу. Його форуми, які, напевно, Гавел скликав перш за все для себе, розуміючи, що своїм збагаченням він збагачує усіх чехів, стали великими інтелектуальними та духовними досягненнями. Дякуючи Гавелові я, наприклад, провела вечір із Далай Ламою, вечір, який засіяв в моїй душі пишні квіти, що не перестають цвісти.
Гавел уважає себе лібералом і пишається тим. Гавелівський лібералізм приніс Чехії свободу слова і преси, свободу релігії та вільний ринок, його держава стала членом НАТО і стоїть на порозі Європейського Союзу. Отже, гавелівський лібералізм – це перш за все національні пріоритети його держави.
Але, мабуть, найбільше досягнення Вацлава Гавела – це те, що він не змінився. Він був митцем та інтелектуалом, і таким він залишився. Політика його не зіпсувала і не змінила. Він довів, що мисляча людина, гуманіст має місце не лише в опозиції, а й при владі. Гавел через кілька тижнів покине замок, почне жити приватним життям чеського громадянина. Його подарунком своїм співвітчизникам стала нормальність буття, у повному розумінні цього слова.
Я хочу запросити його стати президентом України…
