(Рубрика «Точка зору»)
Цього року відзначається 75-річчя завершення Другої світової війни. У Росії знову маємо войовничо-пропагандистську реакцію на цю подію. Вище керівництво Російської Федерації прагне змусити цілий світ визнати свою особливу роль у перемозі над німецьким нацизмом і на цій підставі хоче отримати бонуси у сучасній політиці. Мовляв, ми всіх визволили і врятували, тому не смійте нас критикувати і обмежувати наші дії на різних континентах, ви всі повинні нам дякувати.
І хоча пандемія коронавірусу внесла свої корективи, свята супроводжуватимуться штучно організованою громадською екзальтацією, яку журналісти влучно назвали «побєдобєсієм»…
Це явище матиме резонанс і за межами Росії, зокрема в Україні, де також у певних верствах населення ще зберігаються радянські традиції та стереотипи. Справді, якщо роками і десятиліттями постійно повторювати одне і те ж, то люди звикнуть і перестануть замислюватися над сказаним, сприймаючи його як істину.
З українських міст під час відступу німецьких військ пішли відділки нацистського гестапо, але повернулися райвідділи НКВД, замість нацистських таборів людей знову відправляли в ГУЛАГ
Досі в начебто незалежній Україні регулярно можна почути по радіо і телебаченню повідомлення про чергову річницю «визволення» Червоною армією тих чи інших населених пунктів. Що ж це було за визволення?
Якщо говорити про події 1943–45 років, то справді з українських міст під час відступу німецьких військ пішли відділки нацистського гестапо, але повернулися райвідділи НКВД, замість нацистських таборів людей знову відправляли в ГУЛАГ, а замість Німеччини повезли до Сибіру чи російської Півночі. Відродилося те, що було до виступу радянських військ у 1941–42 роках.: масовий терор, доноси, стеження, переслідування української інтелігенції, злиденне колгоспне життя, несамовита боротьба проти «українського буржуазного націоналізму» (а насправді проти всього українського).
Окупанта німецького заступив окупант радянський (а точніше – російський)
І це визволення? Україна як не була незалежною державою, так і не стала нею. Бутафорія з ООН нічого в цьому сенсі не додала. Окупанта німецького заступив окупант радянський (а точніше – російський).
Та й яку свободу міг принести комусь радянський солдат, генерал чи маршал, якщо в нього вдома в тоталітарному СРСР ніякої свободи не було? Не було жодних гарантій життя будь-якого підданого СРСР, не було гарантій навіть стосовно існування за межами ГУЛАГу, бо ніхто не міг бути впевненим, як довго його відносно вільне буття протримається. Адже як казали слідчі НКВД: «Те, що ви ще досі на волі – не ваша заслуга, а наш недогляд».
Маріо Стурце: «Комунізм – це лівий фашизм. А фашизм – це правий комунізм»
Військові Радянського Союзу несли на Захід таку ж саму «свободу», яку нині путінські вояки несуть в Україну і Сирію. Звільняли від «коричневої чуми» в ім’я «червоної чуми». Яка з них була гіршою? Як сказав сам Сталін, коли його запитали, який ухил в партії гірший – лівий чи правий, «обидва гірші». Цікаво відповів на аналогічне запитання італійський ідеолог часів Муссоліні професор Маріо Стурце, який заявив: «Комунізм – це лівий фашизм. А фашизм – це правий комунізм».
Яку свободу принесли до Центрально-Східної Європи?
Практично в усіх країнах на сході Європи, куди прийшла Червона армія, було створено жорсткі комуністичні диктатури, що були маріонетками Москви і без її дозволу практично нічого не могли робити.
Радянські намісники, що керували цими країнами, навіть не удавали, що мають справу з окремими державами. Так, посол СРСР у Польщі, колишній партійний керівник Москви Георгій Попов поводився з комуністичним диктатором Польської Народної Республіки Болеславом Берутом як з хлопчиком, якого постійно сварив, зокрема за те, що польські селяни не так сіють і зрештою сказав йому, що не взяв би його на роботу навіть секретарем райкому в Московській області.
Армії цих «визволених» країн були взяті під абсолютний радянський контроль. Сумнівних, з погляду Москви, генералів і офіцерів виганяли, а натомість приходили радянські військові кадри. У Військо Польське було відправлено маршала Радянського Союзу Рокосовського, начальником генштабу призначили генерала Червоної армії Корчиця, начальником польських сухопутних військ призначили радянського генерала Поплавського. Командувачем польських танкових військ став радянський генерал Мостовенко. А командувачем польської військової авіації став генерал Полинін. Цікаво, що вони перебували паралельно і на службі в Радянському Союзі, де одержували військові звання. В якій нормальній незалежній державі таке було можливо?
Маршал Радянського Союзу Куликов нагадав варшавським маріонеткам СССР, що польська армія не така вже й польська
У 1981 році, коли обговорювалося питання про надання Польщі «інтернаціональної допомоги» (за зразком Чехословаччини в 1968 році), командир польської танкової дивізії полковник Сачонєк заявив, що в такому разі поляки стрілятимуть в інтервентів. Втрутився головнокомандувач об’єднаних збройних сил Варшавського договору маршал Радянського Союзу Куликов, який зажадав від прем’єра Ярузельського негайно вигнати полковника з військової служби. Куликов зайвий раз нагадав варшавським маріонеткам СССР, що польська армія не така вже й польська… А до 1939 року Польща була справді незалежною державою, якою керували з Варшави, а не з Москви, Берліну чи Лондону.
СРСР приніс в Центрально-Східну Європу систему тотального терору спецслужб, систему ГУЛАГу
Радянське «визволення» в 1944–45 роках не зробило Польщу незалежною. Як і Чехословаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію… Прав у цих країн було не більше, ніж у протекторату Богемія і Моравія, який створили нацисти після загарбання Чехії. Хоча в протектораті були чеські поліція, збройні формування і навіть свій президент. Тільки все вирішувалось у Берліні, а не Празі.
То хто ж ніс народам свободу?
СРСР приніс в Центрально-Східну Європу систему тотального терору спецслужб, систему ГУЛАГу (аналогічні структури було створено в усіх «визволених» країнах), абсолютну владу керованих з Москви комуністичних партій. Все це мало відрізнялось від нацистського правління. Все це дало підстави російському письменнику Юрію Нагібіну так оцінити результати Другої світової війни: «Фашизм переможений. Фашизм переміг». Тобто той фашизм, що під серпом і молотом, переміг той фашизм, що під свастикою.
Водночас США і Британія справді принесли свободу в Західну Європу. Завдяки їм Франція, Нідерланди, Бельгія, Данія, Норвегія відновили свою державну незалежність і демократичні форми правління. Але їхній союз з СРСР під час війни був протиприродним, тому співпрацю демократичного Заходу з тоталітарним Радянським Союзом проти тоталітарної Німеччини деякі західні політики називали «союзом з дияволом проти сатани…»
Радянські солдати пересувалися на американських вантажівках «студебеккер» і «додж», радянські командири на джипах «Вілліс» (перших було 375 тисяч, а других – 52 тисячі)
Сьогодні в Росії намагаються всіляко замовчувати величезну роль Заходу в перемозі над нацизмом. Радянські солдати пересувалися на американських вантажівках «студебеккер» і «додж», радянські командири на джипах «Вілліс» (відповідно перших було 375 тисяч, а других – 52 тисячі). Знаний маршал Жуков їздив по фронтах на машині, що була вироблена в штаті Огайо (США). Дуже символічно… Жуков визнавав у приватних розмовах, що без усебічної допомоги Заходу СРСР не тільки не переміг би Німеччину, а навіть не міг би продовжувати чинний опір Гітлеру…
А українська громадсько-політична думка повинна нарешті відповісти на питання: чим була Друга світова війна для США, Британії та інших демократичних країн і чим вона була для тоталітарного СРСР. Тільки відповідь має бути чесною…
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
