Скачуть коні з вершниками у доброму оздобленні, гавкають гончі пси, які заганяють вепра, ще трохи й спис відважного мисливці вражає загнаного звіра – це лови (полювання), одна з улюблених розваг знаті України-Руси. Такі моменти полювання зафіксовані на фресках Київського Софійського собору, але при цьому лови були не лише розвагою князів та їхнього оточення – вони мали значно глибший сенс, розповідає доктор історичних наук, завідувач науково-дослідного відділу «Інститут «Свята Софія» Національного заповідника «Софія Київська» Надія Нікітенко.
– Собор Софії Київської зберігає великий цикл унікальних світських фресок, які є визначною пам’яткою світового мистецтва і цінним історичним джерелом. Ці загадкові фрески не мають прямих аналогій у середньовічному мистецтві, їх вивчали кілька поколінь вчених.
Так, у середині 19-го століття сучасники відкриття фресок з-під олійного запису були вражені наявністю незвичних світських сюжетів на стінах головного київського храму (розташовані у сходових вежах, які ведуть на княжі хори). Зокрема, викликали подив численні мисливські сцени, картини полювання на різних тварин.
– Як науковці пояснювали наявність сцен ловів на стінах храму?
– Одна з розхожих версій: фрески веж зображують згадувані в літописах знамениті лови (полювання) великих князів київських. Ця версія отримала значну популярність у київській спільноті, однак не узгоджувалася з головними сюжетами веж, що зображували якісь палацові церемонії та театральні вистави.
Вперше компетентне пояснення фрескам веж дав наприкінці ХІХ сторіччя відомий візантиніст Никодим Кондаков: він довів, що ці фрески складають єдиний святочний цикл вистав на константинопольському іподромі, який ілюструє події візантійського придворного життя під час зимових Святок, себто від Різдва до Хрещення.
– Ви понад 40 років досліджуєте фрески Софійського собору – яка ваша думка?
– Маю власне сприйняття цих фресок. Зображені на них події насправді відбувалися в Константинополі, у царському палаці тана іподромі, але мали прямий стосунок до Києва. Це часи князя Володимира Великого, хрестителя Русі-України і будівничого Софійського собору. Як князь-будівничий, за прикладом візантійських імператорів він наказав зобразити на стінах княжих веж події, які прославляють засновників християнської Київської держави – себе самого і свою дружину – візантійську царівну Анну Порфірородну.
Ну, а мисливські сюжети теж належать до кола тріумфальної тематики, адже полювання – друге після війни традиційне заняття державця й знаті. Його подвиги на полюванні сприймалися як державні справи, адекватні подвигам на полі бою.
А у нашому випадку мисливські сюжети відображують реальні епізоди заручин Володимира й Анни під час Святок 987–988 років, при цьому, згідно тодішніх дипломатичних норм, князя представляв його сват-фактоту.
До речі, про здобуття ним царівни Анни Прекрасної для Володимира розповідають і київські билини.
– На кого полювали князі й знать Київської держави?
– Бестіарій, себто «священний звіринець» веж Софії містить не менше 20 зображень різних звірів і птахів: левів, леопардів або гепардів (пардусів), вовка, ведмедя, вепра, собак, тарпанів (диких коней), орлів, сокола, голубів, лебедя та інших тварин (птахів).
Лови для знаті Київської держави – це і розваги, й універсальні шлюбні ритуали здобуття нареченої
Є й міфічні істоти, серед яких грифони й василиск.
Бачимо у вежах гострі епізоди різних сцен полювання: на вепра, білку, «лютого звіра» (левицю), ведмедя, з пардусом (барсом, леопардом) – на диких коней-тарпанів. Цих звірів знали і Візантія, і Русь-Україна.
Отже, лови, полювання – це і розваги знаті, які йдуть з далекого минулого, і універсальні шлюбні ритуали здобуття нареченої, що характерно і для Візантії, і для Русі-України.
