«Балтійський шлях». Протест проти окупації країн Балтії наблизив розпад СРСР

Рига – 23 серпня виповнюється 80 років з дня підписання пакту Молотова-Ріббентропа і 30 років «Балтійському шляху», коли понад два мільйони жителів Латвії, Литви і Естонії організували унікальну акцію ненасильницького опору, щоб залучити увагу світового співтовариства до цієї історичної події, наслідком якої стала окупація країн Балтії СРСР. 23 серпня 1989 року у близько 600-кілометровому «живому ланцюзі», який з’єднав Вільнюс, Ригу і Таллінн, тримаючись за руки, демонструючи єдність та бажання свободи разом з іншими учасниками акції, були й місцеві українці.

В Англіканській церкві, розташованій у Старій Ризі, тихо лунає органна музика. Реставратор церкви Андріс Лагздукалнс згадує, що у 1989 році він захоплювався іншою музикою, а саме фольклором латвійського етносу ліви, був членом Vides aizsardzības klubs (Клубу охорони довкілля) – в той час ця організація була однією з формуючих сил латвійського національного руху «Атмоди» (Відродження). Він одразу відгукнувся на заклик взяти участь в акції «Балтійський шлях».

«Я тоді працював керівником реставраційних робіт у Талсинському районі. 23 серпня 1989 року ми реставрували Лауцинську церкву. Мені подзвонив голова колгоспу Алдоніс Зумбергс, він також лів, і сказав: «Збирайся, поїдемо брати участь у «живому людському ланцюзі», буде також уся Естонія і Литва, протестуватимемо проти Пакту Молотова-Ріббентропа». Ми поїхали п’ятеро – я, Яніс Силиньш, Валдис Пуриньш, Айварс Палейс, Алдіс Рінкіс, стояли, тримаючись за руки з іншими учасниками, на Бауському шосе», – розповів Радіо Свобода Андріс Лагздукалнс.

«Ми хотіли, щоб увесь світ знав про окупацію Балтії»

В кінці 80-х років 20-го століття наслідки Пакту Молотова-Ріббентропа, як і раніше, сильно відчувалися в країнах Балтії, однак СРСР продовжував заперечувати існування цього документа, стверджуючи, що ці держави добровільно приєдналися до Радянського Союзу.

«Про яку добровільність може йти мова, коли 14 червня 1941 року – за одну добу з країн Балтії у товарних вагонах для худоби було депортовано до Сибіру понад 55 тисяч осіб? Потім були ще депортації у 1949 та 1951 році. Мої родичі також були заслані до Сибіру, тому в мене були особисті причини приєднатися до акції «Балтійський шлях». Ми хотіли, щоб увесь світ знав про окупацію Балтії. До того ж, мене самого переслідувало КДБ за участь у лівському русі», – зазначає Андріс Лагздукалнс.

За словами латвійського історика Інесіса Фелдманіса, витоки окупації слід шукати у подіях 23 серпня 1939 року, коли у Москві міністри закордонних справ Німеччини та СРСР Йоахім фон Ріббентроп і В’ячеслав Молотов у присутності Сталіна уклали угоду про ненапад та таємний додатковий протокол, який потім отримав назву пакту Молотова-Ріббентропа.

«Країни Балтії стали заручниками у політичні грі двох диктаторів – Гітлера та Сталіна. Фюрер вагався – де здійснити перший напад? Тільки після того, як Польща відмовила Німеччині стати її союзником та повернути місто Данциг, Гітлер вирішив – першою буде Польща. Німецькі дипломати після невдачі в Італії та Японії, лідери яких відмовилися на той момент надати Німеччини допомогу в цьому питанні, залишили Гітлеру останній шанс – поліпшити відносини з Радянською Росією, щоб вирішити проблему з Польщею за допомогою війни», – розповідає Інесіс Фелдманіс

Захід також не втрачав сподівань залучити на свій бік СРСР. Переговори між Великою Британією, Францією та Радянським Союзом мали на меті досягнення домовленостей про боротьбу з німецькою агресією. Але далі ухвалення проекту угоди про взаємодопомогу переговори не просунулися.

«Сталін вирішив домовитися з Німеччиною, тому що угода з Німеччиною обіцяла та давала більше, ніж домовленості з Францією та Великою Британією. Що стосується переговорів між СРСР і Великою Британією та Францією, то ці держави однією з головних умов висували гарантії безпеки країн Балтії. Натомість, Німеччина готова була віддати ці держави СРСР і вже восени 1939 року Латвія і Литва підписали з СРСР угоди про взаємну допомогу, які стали початком кінця незалежності Балтійських держав. Менше, аніж за рік, у червні 1940 року ці країни були незаконно приєднані до складу СРСР», – продовжив Інесіс Фелдманіс.

Інформація про існування пакту Молотова-Ріббентропа довгий час замовчувалася. Тільки через 50 років більшість балтійців дізналися про цей документ.

Нинішня депутат Європейського парламенту Сандра Калнієте згадує, що тоді це повідомлення мало ефект вибуху. Для багатьох пакт Молотова-Ріббентропа пояснював причину окупації Балтійських держав. Свій протест проти незаконного приєднання Латвії, Литви та Естонії до складу СРСР балтійці висловили досить незвичним засобом – понад два мільйони мешканців країн Балтії о 19-й годині 23 серпня 1989 року, взявшись за руки символічно об’єднали Вільнюс, Ригу и Таллінн у мирній акції «Балтійський шлях».

ЮНЕСКО визнала акцію феноменом ненасильницького опору

Організаторами акції були Народний фронт Естонії, Народний фронт Латвії і рух «Саюдіс» у Литві.

Автор ідеї «Балтійського шляху» – лідер Народного фронту Естонії Едгар Савісаар. ЮНЕСКО визнала цю акцію феноменом ненасильницького опору і ухвалила рішення включити документальні матеріали про неї в міжнародний реєстр програми «Пам'ять світу».

«Балтійський шлях» має велике значення. Це конкретний випадок, коли люди, взявши один одного за руки, створили багатокілометровий ланцюг від північного кордону Естонії до крайнього кордону Литви, щоб нагадати Європі і всьому світові про те, що Балтійські країни були окуповані», – зазначає Сандра Калнієте, яка була однією з організаторів акції.

Український журналіст і кінорежисер Петро Олар, який зараз проживає у Литві, знімав акцію з гелікоптера.

«Ми тоді знімали репортаж про «Балтійський шлях» із нині покійним оператором Олександром Шацьким для програми «Взгляд». До цього зробили сюжети на землі, а потім знімали безпосередньо «живий людський ланцюг» з повітря. Яка то була радість спостерігати за людьми, які передавали енергію свободи, волі, любові від однієї руки до другої. Я тоді знав, що балтійці подають приклад українцям. Ми передали в Москву зняті кадри і вони були показані в найближчому випуску тоді популярної в СРСР телевізійної програми «Взгляд», – згадує Петро Олар.

За його словами, на жаль, усі зняті ними плівки про «Балтійській шлях» залишилися в Москві і поки що отримати їх немає можливості.

Дануті Дуре було тільки 10 років, коли у 1989 році вона разом із батьками взяла участь в акції «Балтійський шлях»: «Пам’ятаю, що коли ми стояли усі разом, вже темніло. Мій батько тоді сказав, що цей людський ланцюг має таку «напругу», що у разі, якщо підключити до одного з кінців лампочку, то вона запалиться».

«Показати світові, що Латвія, Литва та Естонія існують»

Дарія Юшкевича працює в Латвійській Національній бібліотеці, де відкрита виставка, присвячена 30-річчю «Балтійського шляху». У 1989 році вона була заступником редактора програм новин Латвійського радіо і також брала участь у «Балтійському шляху».

«Безумовно ми, латвійські журналісти-патріоти, знали про заплановану акцію, однак вказівок робити репортажі від керівництва радіо не поступало. Ми з колегами поїхали до Естонії у відрядження, яке було заплановано ще заздалегідь, і ось там разом з естонськими патріотами ми і взяли участь у цій акції. Зрозуміло, що був ризик, могли бути провокації з боку влади, але бажання набути незалежність було таким великим, що люди нічого не боялися. Враження незабутні, досі згадую і сльози на очах, яке це було піднесення, радість очікування свободи, яка була уже близькою», – розповіла Дарія Юшкевича Радіо Свобода.

«Балтійський шлях» – це був переддень набуття свободи! Балтійцям було важливо показати світу, що наші нації хочуть свободи і незалежності. Після акції «Балтійський шлях» у США, Канаді і в європейських країнах в головних газетах були опубліковані знімки, також були зроблені репортажі», – зауважує вона.

Колишній директор Музею окупації Латвії Гунарс Нагелс народився в Австралії, в 1989 році працював у Саудівській Аравії. Саме там він дізнався про акцію «Балтійський шлях».

«Резонанс по світові був дійсно широким. Я в той час працював у Саудівській Аравії і в найвідомішій англомовній газеті країни була надрукована велика світлина з акції «Балтійський шлях» з текстом, що Росія повинна дати свободу Балтійським державам. Вражав факт, що так багато людей зібралося разом, щоб досягти спільної мети», – зазначив Радіо Свобода Гунарс Нагелс.

За словами політичного оглядача Атіса Климовичса, унікальність «Балтійського шляху» полягає у тому, що у той час не було інтернету, соціальних мереж, мобільного зв’язку, навіть стаціонарні телефони були не в кожній хаті, але патріоти дізнавалися про час акції, запланований на 19:00 23 серпня 1989 року, заздалегідь розподіляли місця, щоб на кожному відрізку шляху стояли учасники.

«Ця акція була важливою для нас особисто і мала також міжнародне значення, щоб засвідчити стовідсоткове бажання балтійців бути вільними, повернутися до того розподілу Європи, який існував до підписання пакту Молотова-Ріббентропа, показати світові, що Латвія, Литва та Естонія – ці невеличкі Балтійські країни існують, що вони за майже 50 років окупації не втратили своєї національної ідентичності і бажання знову стати незалежними», – наголосив Радіо Свобода Атіс Климовичс.

Актор Ризького українського народного театру, українець Людвиг Брамберг стояв у той день, взявшись за руки з латишами на одному із мостів Риги через Даугаву. За його словами, від дізнався про акцію з газети «Атмода».

«Я про цю акцію розповідав в Україні в 1990 році, коли брав участь в поході з Ужгорода до Луганська «Дзвін-90». Пам’ятаю виступав на мітингу і казав, що скоро й Україна стане незалежною. 21 січня 1990 року у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР в Україні також відбувся «живий ланцюг» За взірець його організатори мали «Балтійський шлях», – зазначив Людвиг Брамберг.

Наслідки «Балтійського шляху»

Найбільшим досягненням акції стало те, що СРСР визнав факт існування Пакту Молотова-Ріббентропа і оголосив його недійсним. Це було першим кроком на шляху до відновлення незалежності країн Балтії.

«Балтійський шлях» привернув увагу всього світу до боротьби трьох маленьких держав за незалежність. Акція дала натхнення і нові сили світовим демократичним рухам і стала позитивним прикладом для інших країн, які боролися за свободу. У 1991 році Литва, Латвія та Естонія відновили свою незалежність.

На думку колишнього директора Музею окупації Латвії Гунарса Нагелса та реставратора Андріса Лагздукалнса, подібна «Балтійському шляху» акція сьогодні неможлива, незважаючи на всі технологічні можливості.

Наразі політичний оглядач Атіс Климовичс вважає, що в нинішніх умовах коли існує реальна небезпека для Балтійських країн з боку Росії, яка вже продемонструвала свою агресію в Україні, мирна акція не може бути протидією ворожим силам.

«Балтійські країни є членами НАТО і це безумовно зупиняє Росію, але ймовірність перебування «зелених чоловічків» на нашій території не виключається, тому ми розвиваємо сили Zemessardze (Ополчення), молодь вступає до лав Jaunsardze (Молодіжне ополчення), щоб бути готовими у разі необхідності захищати здобуту незалежність», – наголосив журналіст.

Через п’ять місяців після акції «Балтійський шлях» у країнах Балтії, 21 січня 1990 року в Україні також провели «живий ланцюг» – «Українську хвилю», яка простягнулася від Івано-Франківська через Львів до Києва.