(Рубрика «Точка зору»)
Олександр Мотиль
Проблема України не в тому, що вона недостатньо змінилася. Навпаки, вона змінилася дуже сильно та дуже швидко, що підвищило очікування населення, підірвало вже існуючі моделі поведінки, створило невизначеність, і тим самим збільшило популярність популістів, які стверджують, що потрібно повертатися до старих часів.
Фактично, Україна за останні чотири роки змінилася більше, ніж за попередні два десятиліття з часів здобуття незалежності у 1991 році. Розглянемо вісім найбільш вражаючих досягнень:
Україна побудувала висококонкурентну армію та військово-промисловий комплекс, а також зупинила російську агресію на південному сході – це видатне досягнення, враховуючи, що у 2014 році Україна мала лише близько шести тисяч готових до бою військовослужбовців.
Україна також рішуче почала рухатися у напрямку інтеграції із Заходом і світом, у той час як торгівля з Росією різко впала, а прямі іноземні інвестиції, більшість з яких – китайські, зросли. Україна вже не є задвірками Росії, особливо коли раціоналізували ціноутворення на газ, а залежність України від прямого імпорту російського газу різко впала.
За останні кілька років економіка України зростала приблизно на 3,5%. Сільське господарство та сфера ІТ процвітають. Інвестиції в альтернативні джерела енергії також зростають (прогнозують, що поновлювані джерела енергії становитимуть 25% виробництва української енергетики в 2035 році), навіть коли Україна визначила кілька величезних газових родовищ, які могли б зробити її експортером енергії протягом наступних десяти років. Мільярди були спрямовані на ремонт та розширення інфраструктури. Банківська система налагоджується, і в цілому спостерігається досягнення макроекономічної стабільності.
Місцева влада отримала більше повноважень і значні ресурси. Тим часом продовжується і місцева громадська активність, що іноді дає відсіч впливовим особам, і зазвичай призводить до видимих змін. Такі необхідні реформи наразі реструктурують застарілу систему охорони здоров’я держави, хоча українці і скаржаться на те, що ці реформи йдуть не так.
Освіта також зазнала реформування на всіх рівнях: університети та коледжі отримали більшу автономію. Українська мова та культура наразі переживають відродження, подібне до золотих 1920-х років. Книговидання швидко зростає, кінематографічна індустрія відроджується, мистецтво, музика, танці та театр – як традиційні, так і авангардні – є настільки ж інноваційними, як і будь-що на Заході.
Православна церква України стала автономною, що зміцнило розрив України з Росією. На тлі того, як екзархи та парафії церкви, яка підпорядковується Москві, змінюють табори, темпи цих переходів зростатимуть після досягнення певної межі.
Були зроблені і важливі кроки для подолання корупції. Усі функціонери тепер повинні звітувати про свої активи. Створено антикорупційне агентство та український еквівалент ФБР. В процесі – також створення Антикорупційного суду. Бізнесмени повідомляють, що в Україні стало легше вести бізнес.
Україні вдалося також зберегти енергійну, хоча й недосконалу демократію, зі жвавою пресою, яка відображає всі думки, сильним громадянським суспільством і загальноприйнятими демократичними інститутами та процедурами. Крайні ліві та крайні праві – це маргінальні явища в Україні і не є подібними до їхніх еквівалентів у таких усталених демократіях, як Великобританія, Франція, Німеччина, Австрія та Нідерланди. Антисемітизм також маргінальний.
Як не парадоксально, але незважаючи на такі вражаючі та явно помітні зміни, більшість українців все одно наполягатимуть на тому, що «нічого не змінилося», і що держава рухається в «неправильному напрямку». Ці погляди суперечливі – якщо нічого не змінилося, Україна не може рухатися в неправильному напрямку, але ці погляди відображають широку нетерпимість українців, підживлену перебільшеними очікуваннями внаслідок революції Євромайдану у 2014 році. Насправді ж, «все змінилося» і країна рухається в «правильному напрямку».
Зрозуміло, що українці хочуть жити так, як західні європейці – не завтра, не післязавтра, а вже сьогодні. Природно, що цього не сталося з тієї простої причини, що це неможливо. Зрештою, єдиний спосіб змусити Україну наблизитися до Західної Європи – це продовжувати запроваджувати надзвичайно болісні реформи. Саме це й було зроблено – і це було болісним, оскільки українці намагаються звести кінці з кінцями, у той час, як підвищення цін на газ скоротило їхню зростаючу зарплату.
При цьому здається, що олігархи постраждали несуттєво (насправді, війна з Росією суттєво зменшила їхні активи), корупція залишається проблемою, а політики, відповідальні за масові розкрадання епохи Януковича, або втекли закордон, або ж залишилися безкарними.
Не дивно, що популістські заклики не без резонансу можуть вплинути на результат майбутніх виборів. Президент України Петро Порошенко заслуговує перемоги на президентських виборах у березні, але, напевно, не переможе, оскільки люди вважають його відповідальним за те, що нібито «нічого не змінилося», і що Україна рухається в «неправильному напрямку».
Юлія Тимошенко, палка колишня прем’єр-міністр, співорганізатор Помаранчевої революції і політичний в’язень часів режиму Януковича, очолює популістський наступ, обіцяючи відвернути реформи і запровадити «соціальну справедливість». Вона є лідером в усіх опитуваннях громадської думки. Другий за рейтингом опитувань – актор Володимир Зеленський, який прославився завдяки телевізійній ролі, де він грає людину з народу і стає президентом-реформатором України. Деякі опитування свідчать про те, що він переможе Тимошенко у другому турі.
Перемога Порошенка означала б продовження позитивних тенденцій в Україні. Перемога Тимошенко може бути дестабілізуючою, особливо якщо вона вирішить напасти на «істеблішмент» і почати шукати швидкої угоди з Росією. Перемога Зеленського може змінити «все», особливо якщо він запроваджуватиме некомпетентну політику, яка дозволить олігархам відновити контроль над економікою, посилити інфляцію, підвищивши зарплати і пенсії, і відчинити двері російському вторгненню, нехтуючи безпекою і обороною.
Не дивно, що російський президент Володимир Путін сподівається, і може зробити все можливе для того, щоб домогтися поразки Порошенка, що може стати найкращою причиною для переобрання чинного президента. Для Путіна Тимошенко була б кращою за Порошенка, але, будучи непередбачуваною, могла б стати й причиною для занепокоєння. Перемога Зеленського взагалі була б сценарієм, про який Путін мріє.
За іронією долі, саме через нездатність визнати, що все насправді змінилося, українці можуть потрапити до найгіршого з усіх можливих світів – повернення до попереднього стану і до обіймів Росії.
Олександр Мотиль – американський політолог в Ратґерському університеті, Ньюарк.
Оригінал публікації – на сайті «Атлантичної ради». Переклад: Тетяна Савчук.
Матеріал передруковано із дозволу проекту Ukraine Alert «Атлантичної ради».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
