«Український тиждень» пише, що в історії незалежної України вкрай бракує прикладів тривалого, системного та стійкого покращення життя співгромадян. Бізнес не міг забезпечити його самотужки, бо перебуває не на тій стадії розвитку, що дає змогу ставити такі завдання. А влада ніколи не допомагала, бо всі уряди поділялися на тих, хто не міг нічого змінити на краще, хто не хотів і кому не давали. Це, як зазначає видання, стосується не лише економіки. 2018 рік показує, що ця тенденція може змінитися. На думку експертів тижневика, головне досягнення, помітне неозброєним оком, – автомобільні дороги. За даними Мінінфраструктури, цього року в Україні було побудовано та відремонтовано 3,8 тисячі кілометрів автошляхів. Це рекордний показник за період незалежності, що свідчить про якісний злам у роботі галузі. Зміни є не лише в будівництві доріг, а й загалом у транспорті. У 2018 році Україна запустила кілька масштабних проектів. Авіаційна галузь теж динамічно змінюється. Подія року – початок польотів в Україну найбільшої європейської лоукост-авіакомпанії Ryanair. Ще один вагомий рекорд зафіксовано в сільському господарстві. За даними Мінагрополітики, у 2018 році Україна зібрала понад 70 мільйонів тонн зернових і зернобобових. Це найбільший урожай за всю історію України. Хоч у 2018 році сталося чимало подій, цікавих із погляду економіки, але є й інший бік медалі. Передусім ідеться про одвічну проблему української економіки – силові структури та суди. Про те, як вони впливають на економіку країни, йдеться в статті «Рік перших ластівок».
Україна вступає в рік виборів і зміни світового контексту. Чи вдасться країні використовувати свій шанс і як це зробити? – досліджував тижневик «Новое время». Експерти видання, зокрема, музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук вважає, що не варто чекати простих лінійних рішень, чорно-білого сценарію. – Це буде ще одна частина великого шляху, який не закінчиться в 2019-му. Українцям ще довго йти. Тому, з одного боку, це буде вирішальний рік і від позиції кожного українця багато що залежить. З іншого боку, експерт застерігає від надмірних сподівань стосовно чергових виборів і чергових людей. Минулі зв'язки, усталені порядки поступово руйнуються або йдуть в минуле. Довгострокові прогнози стають безглуздими. Перед Україною важливий виклик – навчитися швидко реагувати на зміни.
Україна йде від Росії. Йде, тому що, як стверджує дописувач «Дзеркала тижня», бачить у Росії відображення своїх власних гріхів, яких хоче позбутися, – несправедливості, самодурства, раболіпства, брехні, сп'яніння сильного, безсилля слабкого. Росія зліпила з цих гріхів новий іконостас і молиться на нього. Імперії завжди мають можливість зазирнути в безодню й сказати: це не безодня, це просто особливий шлях. Україна ж не імперія, для неї путінська Росія, з її брехнею, війною, лицемірством, – це безодня. І вона від цієї безодні йде. Автор статті посол України в Австрії Олександр Щерба вважає, що з виходом з-під московського омофору (а він згодом тільки наростатиме) епоха прив'язки до московського морального компаса скінчилася. Відтепер гріхи України – це гріхи України. Нарікати більше ні на кого, втім, як і сподіватися, що хтось виконає за українців роботу над помилками, допоможе покаятися, очиститися, стати кращими. Українській церкві своє робити, зазначає дописувач. Повернути силу слову. Повернути (хоча б трохи) віру в ближнього. Нагадувати можновладцям, що вони в цьому світі не назавжди, і що в труні кишень немає. Молитися за тих, хто воює за Україну. Закликати милість до падших. Шукати мир серед смути. Загоювати рани. Нагадувати, що добро має сенс, а також що перемога чи поразка – це рішення, яке і людина, і нація приймають самостійно. Заголовок статті «Україна, церква і світ після правди».
Про те, який іспит треба скласти Україні, щоб потрапити до НАТО та що цьому може завадити, аналізує «Український тиждень». У публікації «Ключі від НАТО» видання наголошує, що цього року Верховна Рада ухвалила без перебільшення історичний документ – Закон «Про національну безпеку». Його називають дороговказом реформування системи нацбезпеки та наголошують, що він наближає Україну до НАТО. Ухвалення було однією з ключових вимог зближення. Розроблявся він довго й ретельно, за підтримки експертів НАТО, ЄС і США. Однак для його імплементації потрібно додатково ухвалити ще кілька нормативно-правових актів. За даними джерел тижневика, ані Кабмін, ані Служба безпеки станом на другу половину грудня необхідних документів ще не підготували. Сподіватися, що вони з’являться у визначений час, можна, але ймовірність невелика, зазначає видання, і наголошує, щоб справно захищати демократію, спецслужби мають бути політично нейтральними, неупередженими, дотримуватися професійної етики та не виходити за межі повноважень, визначених законами, а отже, бути контрольованими.
Нові призначення в судовій владі фіксують розподіл сил напередодні виборів президента, стверджує «Український тиждень». За роки судової реформи в Україні суттєво змінили законодавство, покращили комунікацію з пресою й зробили вільнішим доступ до судів. Однак політичні впливи лишаються сталими. У цьому й полягає найбільша проблема, переконує видання. Експерти тижневика зауважують, що на початку реформи зробили ставку на контрольованість системи. Це мало свою логіку, адже у випадку повного колапсу судів недалеко й до бунтів. Більшість справ – це не корупція можновладців. Це побутовий кримінал, суперечки за майно тощо. Тому обрали контрольованих керівників. Вони мають чистішу, порівняно з їхніми попередниками, біографію, але спосіб ухвалення рішень лишився той самий. Тож головне завдання судової влади на найближчі роки – нарешті домогтися розриву з політиками, наголошує тижневик. Успіх тут не виміряти статистичними показниками. Одним із варіантів покращення ситуації є надання Вищій раді правосуддя права вето на ухвалення законів у Верховній Раді. Однак незалежно від способу судову систему потрібно відпустити у вільне плавання, навіть якщо суспільству не подобаються обличчя її керівників. Це ризиковано для всіх, але демократія серед суддів нарешті має стати неконтрольованою, наголошує тижневик в матеріалі «Контрольована демократія».
Уперше за багаторічну історію свого існування український оборонно-промисловий комплекс в Україні перетворився на знаряддя піару для різномастих політиків і політичних сил. Саме тому, як наголошує «Дзеркало тижня», оборонне замовлення має бути винесене за межі оборонного і силового блоку.
Поки з України в Європу масово їдуть представники робітничих професій, їм назустріч йде інший потік: українські програмісти стали повертатися на батьківщину з багатого, але дорогого Заходу. Адже, як стверджує тижневик «Новое время», на батьківщині не тільки краще з фінансовими проблемами, але і вибір робочих місць більший: тут айтішники потрібні як ніколи. Галузь, повністю працює на експорт, зростає в Україні швидше, ніж світовий ринок, – на 20% в рік проти загальносвітових + 6,2%. Видання інформує, що українські виші щорічно випускають понад 100 тисяч студентів інженерних спеціальностей, і 20 тисяч з них – програмісти. І освіта в Україні далеко не найгірша за якістю. Завдяки своїм рівнем знань і умінь українські програмісти займають 11-е місце в світовому рейтингу Hacker Rank, випереджаючи аналогічних фахівців із Сингапуру, Німеччини, Бельгії та Фінляндії. Українська IT-галузь примудряється ще й залишатися одним з найбільших платників податків державного і місцевих бюджетів. Експерти прогнозують, що у 2018-му фіскальні відрахування від комп'ютерників складуть близько 10 мільярдів гривень. З урахуванням $ 3 мільярди валютної виручки, що генерується ними ж, виходить, що українські програмісти стали серйозним позитивним чинником, що впливає на економіку країни. Стаття називається «Змінили ІТ-орієнтацію».
Менш ніж за рік українці на третину збільшили покупки смартфонів, мобільних телефонів, телевізорів і великої побутової техніки, скориставшись стабілізацією економіки, зростанням зарплат і вгамувавши власний відкладений апетит минулих років. Про те, яким брендам українці надають перевагу, «Новое время» розповідає в публікації «Час гарячих смартфонів».
