«Український тиждень» прогнозує політичні та суспільні наслідки, які відбудуться внаслідок створення помісної церкви України. Видання пише, що після створення єдиної православної церкви України всебічна дерусифікація українського православ’я значно пришвидшиться. У короткостроковій перспективі можуть бути міжцерковні та громадянські конфлікти, які стануть черговим елементом гібридної агресії проти України. Цілком імовірно, що ще до кінця року російські ЗМІ запускатимуть відповідні фейки, тільки замість розіп’ятих хлопчиків там фігуруватимуть монахи чи батюшки. Однак Москві навряд чи вдасться накинути міжнародній спільноті ідею про релігійну війну в Україні, як раніше не вдалося переконати в реальності війни «громадянської». У ширшій перспективі ситуація складається на користь України, стверджує тижневик. Для зриву московської стратегії з узурпації українського православ’я томос мав не менше значення, ніж падіння режиму Януковича. Використовуючи УПЦ (МП) як засіб дестабілізації ситуації в Україні, Москва може завдати чимало клопоту, проте з історичного погляду це буде махання кулаками після закінчення бійки, причому перемогою України. І що активніше Росія махатиме кулаками, то швидше УПЦ (МП) перетворюватиметься на радикальну, але маргінальну опозицію до помісної церкви. До того ж, політична токсичність УПЦ (МП) зростатиме в міру радикалізації. На цьому наголошується в матеріалі «Ланцюгова реакція».
А в публікації «По той бік томосу» «Український тиждень» розповідає, якою буде трансформація православних конфесій після Об’єднавчого собору. Видання стверджує, що цей Собор став моментом істини та протверезіння, часом «Х». При цьому навряд чи можна зараз вповні оцінити те, що насправді змінить той вистражданий папірець, писаний старогрецьким стилем на руїнах колишньої слави Візантійської імперії рукою завзятого й дуже досвідченого в релігійній політиці фанаріота. Тижневик пише, що надання томосу, який породить в Україні нову, неросійську, але церкву в загальноправославному канонічному сенсі, може стати детонатором: почнеться масовий відплив громад з УПЦ (МП). Духівництво та віряни ухвалюватимуть рішення про зміну своєї конфесійної належності.
Залежність від поставок скрапленого газу з Росії – ще один з викликів, із яким Україні доведеться зіткнутися наступного року, переконує «Дзеркало тижня». Торік продажі автогазу впевнено перевищили попит на бензин, а стабільність його поставок до України стала елементом енергетичної безпеки. Але, напевно, ненадовго, прогнозує видання. Щоб не залежати від російського газу, треба шукати альтернативу. Україна могла б експортувати скраплений вуглеводневий газ зі США, які, за висловом газетярів, потопають у цьому продукті. Двох танкерів по 40 тисяч тонн Україні вистачило б, щоб закрити місячну потребу в скрапленому газі. Більш того, ціна американського ресурсу в Україні в більшості випадків буде конкурентоспроможною, запевняють експерти. Однак у країні немає портів, здатних прийняти такі судна. Та і з «Укрзалізницею» оперативно розвезти імпортне паливо практично неможливо. Тижневик наголошує, що однією з причин нинішніх пошуків стабільних каналів поставки імпортного скрапленого газу є занепад українського виробництва. Із 2010-го по 2017 рік виробництво скрапленого газу скоротилося на 43%. Невеликий приріст у 2018 році дали дрібні виробники, але флагмани галузі – «Укрнафта» і «Укргазвидобування» – продовжують втрачати обсяги.
«Дзеркало тижня» наголошує, що важливість скрапленого газу як соціального моторного палива в Україні важко переоцінити. Завдяки його доступності, мільйонам громадян у період економічної кризи вдалося зберегти витрати на паливо на рівні довоєнного 2013-го. Збій поставок газу в серпні 2017-го і наступне зростання цін уже дали змогу заміряти настрої українського населення, а бунти у Франції показують, чим може закінчитися народне невдоволення дорогим паливом. Особливо якщо цю тему постійно підігрівають. В Україні ж, навіть не знадобляться особливі зусилля – достатньо Росії припинити або максимально скоротити експорт скрапленого газу і його реекспорт через Білорусь. На цьому тлі відверто дивною виглядає політика держави, точніше, її відсутність, наголошує дописувач. Палива, на якому їздить третина країни, у полі зору влади просто немає. У таких умовах протести «євробляхерів» (причина яких має іншу природу, принципово відмінну від французьких бунтів) здадуться боязкими паростками протестних настроїв. Можна не сумніватися в тому, що охочі виростити протестні паростки швидко знайдуться. На цьому наголошується в статті «Автогаз в Україні: важливий і вразливий».
Українська теплова енергетика є найнеефективнішою та найдорожчою у світі, і вже до 2025 року теплова генерація в країні буде неконкурентоспроможною на енергетичних ринках Євросоюзу. Такі невтішні дані містить звіт фінансового аналітичного центру Carbon Tracker, який аналізує стан теплової електроенергетики в усьому світі. Причини занепаду української теплоенергетики аналізує дописувач «Українського тижня» журналіст Денис Казанський. Він стверджує, що держава, на догоду олігархам, зокрема, Рінату Ахметову, не сприяє конкуренції та не заохочує інвесторів на енергетичному ринку. Навівши конкретні приклади, автор статті наголошує, що за такого підходу, коли держава діє в інтересах не своїх громадян, а олігархічних монополій, не варто дивуватися важкому становищу в теплоенергетиці. Із 2010 по 2017 рік частка теплової генерації в загальному обсязі виробництва електроенергії в Україні зменшилася на 45%. І ця тенденція збережеться надалі, якщо влада не стримуватиме її штучно на догоду олігархічним угрупованням. Низку українських ТЕЦ, за підрахунками фахівців, дешевше закрити, ніж реконструювати. Водночас цілком доцільним може бути будівництво невеликих електростанцій на пелетах, торфі та навіть смітті. Саме останнє використовується як паливо у Швеції, якій навіть доводиться імпортувати відходи з ЄС, щоб завантажити свої виробничі потужності. В Україні проблема утилізації сміття особливо гостра, тож, скориставшись шведським досвідом, можна було б убити відразу двох зайців, наголошує дописувач у матеріалі «Рекордсмени з неефективності».
