Російський режисер і кінознавець Любов Аркус ‒ одна з тих, хто пише листи Олегу Сенцову, українському режисерові з Криму, який голодує. З колонії в російському Лабитнангі Сенцов написав відповідь, у якій подякував Аркус та іншим російським режисерам за слова підтримки. Лист Сенцова зачитали на російському фестивалі «Кінотавр» у Сочі.
Любов Аркус розповіла телепроектові Крим.Реалії про російське суспільство, підтримку Олега Сенцова та безглуздість тиску на президента Росії Володимира Путіна.
‒ По-перше, в Росії немає культурної еліти. По-друге, у нас немає спільноти. І це навіть не стільки політичне питання, скільки взагалі питання стану цивілізації. Тому, коли виникає така трагічна й, на мій погляд, абсолютно однозначна історія, як із Олегом Сенцовим, дуже важко солідаризуватися. Ми атомізовані, у кожного є якась своя складна позиція, ніхто не може об’єднатися.
Коли я думаю про його маму, про його сина, мені хочеться просто вийти і стояти в якомусь пікеті. Тому що неможливо: вранці прокидаєшся і думаєш про нього. Але я не можу це зробити одна, це безглуздо, є навіть комічний елемент у цьому… І ти продовжуєш писати у фейсбук, намагаєшся передати йому якогось листа, придумати ще якусь історію, як можна вплинути на ситуацію. Це все ‒ одиничні зусилля досить великої кількості людей. Проблема в тому, що це велика кількість людей ‒ і це все одно одиничні зусилля.
Кожен із нас намагався написати Олегові, і кожен із нас щось намагається робити. Але як тільки ми намагаємося зробити це спільною справою, це дуже важко виходить.
‒ Наскільки великі шанси, що Путін помилує Сенцова?
‒ Я б дуже хотіла звернутися до нього й сказати, що це ж на користь усім. Це на користь не тільки цій людині, не тільки його родині. Це на користь нашій країні, на користь Україні, яка теж наша рідна сестра. Немає нічого, чому б це не було на користь. І немає ніякого резону, щоб, не дай Боже, він помер. Це буде пекло. Я просто не розумію логіки, зовсім… жодної.
‒ Головний редактор радіо «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов писав, що обмін може відбутися. Як ви думаєте, він може знати щось напевне?
‒ Я тільки на це й можу сподіватися.
Це людина інтелігентна, людина творчої професії, яка потрапила в жорна історії в один із найтрагічніших і найважчих її моментів
Я дійсно нічого не розумію в тероризмі та антитерористичній діяльності. Це зовсім не моя компетенція. І для багатьох людей це є таким собі гальмом: «Я в цьому нічого не розумію, як я можу говорити, винний він чи ні». Я не можу судити, що там дійсно сталося та як. Але абсолютно очевидно, що це людина інтелігентна, людина творчої професії, яка потрапила в жорна історії в один із найтрагічніших і найважчих її моментів. Я впевнена, що у нього не було злих намірів, він не збирався нікого вбивати. У будь-якому разі це намір. І такі пекельні терміни просто неможливі.
‒ Володимир Путін мало прислухається до думки навіть дуже авторитетних співвітчизників. Чи може світова громадськість щось змінити в справі Сенцова?
‒ Наскільки я розумію характер нашого президента, на нього не може вплинути жодний тиск. Це теж дуже ускладнює дії людям, які всім серцем хочуть домогтися, щоб він залишився живий, повернувся до своєї сім’ї, до цього хлопчика. У хлопчика аутизм… Це неможливо, щоб він залишився без батька.
На Путіна не можна тиснути. Це такий характер. Мені здається, що на нього ніщо не може вплинути. Треба діяти навпаки. Я просто намагаюся зрозуміти психологію цієї людини, і це мій висновок.
‒ Тоді як бути тим, хто хоче до цієї ситуації привертати увагу? Ви кажете, що тиснути не можна. Сокуров (російський кінорежисер і сценарист Олександр Сокуров ‒ ред.) просив, але це теж не спрацювало.
На Путіна не можна тиснути. Це такий характер. Мені здається, що на нього ніщо не може вплинути
‒ Якби я могла зустрітися, я б теж просила. Серед людей, які хочуть звільнення Олега Сенцова, багато хто засуджує Сокурова: як він міг просити, принижуватися. Ми про що зараз говоримо? Ми хочемо, щоб він був вільний, чи ми думаємо, в якій позі застигнути в історії?
Я ‒ людина, яка вірить у Бога. Я вважаю, що милосердя вище за справедливість у будь-якому разі. Любов вища за правду. Домагатися, не мовчати, говорити, говорити, говорити ‒ хто як може. Це не тому, що це моє переконання. А тому що це єдина можливість домогтися результату, а не імітувати процес.
