(Рубрика «Точка зору»)
Українські мас-медіа не особливо звертали увагу на нещодавній візит Ангели Меркель до Володимира Путіна в Сочі. А шкода… Адже там йшлося про важливі для України питання, зокрема питання будівництва газопроводу «Північний потік-2».
Газ і політика
Проект будівництва цього газопроводу має не стільки економічне, скільки політичне значення. Росія, яка збирається через «Північний потік-2» безпосередньо зі своєї території дном Балтійського моря прокачувати до Німеччини значні об’єми блакитного палива, має непогані шанси чинити вплив не лише на ФРН, а й на інші країни Заходу.
Справа також і в тому, що «Північний потік-2» буде великим ударом для газотранспортної системи України. Все ж наша країна й далі лишається одним із головних транспортувальників блакитного палива із Росії в Європу, заробляючи на цьому непогані кошти. Після будівництва «Північного потоку-2» вона втратить чимало в фінансовому плані.
Та справа не лише в цьому. Існування газотранспортної системи України стримує Росію від більшої агресії проти нашої держави. Адже широкомасштабні військові дії на українській території можуть призвести до припинення транспортування газу в країни Центральної і Західної Європи, що, своєю чергою, матиме для росіян дуже негативні фінансові наслідки. Побудова «Північного потоку-2» значно зменшує значення цього стримувального чинника.
Звісно, не варто однозначно стверджувати, що будівництво цього газопроводу, призведе до чергового витка війни на українських землях. Але такого не варто виключати.
Ризики «Північного потоку-2» розуміють у низці європейських країн. Проти його будівництва заявляють у Польщі, країнах Балтії, є чимало супротивників цього проекту і в керівних структурах Євросоюзу.
Негативно ставляться до будівництва «Північного потоку-2» і в США. Принаймні нещодавно це чітко заявив президент цієї країни Дональд Трамп Ангелі Меркель. Щоправда, США в цій справі має свій економічний інтерес. Ця країна збирається стати крупним експортером скрапленого газу в Європу. А «Північний потік-2» може завадити цьому.
До речі, варто сказати, що Німеччина стала об’єктом для потужного інформаційного впливу Росії. Це й зрозуміло. Найбільша економіка Євросоюзу… До того ж Путін, який не один рік служив у Східній Німеччині як працівник КГБ, непогано знає німецькі реалії. Росія зараз помітно активізувала свою участь у різноманітних виставках, культурних акціях у цій країні, намагаючись представити себе в позитивному плані. Також, зрозуміло, Росія намагається бути присутньою в інформаційному полі Німеччини, створюючи для себе позитивний імідж. Не дивно, що в цій країні чимало проросійськи налаштованих людей. Це дає знати про себе і в плані політичному. Проросійські симпатики тут є не лише серед правих і лівих, які поки що залишаються політично маловпливовими, а й серед респектабельних соціал-демократів.
Одна з цілей її поїздки Ангели Меркель до Путіна в Сочі – це знайти формулу щодо компромісу будівництва «Північного потоку-2». Зокрема, велася мова з російським очільником про те, що Україна має зберегти роль транспортера газу в європейські країни після будівництва «Північного потоку-2».
Німецька сторона зараз намагається укласти певні домовленості з Росією, які б ніби давали гарантії Україні залишатися таким транспортером. Це б стало для німецького керівництва певним «виправданням» у справі реалізації проекту «Північного потоку-2». Але питання в тому, чи буде Росія дотримуватися цих домовленостей. Один приклад Будапештського меморандуму чого вартий!
Що робити Україні?
Зараз ще не час говорити про «Північний потік-2» як про доконаний факт. Але цей проект виглядає все більш реальним. Росія докладає чимало зусиль, щоб втілити його в життя. Активно працюють також її агенти впливу на Заході.
Що в цій ситуації може зробити Україна? Звісно, реально вплинути на Росію, як і на Німеччину, щоб вони відмовились від цього проекту, наша держава не може. Єдина реальна сила, яка здатна стати на заваді «Північному потоку-2», це – США. Чи не варто Україні активізувати дипломатичні контакти з американською владою, поставивши на порядок денний це питання? А паралельно з цим шукати союзників у країнах Євросоюзу, зокрема в Німеччині, які розуміють ризики реалізації проекту «Північного потоку-2».
Зрештою, в Україні уже сьогодні мав би бути план «Б» на випадок, якщо почнеться будівництво цього газопроводу. Адже часу на його реалізацію відводиться не так то й багато – якихось два роки. Цей план мав би передбачати різні аспекти. По-перше, забезпечення функціонування газотранспортної системи України, якщо Росія значно скоротить транспортування газу через українську територію, а то й взагалі відмовиться від цього. А на це, власне, й працює нинішнє російське керівництво, будуючи газопроводи в обхід України. По-друге, як забезпечити фінансові втрати, котрі неминуче виникнуть у випадку, якщо російський газ перестане йти через українську газотранспортну систему. І, нарешті, по-третє, як наростити військовий потенціал держави, щоб протистояти широкомасштабній агресії Росії.
Можливо, зараз ці загрози здаватимуться для когось завищеними. Але чи багато хто на початку Революції гідності міг уявити, що «братня Росія» в 2014 році окупує Крим і розпочне проти України війну на Донбасі, під час якої загинуть тисячі людей?
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
