Вперше Україна офіційно взяла участь у Міжнародному книжковому ярмарку «Світ книги», що проходить у Празі. Він є другим за обсягом у Європі. Свою продукцію представили тут відразу 11 українських видавництв. А в культурній програмі відвідувачі книжкового форуму могли познайомитися з найкращими українськими письменниками свого покоління. Окремо заявили про себе представники Донбасу, чиї твори увійшли в ґрунтовну антологію літератури цього регіону «Порода». Для чеських видавців і читачів це була можливість дізнатися більше про українську літературу і про розвиток українського книговидавництва, до того ж, зробити це не лише шляхом особистих контактів, а й за допомогою української держави, адже вперше такий захід організовував «Український інститут книги».
Появу України на міжнародному книжковому ярмарку в ролі офіційного учасника чекали вже роками. Адже з сучасною українською літературою тут уже встигли познайомитися з деяких перекладів – завдяки празьким перекладачам щороку чеською мовою виходять нові твори Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана та інших українських письменників. Права на дитячі книжки відомої української ілюстраторки Оксани Були у львівського видавництва Старого Лева викупило чеське видавництво Host і видало вже декілька її книжок, готує нові.
Чого бракувало, так це сигналу, що Україна готова серйозно поборотися за чеський ринок і представити себе як країну з потужним і дедалі більшим видавничим ринком. «Нам дуже залежить на тому, щоб представити Україну як країну з великим і різнобарвним видавничим ринком, бо наш книжковий ринок зараз розвивається такими темпами, якими він не розвивався попередні 20 років. Зростає кількість і діапазон українських книжок, заповнюються ніші, які раніше були не заповнені, такі як бізнес-література, мотиваційна література, покращується якість книжок, дизайн, переклад. Зросла оперативність перекладу літератури, яка є найпопулярнішою в світі. Ми бачимо, що американські автори, які є в топі, наприклад у Польщі, одночасно з’являються і в українському перекладі. Тобто ми є цілком у сучасному тренді», – говорить заступник директора «Інституту книги» Анастасія Левкова.
Одинадцять українських видавництв спільно оплачували український стенд на виставці і привезли понад 200 найменувань книжок – від дитячої літератури, якими славляться «Видавництво Старого Лева»та «Абабагаламага», до словників, альбомів чи новаторських видань «Видавництва» на тему прав людини та ґендерних питань і питань, до ґрунтовних томів видавництва «Комора», серед яких два томи листів Лесі Українки, романи та есеїстика Оксани Забужко.
Як говорить Анастасія Левкова, мали б бути задоволені різні смаки й інтереси, і з боку чеських видавництв, і з боку українських читачів, адже, за статистикою, в самій лише Празі живе близько 50 тисяч українців, а в цілому по Чехії понад 100 тисяч.
Культурна програма – молоді письменники про досвід війни
Представити свої книжки на ярмарку і поговорити про найболючіші для України проблеми – про війну, про Донбас і досвід переселенців – приїхали молоді, але вже відомі й популярні українські письменники. У культурній програмі, організованій спільно празькими україністами й посольством України в Празі, взяли участь такі письменники і поети, як Катерина Калитко, Ірина Цілик, Артем Чех,Таня Малярчук. Про літературу Донбасу говорили автори з цього регіону: Станіслав Федорчук, Олаф Клеменсен та Микита Григоров.
Вони розповідали про особистий досвід війни, про те, як реагує на неї українське суспільство, про те, як війна знайшла своє відображення в літературі. Адже за понад чотири роки війни в Україні з’явилося понад 200 книжок на цю тему.
До дискусії приєднався і чеський автор Яхим Топол, який у своїх книжках також повертається до теми війни, а найближчою для чехів залишається Друга світова війна. Чеського письменника цікавило, чи не зазнають українські письменники тиску (писати про війну як про героїчні події), чи не впливають на них політики й суспільство, щоб письменник був насамперед патріотом, як це було в тих радянських книжках, котрі пам’ятає зі своєї юності чеський письменник.
Українські письменники були щирими й відвертими у відповідях. «Писати про війну так само складно, як іти мінним полем – дуже легко помилитися і звалитися в якусь непотрібну патетику або піти на догоду кон’юнктурі. Тож дуже важко пройти цією тонкою лінією і знайти доречний спосіб, щоб про це говорити», – сказала українська письменниця, поет і сценарист Ірина Цілик.
Вона додала, що якщо раніше її перші вірші про війну, в яких вона реагувала на перші болючі втрати, були дуже емоційними, то пізніше поїздки на схід, знайомство з місцевими жителями дозволили їй побачити ширшу картину і перейти до документального письма, до створення сценаріїв для документальних фільмів, які показують війну в напівтонах.
Катерина Калитко та Артем Чех( який побував на війні) говорили про те, що героїчний пафос не притаманний сучасним творам на цю тему. Письменники прагнуть вийти з трикутника «ворог – герой – жертва» і розповідати про відчуття звичайної людини, яка опинилася в цих нелюдських умовах, про вибір, який їй доводиться робити, про життя після війни.
Катерина Калитко говорила про те, що війна парадоксально відкрила можливість українцям говорити про задавнений біль, що залишався табу впродовж десятиліть у житті минулих поколінь. Але також з’являються і нові табу, як, наприклад, тема посттравматичного синдрому, який, на її думку, переживають не лише військові, але й усе українське суспільство.
Після дискусії Яхим Топол, який є не лише письменником, але й науковим співробітником у Бібліотеці імені Вацлава Гавела, сказав, що хотів би знати більше імен сучасних письменників, які пишуть про війну, щоб більше можна було почути голос самих українців.
«Коли ми в Бібліотеці Гавела проводили зустріч з Сергієм Лойком та обговорення його роману «Аеропорт», то яблуку ніде було впасти. Таку літературу читають і ті люди, яких не цікавить, що там відбувається між Україною і Росією. Але проблема в тому, що це є типова «белетристика мачо», і це не є українська література. А тут зібралися українські письменники, які пишуть добру літературу. Я взагалі думаю, що українська література має зараз дуже гарних письменників, які пишуть і на інші теми, таких, як мій друг Юрій Андрухович, чи Сергій Жадан, який також виступав у нас у бібліотеці. Я думаю, що українська література може мати тут широку публіку, не лише серед студентів», – говорить Яхим Топол.
Та все ж схоже, що дорога до чеського читача, принаймні поки що, лежить через студентські аудиторії. Якщо на книжковому ярмарку на українські події збиралися лічені люди, то на читання, що проходили в стінах Карлового університету, доводилося заносити додаткові лавки, щоб розмістити всіх охочих. Можливо, далося взнаки те, що головні українські акції припадали на робочі дні.
Тож організатори сподіваються, що більше потенційних читачів прийде до українського стенду на вихідні, на які намічені ще презентація чеського перекладу книжки Тані Малярчук «Звірослов» та зустріч із ілюстраторкою зі Львова Оксаною Булою, яку організовує вже не так українська, як чеська сторона, видавництво, яке закупило права на її книжки. У неділю мають відбутися професійні зустрічі між видавцями, які покажуть, наскільки зацікавила Україна чеський ринок.
З неофіційних вражень і відгуків: і серед організаторів виставки, і серед фахівців у чеському Міністерстві культури не бачать перешкод, щоб Україна найближчим часом поставила собі й амбітніші цілі, стала почесним гостем Міжнародного книжкового ярмарку «Світ книги». Така роль вимагала б від неї більшої організаційної спроможності, але й принесла б більше уваги і з боку видавництв, і з боку преси й читачів. Адже, за словами представниці Міністерства культури Чехії, попри географічну близькість, «Україна та її культура залишаються «екзотикою» для чехів». Тож цьогорічну участь України тут розглядають лише як перший, хоча і важливий крок.
