Майже півсотні репресованих радянською системою в усіх гілках родоводу нарахував Роман Хоменець. Один із тих, про кого досліднику вдалося дізнатися найбільше – троюрідний брат його бабусі по батьковій лінії, дисидент Михайло Озерний, якого засудили за опір русифікації та відстоювання права українців на власну мову та культуру.
Михайло Озерний народився у 1929 році. Разом з братом хлопцю довелося рости без батька, що в подальшому вплинуло на його рішення змінити прізвище з Клепуц на Озерний. Як він пізніше пояснював сам: «батько ніколи ні разу» не зустрівся з ним як з сином, не цікавився його «життям, бажаннями чи навчанням».
Ще підлітком Михайло Озерний почав працювати. Паралельно з навчанням «легкої роботи не шукав, завжди працював там, де було важче». Майже три роки Озерний відслужив у Червоній армії («за зразкову службу мав більше від двадцяти подяк», нагороджений похвальною грамотою»).
Як зазначав сам, через важке матеріальне становище змушений був піти працювати вчителем української та німецької мов.
Доноси
У 1965-му його арештували за доносом майстра нафтопромислу «Долинанафта» Григорія Мельниченка та учителя Ріпнянської середньої школи Бичків Ю.Н.
Перший стверджував, що Озерний пропагує «самостійну Україну без м*скалів» та українську мову, а також виступає проти русифікації.
Донос на Михайла Озерного від Григорія Мельниченка
Із пояснення учителя Ріпнянської середньої школи Бичків Ю.Н.:
«… будучи класним керівником в 10 класі, учні в розмові говорили, що на виховних годинах Озерний М.Д. багато проводить бесід про творчість українських дореволюційних письменників, але ці бесіди не мали місця у виховному плані…
До мене підходив і вчитель історії і суспільствознавства Цапів Тарас Олексійович, який заявляв, що учні 11 класу ставлять такі запитання, що без впливу Озерного вони, мабуть, такі запитання не ставили б. І прямо висловлювався, що в 11 класі «пахне» націоналізмом. Так учень Продан Петро, який вчиться на відмінно, ставив таке запитання: «Чому російська мова вивчається в школах УССР, а чому в Російській Радянській федеративній соціалістичній республіці не вивчають українську мову».
Обшуки
Під час квартирного та персонального обшуків у Михайла Озерного було знайдено низку рукописних текстів, зокрема: «10 заповідей українського націоналіста (декалог)», «Молитви», «12 прикмет характеру українського націоналіста», «44 правила життя», «Відповідь діячам культури», «Заговори мені, волхве» Ліни Костенко, «Долг Украине» Володимира Маяковського, «Пісню» Миколи Вінграновського.
Частина з вилученого була підпільною оунівською літературою. У «10 заповідях українського націоналіста», зокрема, йшлося про те, що «український націоналіст має здобути або згинути за Українську Державу», повинен пам’ятати про визвольні змагання, говорити про справу не «з ким можна, а з ким треба», а також не зраджувати ідею.
Окрім того, в Озерного були вилучені машинописні документи з текстами Франка, Дзюби та Симоненка.
Щодо частини таких речових доказів слідство провело експертизу. У висновку Львівської державної наукової бібліотеки Міністерства культури УРСР (нині це Львівська національна наукова бібліотека України імені Стефаника), наприклад, йдеться про те, що знайдена під час обшуку книга Миколи Аркаса «Історія України» «містить націоналістичні перекручування і наукового значення не має», історія у ній «розглядається з позицій буржуазно-націоналістичної концепції Грушевського, яка заперечувала спорідненість і спільність історії українського народу з братнім російським», а також про те, що «українські буржуазні націоналісти не розлучаються з божевільними мріями про «самостійну Україну», свідчить її заключний абзац».
Висновок Львівської державної наукової бібліотеки про низку книг, знайдених під час обшуку Озерного
Слідство і допити
Михайла Озерного звинуватили в антирадянській пропаганді та агітації.
Із постанови про обрання запобіжного заходу Михайлу Озерному:
«Озерний Михайло Дмитрович, маючи ворожі націоналістичні переконання, отримував від своїх однодумців, зберігав і поширював серед своїх знайомих документи антирадянського наклепницького змісту, які плюндрували радянський державний і суспільний лад, політику КПСС і радянського уряду».
Під час розгляду справи Михайла Озерного було допитано низку свідків, зокрема вчителів, з якими він працював. Деякі з них у своїх показах говорили про те, що Озерний виховував учнів у націоналістичному дусі, розповідаючи їм про українських дореволюційних письменників та важливість вивчення української мови.
Відповідну характеристику надало Озерному і керівництво школи. Серед іншого там зазначалося, що «учитель Михайло Озерний ухилявся від вивчення з учнями творів українських письменників, написаних російською мовою», а замість уроків німецької мови, розповідав класу про українських письменників, зокрема про Тараса Шевченка.
Натомість, інша школа, де працював Озерний, характеризує його як педагога, який «виховує молоде покоління у комуністичному дусі та повністю забезпечує звання радянського вчителя».
Михайла Озерного допитували протягом 5 місяців. Інколи допити тривали до 10 годин.
Суд і вирок
Вирок Михайлу Озерному оголосили на початку 1966 року. На судовий процес, який тривав із 3 до 7 лютого, як свідків викликали учнів і колег підсудного. Багато людей на суді про Озерного говорили добре.
Так кандидат філологічних наук, викладач Київського університету Антоніна Матвієнко оголосила протест «проти терористичних методів ведення допитів капітаном Рудим» щодо Озерного та закликала тих, хто давав негативні свідчення, відмовитися від своїх показань. Після цього суд виніс щодо неї окрему ухвалу – і Матвієнко незабаром звільнили з роботи.
Вирок Михайлові Озерному оголосили 7 лютого 1966 року. У ньому, зокрема, йшлося про те, що:
- на одній з виховних годин він продиктував учням 11 класу 20 правил, взятих в основному з «44 правил життя українських націоналістів», і назвав їх крилатими висловами знаменитих людей;
- отримував, виготовляв, зберігав та поширював літературу «націоналістичного, антирадянського та наклепницького змісту»;
- особисто клав документ «Відкриття Києва», який «за своїм змістом є антирадянським та націоналістичним»;
- висловлював «антирадянські думки» про необхідність відриву України від СРСР та створення самостійної України;
- декламував «Марш українських націоналістів»;
- пропонував виховувати учнів в націоналістичному дусі.
![Вирок Михайлу Озерному]()
ФОТОГАЛЕРЕЯ: Вирок Михайлу Озерному
Свою провину Озерний визнав частково, і його засудили до 6 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах суворого режиму. Однак пізніше покарання пом’якшили до 3 років ув’язнення.
За словами Романа Хоменця, його родич став першим дисидентом Івано-Франківщини, а справа порушена щодо нього, була типовою для того часу – «саме за такою судили, наприклад, Чорновола чи Гориня».
Покарання Михайло Озерний відбував у Мордовії, у селищі Явас, де був розташований табір «Дубравлаг». Після звільнення він припинив будь-яку політичну діяльність. Похований Озерний у Львові.
Під час своєї генеалогічної розвідки Роман Хоменець познайомився з рідним братом Михайла Озерного – Миколою Клепуцем, який свого часу доклав «неймовірно багато зусиль для побудови меморіального пам’ятника на горі «Маківка». З того часу вони тісно спілкуються.
Тепер дослідник хоче розпитати старожилів села Ріпне про «справу Озерного» й, можливо, навіть відшукати тих самих учнів, які виступали на його захист у суді.
Окрім Михайла Озерного, Роман Хоменець встановив імена понад 40 репресованих рідних, серед яких є також мати дисидента. Більшість з цих людей отримала свого часу від 10 до 15 років таборів, однак були і ті, кому присудили максимальний на той час термін – 25 років.
Більше про це – у другій частині розповіді про генеалогічну розвідку Романа Хоменця.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
