Три вражаючі історії про репресованих представників свого роду має Олександр Мельник з Богуслава: про прадіда, який загинув у таборі, про двоюрідну бабусю – досі нереабілітовану зв’язкову УПА, і про цілу родину, яка змогла повернутися на батьківщину з депортації лише у 1980-тих.
Олександр Мельник з Богуслава завжди хотів більше знати про історію своєї родини. Спочатку розпитував рідних, а згодом вирішив шукати інформацію в офіційних реєстрах та документах.
Зокрема, його цікавила доля репресованого прадіда Івола Мельника, про якого з розповідей дядька та покійного дідуся знав небагато.
«Знав, що його було арештовано, що він десь на території Росії відбував заслання і там і загинув. Знав лише прізвище, ім’я, місце народження і де був арештований та засуджений. Цієї інформації було недостатньо для якихось конкретних пошуків», – пояснює Олександр.
Своє дослідження він розпочав зі встановлення точніших відомостей. Найперше, за допомогою сервісу з пошуку предків, дізнався рік народження прадіда та його ім’я по-батькові. Далі вирішив писати запит вже до архіву.
«Звернувся до обласного управління архіву МВС в Рівненській області і через кілька днів отримав підтвердження від архіву СБУ, мені перетелефонували, що є в Рівненському обласному архіві СБУ справа мого прадіда. Вони поцікавились, де мені буде зручніше ознайомитись, – в Рівному чи в Києві. Потім узгодили дати, коли я можу приїхати», – пригадує Олександр.
Від моменту надсилання запиту до моменту, коли можна було їхати ознайомлюватися зі справою, минуло близько трьох тижнів.
Арешт та заслання через допомогу УПА
І от – наприкінці 2017-го – Олександр Мельник вже тримав архівну справу свого прадіда в руках і зміг дізнатися не лише причину його арешту, але і місце, де той відбував покарання.
З матеріалів стало зрозуміло, що Івола Мельника арештували та відправили до ГУЛАГу через те, що він допомагав УПА.
Він допомагав упівцям, збираючи продовольство, кошти у селі. Він був свого роду як сучасний волонтерОлександр Мельник
«У хліві було викопано схрон і там прадід переховував одного бійця з УПА. З матеріалів справи я також дізнався, що він допомагав упівцям, збираючи продовольство, кошти у селі. Він був свого роду як сучасний волонтер», – розповідає правнук про свого прадідуся.
Ось про що йдеться у справі Івола Мельника:
«... Мельник є господарчим по селу Маюничі і активним посібником банд «УПА». Дочка його наразі перебуває в банді. Сам Мельник в силу своїх націоналістичних переконань сприяє бандитам «УПА».
Мельник протягом 1945-46 рр. збирав для бандитів продукти харчування: зерно, хліб, яйця, а також гроші в жителів села Маюничі.
Також ним тривалий час переховувався підрайонний провідник «ОУН» – «Білий».
Окрім того Мельник веде розвідку на користь бандитів при появі військових частин, які проводили операції, він повідомляє про це бандитів».
Івола Мельника арештували 14 вересня 1946 року. А 21 лютого 1947 року Військовий трибунал НКВС засудив його за статтею 54-1 «а» – «зрада Батьківщині».
Покарання визначили у 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна та подальшим позбавленням прав на 5 років. Помер чоловік 13 жовтня 1954 року у таборі Дубравлаг (радянський концтабір у Мордовії – ред.)
«У справі не вказана причина смерті, але, як відомо, у 1954-році (я цікавився) у цьому таборі відбувалися масові розстріли ув’язнених і, можливо, причина смерті саме у цьому. Проте, це достеменно невідомо. Це мої припущення», – розмірковує дослідник історії свого роду.
Івола Мельника реабілітували майже через 40 років – 18 березня 1992 року. У селі Маюничі нині є його пам’ятна могила, однак похований в’язень сталінського режиму десь у Росії. Де саме невідомо, однак Олександр припускає, що, можливо, в майбутньому знайде могилу свого прадіда.
Досі не реабілітована зв’язкова УПА
Робота з архівними документами Івола Мельника дозволила Олександру дізнатися ще й про двоюрідну бабусю – Олену. Жінка була зв’язковою УПА і про неї чоловік до цього нічого не знав.
Вона була учасницею підпільного руху, допомагала УПА. І її, на відміну від прадіда, не реабілітували і дониніОлександр Мельник
«Вона була учасницею підпільного руху, допомагала Українській повстанській армії. І її, до речі (це я вже потім дізнався, після роботи з архівами, поспілкувавшись з родичами), на відміну від прадіда, якого було реабілітовано, не реабілітували і донині», – наголошує Олександр.
Отож тепер він хоче зібрати про Олену Мельник більше інформації і домогтися її реабілітації.
Депортація: заборона на домашнє господарство та українські свята
В історії родини Олександра Мельника є і ще одна сумна історія: у середині 1950-х сім'ю його дідуся Василя Мельника було депортовано до Сибіру.
Відбувалось якесь весілля у селі. Прийшли озброєні люди. Арештували частину людей з родинами і товарними потягами відправили до РосіїОлександр Мельник
«Відбувалось якесь весілля у селі. Прийшли озброєні люди. Арештували частину людей, з родинами, з усім, дали кілька годин на збори, і товарними потягами відправили до Росії», – розповідає чоловік.
Через жахливі умови перевезення чимало з тих, кого разом з родиною Мельників везли до міста Черемхово Іркутської області, просто не доїхали: померли від холоду чи голоду. Тих же, кому вдалося пережити дорогу, поселили в бараки по 4-5 сімей.
«Не дозволяли тримати будь-яке домашнє господарство усім переселенцям з України. І сім’ї там, щоб якось прогодувати себе, змушені були тримати, наприклад, в підвалах своїх осель таємно якусь живність. Якщо це знаходили – були проблеми. Однак ішли на такі ризики, бо потрібно було якось годувати родини, – розповідає Олександр.
Вразило його дуже і те, що не дозволяли збиратися, відзначати якісь українські свята.
Олександр також каже, що його тітці дивом вдалося уникнути депортації, адже того дня, коли всю родину його дідуся забрали, вона була в іншому селі.
«Моя покійна вже бабуся, не маючи абсолютно ніяких документів, бо всі вони були відібрані, нелегально повернулася до України, щоб забрати доньку з собою. І повертаючись до Іркутська, десь в Донецькій області, була заарештована, близько двох років провела по різних СІЗО. Через те, що в дочки були всі необхідні документи, то її не арештували і вона поїхала далі до Іркутська», – розповідає Олександр.
Його бабусі вдалося возз’єднатися з сім’єю лише через два роки після цього арешту. А повернутися до України Мельники змогли тільки у 80-х роках.
Сам Олександр планує продовжувати дослідження історії свого роду, адже ще багато чого залишається для нього невідомим.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.