Убивство бойовиками 16-річного школяра. «Мій син – не єдина їхня жертва» – Сталіна Чубенко

Цього тижня однією з найбільш обговорюваних тем у користувачів соціальних мереж, які стежать за військовим конфліктом на сході України (і беруть участь в ньому), стало звільнення з СІЗО окупованого Криму Вадима Погодіна – командира підрозділу угруповання «ДНР», звинуваченого в жорстокому вбивстві 16-річного школяра з Краматорська Степана Чубенка на самому початку війни. Звільнення Погодіна стало рідкісним випадком солідарності деяких прихильників і супротивників угруповань, які вважають, що він має бути покараний за скоєне.

Степана Чубенка затримали 23 липня 2014 року, коли він повертався до рідного Краматорська з Києва проїздом через Донецьк. Як випливає з матеріалів справи, оприлюднених ще у 2015 році журналістом з Донецька, прихильником угруповання «ДНР» Романом Манєкіним, Чубенка зупинили на блокпосту в районі села Моспине, розташованого за декілька кілометрів від міста. У рюкзаку школяра знайшли стрічку з кольорами українського прапора і шарф футбольного клубу «Карпати» зі Львова. Степану Чубенку зв’язали руки скотчем, одягли на голову футболку, відвели до лісу біля сусіднього селища, вибили зуби і вбили пострілами в потилицю. Тіло закопали там же.

Подробиці цієї страшної історії стали відомі більшою мірою завдяки матері Степана Чубенка Сталіні. Вона домоглася того, що вбивство її сина стали розслідувати не тільки в Україні, а й на території, підконтрольній угрупованню «ДНР». З обох боків дійшли однакових висновків: Чубенка розстріляли троє бійців «батальйону» «ДНР» – Вадим Погодін («Керч» – це його позивний, він був командиром батальйону), Максим Сухомлинов (позивний «Буба») і Юрій Москальов («Жора»).

Ватажок угруповання «ДНР» Олександр Захарченко пообіцяв матері, що вбивці її сина будуть знайдені й покарані. Першої обіцянки він частково дотримався: Юрій Москальов був затриманий у 2015 році й засуджений Будьоновським судом Донецька до 16 місяців позбавлення волі. До моменту суду весь цей термін він уже відсидів у СІЗО. У серпні 2016-го Москальов поїхав до Росії. У квітні 2017 року він був затриманий за запитом українського Інтерполу в Чебоксарах, своєму рідному місті, але після 48 годин його відпустили без висунення звинувачень. «Новая газета» 28 липня опублікувала фрагменти протоколів допитів Москальова.

«Сухомлинов М.В, перебуваючи на краю окопу, зробив постріл в ділянку потилиці неповнолітнього Чубенка С.В., який був на колінах в окопі зі зв’язаними за спиною руками. З огляду на те, що після пострілу Чубенко С.В. подавав ознаки життя, Погодін В.В. взяв у Сухомлинова пістолет і зробив ще не менш ніж чотири постріли в потилицю Чубенка С.В., від яких той помер на місці».

Місцеперебування Вадима Погодіна і Максима Сухомлинова «слідчим» з угруповання «ДНР» встановити не вдалося. Минуло два роки. 21 червня 2017 року Погодін був затриманий у Ялті. Суд у Сімферополі повинен був вирішити питання про його видачу правоохоронцям України, що викликало бурю обурення у прихильників сепаратистів.

Можливо, розголос, який здійнявся навколо цієї теми, і призвів до того, що головний обвинувачений у вбивстві Степана Чубенка після 40 днів, відведених законом на ухвалення рішення про видачу, був звільнений з СІЗО без висунення звинувачень. Про це стало відомо 28 липня від адвоката Гліба Глінки. Саме він з дружиною, за даними блогера Олександра Тверського, поселив у своїй московській квартирі Погодіна після того, як той утік з території, захопленої угрупованням «ДНР».

Що відчула мама Степана Чубенка, дізнавшись про звільнення Погодіна, можна лише здогадуватись. Ще кілька днів тому вона давала інтерв’ю кореспонденту проекту «Донбасс.Реаліі», в якому сподівалася, що кримський суд ухвалить рішення про його екстрадицію на материкову Україну. За однією з версій, звільнення Погодіна могло стати результатом неквапливості або саботажу з боку прокуратури Краматорська, яка не встигла або не захотіла вчасно підготувати й передати до Криму документи, необхідні для видачі. За іншою версією, в прокуратурі Краматорська так і не вирішили, як юридично оформити запит на видачу, адже за українськими законами, Крим є окупованою територією і влада, яка де-факто керує півостровом, не може бути адресатом таких запитів. Україна відправила документи для видачі Погодіна в російську прокуратуру, але відповіді, за словами її представників, так і не отримала.

«Я дізналася про звільнення Погодіна увечері 29 липня з соцмереж. Дуже раділи ті, хто за нього клопотав, що Вадим на свободі. Поки на свободі, я думаю. Мені в суді сказали, що документи для екстрадиції відправлені в Росію. Я думаю, справедливість повинна перемогти. Кримінальна справа заведена в «ДНР», вони там визнані злочинцями, я думаю, мій син – це не єдина їхня жертва. Я не знаю, чому його звільнили. Можливо, за нього клопотали люди, наближені до держави. Я сподіваюся отримати відповідь від російської прокуратури, я надсилала їм листа, – чи отримали вони документи, чи розглянули їх. Зрозумійте: на території України громадянин України вбив, вірніше, по-звірячому замучив, неповнолітнього громадянина України. Тому логічно, що вони повинні були розглянути документи і екстрадувати його на територію України, де було скоєно злочин», – розповіла Сталіна Чубенко у розмові з Радіо Свобода.

Сам Вадим Погодін і його прихильники – наприклад, Сергій Дубинський, на прізвисько «Хмурий», один з обвинувачених у катастрофі «Боїнга» над Донецьком, – заявляють, що переслідування Погодіна в угрупованні «ДНР» насправді було пов’язане з його критикою на адресу Олександра Захарченка. Будь-яку причетність до вбивства школяра Погодін із обуренням відкидає.

Однак у коментарях до дописів Погодіна і його соратників не всі раді звільненню. Тим, що він звільнений, обурені навіть деякі прихильники угруповання «ДНР». Найвідомішим супротивником звільнення Погодіна несподівано для багатьох став публіцист Андрій Бабицький, який живе в окупованому Донецьку.

Бабицького, Манєкіна та інших, які насмілилися виступити з критикою щодо звільнення Вадима Погодіна, в коментарях швидко затаврували «зрадниками». Основний аргумент захисників Погодіна полягає не в тому, що він не причетний до вбивства Степана Чубенка, а в тому, що Чубенко заслуговував болісної смерті: він нібито був «правосєком» і був начебто біля одеського Будинку профспілок під час пожежі 2 травня 2014 року.

Мати Чубенка Сталіна – громадянка Росії, вона переїхала до Краматорська на початку 90-х років. Вона від початку не приховувала, що її син був прихильником єдиної України і активно брав участь в проукраїнських мітингах у Краматорську ще до захоплення міста бойовиками (Краматорськ був під їхнім контролем менш ніж три місяці). Сталіна Чубенко має намір і далі домагатися покарання вбивць свого сина. На відео, знятому кілька днів тому, жінка показує кімнату, де раніше жив Степан. Тут від дня його від’їзду до Києва, після якого він не повернувся додому, не змінилося майже нічого.

Усюди футбольна символіка – Степан був воротарем місцевої юнацької команди і мріяв про професійну кар’єру. У кадр потрапляє гітара. «Він не грав на ній, оскільки для того, щоб грати, треба сидіти і грати. А він, розумієте, був дуже рухливий, і з м’ячем йому було цікавіше, ніж на гітарі. Але я думаю, він би навчився, якби не пішов», – розповідає Сталіна Чубенко. Нещодавно вона з’ясувала, що ще одного обвинуваченого, Юрія Москальова, відпустили з російської поліції в Чебоксарах, за російською версією – через неквапливість української прокуратури, яка не встигла вчасно підготувати документи для його видачі. У прокуратурі Краматорська ці звинувачення відкидають. Сталіна Чубенко зізнається: вона все менше вірить, що покарання вбивць сина цікавить ще когось, крім неї.

«Моя дитина віддала життя за Україну. Він дуже любив Україну. Але виходить, що Україна не дуже хоче покарати злочинців і вбивць», – говорить вона.

8 травня 2016 року Степан Чубенко був посмертно нагороджений орденом «Народний герой України» – це недержавна нагорода, яка вручається волонтерами. 21 листопада 2016-го в краматорській школі, де він навчався, в пам’ять про нього була відкрита меморіальна дошка.

Матеріал повністю​ – на сайті Російської редакції Радіо Свобода