«Рідке золото» всім і кожному: досвід Словенії

5 червня Організація Об’єднаних Націй відзначає Всесвітній день охорони довкілля. Згідно з висновками ООН, серед найсерйозніших глобальних викликів ХХІ століття – брак питної води: майже одна п’ята людства сьогодні страждає від нестачі доступу до цього життєво важливого ресурсу. З огляду на економічне зростання та зміну клімату, до 2030 року ця проблема стане відчутною для майже половини населення Землі.

​У просоченої кришталево-чистими джерелами Словенії, що купається в зелені, здавалося б, підстав для хвилювання обмаль. Тим не менш, ця маленька альпійська держава на законодавчому рівні вже готується до скрутних часів.

Доки адміністрація американського президента Дональда Трампа поступово переводить екологічні питання у категорію другорядних, намагаючись скоротити фінансування Управління охорони навколишнього середовища, батьківщина першої леді США Меланії Трамп створює прецедент у сфері природокористування, закарбувавши право на питну воду у свою конституцію.

А все почалося з того, що у 2014 році Європейська комісія виключила водопостачання та управління водними ресурсами з правил, які регулюють європейський внутрішній ринок. Цьому рішенню передувала масштабна громадська кампанія «Ініціатива європейських громадян», яка зібрала понад мільйон підписів.

Традиція і страх

У Словенії, де до влади прийшла лівоцентристська партія, вирішили піти навіть далі. Одинадцять небайдужих громадян різного віку та різних професій закликали політиків надати водним ресурсам статус суспільного блага та запобігти їх перетворенню на товар. Через кілька тижнів на підтримку цієї ідеї виступило близько п’ятдесяти тисяч їхніх співвітчизників.

«Заради людей, щиро, з найблагородніших намірів ми говорили про питну воду, адже усі ми потребуємо питної води, – пояснює один з учасників руху Бране Ґолубович. – В нас розпізнали борців, що прагнуть чогось хорошого. Це й було головною причиною, з якої нам це вдалося».

Наприкінці минулого року парламент Словенії ухвалив відповідну поправку. За словами її авторів, вона була закономірною і своєчасною.

«У нас було дуже хороше законодавство у сфері охорони довкілля навіть за соціалізму. Отже, існує певна традиція. Це з одного боку. З іншого – страх. Ми не довіряємо нашому урядові, не віримо, що той здатен протистояти тискові мультинаціональних компаній», – розповідає доктор юридичних наук Франц Ґрад, який долучився до розробки змін до конституції.

Апетити мультинаціональних компаній непокоять і прем’єр-міністра країни Мира Церара. У своєму зверненні до парламенту він висловив переконання, що словенська вода – «рідке золото», і через її високу якість у майбутньому точно стане мішенню для мультинаціональних компаній, а також для інших держав.

Експерт з водних ресурсів юридичного факультету Університету Любляни Маша Кович-Діне зазначає, що право на воду – складова прав на життя, персональну гідність, здорове довкілля, які вже є в словенській конституції: «Тож додати право на воду до конституції було більшою мірою декларативною заявою, подальшим затвердженням того, що ми будемо його поважати».

Проти популярної реформи не голосував жоден народний обранець, але третина депутатів – представники правоцентристської опозиції – утрималися, назвавши її необов’язковою.

Форс-мажори проти бізнесу

У конституції мовиться, що держава безпосередньо має подбати про забезпечення населення питною водою та водою для господарських потреб через місцеві органи самоврядування на неприбутковій основі.

Більшість словенських депутатів переконана, що оскільки вода є життєвою потребою, на неї не слід встановлювати ціну. Тим не менш, як пояснюють, концесії, надані компаніям муніципалітетами, новий закон не скасовує. Керівництво компанії Radenska – найбільшого виробника мінеральної води у Словенії, контрольний пакет акцій якої належить чеській компанії Kofola, – у відповідь на запит Радіо Свобода запевнило: «Ми маємо концесію на викачування води на багаторічний період. Концесії також визначають ліміт на викачування, наші зобов’язання… Конституційна зміна жодним чином не вплине на нашу діяльність».

Автори поправки зауважують: конституційна зміна таки матиме вплив на роботу компаній, якщо виникне форс-мажор. «Хто б не спробував розпочати бізнес у Словенії, відтак знатиме, що як тільки у нас виникнуть проблеми з водопостачанням, їм доведеться припинити свою діяльність. Отже, вони не матимуть підстав подавати до суду на державу, тому що право на воду тепер захищене на найвищому рівні», – стверджує Сімон Зайц, депутат парламенту від Сучасної центристської партії, яка лобіювала поправку.

Ромський аргумент

Утім, державі не уникнути позовів від самих громадян. Роми – національна меншина, що становить близько піввідсотка двомільйонного населення Словенії, – обурюються: місцева влада відмовляється забезпечити їх необхідною для користування водою інфраструктурою.

«По воду доводиться ходити на цвинтар чи на річку. Це два кілометри звідси, – скаржиться мешканка ромського поселення у селищі Рибниця багатодітна мати Катя. – Ми також користуємося каністрами для дощової води».

Управлінці звертають увагу на те, що чимало ромських поселень – нелегальні. У правозахисній організації Amnesty International на це відповідають: закон зобов’язує державу забезпечити доступ до води усім і кожному. Тож за їхньої підтримки дві ромські родини готуються відстоювати свої інтереси у Європейському суді з прав людини уже наступного місяця, адже з моменту ухвалення конституційної поправки, за їхніми словами, ситуація для ромів не змінилася.

«Спроба уряду була невдалою. Вони встановили систему водопостачання, але та не була належним чином утеплена, тому взимку вода замерзла. А у 2017 році додаткових поставок води взагалі не було. Тож ця спроба була гарною, і ми її підтримали, але на практиці – це не рішення», – каже юрист Amnesty International Блаж Ковач.

Законотворці визнають, що включення права людини на воду до конституції – не тріумф справедливості, а лише початок трансформації правової системи Словенії, результат якої їм поки складно передбачити. Однак парламент вже дав собі чіткий термін: до квітня 2018 року уся законодавча база цієї країни має бути приведена у відповідність до її основного закону.