Події 1917-1920 років зазвичай представляють як низку конфліктів між різними державними утвореннями: національно-визвольну боротьбу українців, громадянську війну «червоних» та «білих» росіян. Між тим, у цей самий час вирує масовий селянський повстанський рух, який далеко не завжди орієнтувався на той чи інший уряд. В Україні, де на той момент селяни становили близько 80% населення, саме повстанці часто відігравали вирішальну для становлення або повалення тієї чи іншої влади роль. Водночас, у Галичині, де селяни також становили більшість населення, повстанського руху взагалі не було.
Більше про це явище Радіо Свобода говорило з істориками, які досліджують повстанський рух: Сергієм Луніним та упорядником книги «Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921» Володимиром Лободаєвим.
– Пане Лободаєв, як ви самі відповіли на запитання, винесене в назву впорядкованої вами книжки – повсталі селяни воювали з державою чи за державу?
Володимир Лободаєв: Однозначної відповіді в книжці немає. Були загони, які мали чітке політичне обличчя, воювали за владу УНР, були й пробільшовицькі загони. Та було й чимало загонів, які не мали виразної політичної позиції – вони діяли в межах своєї малої батьківщини і дуже слабо розуміли те, що відбувається в містах.
– За що тоді воювали селяни?
Чимало загонів воювали проти будь-якої державної влади, яка приходила в село і намагалася повернути податки, централізоване управління, закони і подібні речіВолодимир Лободаєв
Володимир Лободаєв: По-перше, за землю. Крім того, вони воювали проти державного тиску. В книзі йдеться також про те, що чимало загонів воювали проти будь-якої державної влади, яка приходила в село і намагалася повернути податки, централізоване управління, закони і подібні речі.
– То селяни взагалі відкидали державу, як щось зайве, чи все-таки мали свій ідеал держави?
Сергій Лунін: Тут складно відповісти однозначно. Верхівка повстанського руху – це дуже часто були люди партійні, які були включені в загальноукраїнські процеси. Але селяни, як маса, вони ще не дуже доросли до розуміння державності і воювали за свої інтереси – землю, розподіл поміщицького майна, уникнення податків та мобілізації.
– Мова йшла про уникнення будь-яких податків? Чи вони припускали, що якісь податки можуть бути?
Сергій Лунін: Чим їх менше, тим краще.
Невдовзі вони побачили, що більшовики принесли з собою продрозкладку та інші явища державного тиску. Через це так само легко селяни й повстали проти більшовиківСергій Лунін
Чому, наприклад, стався такий злам у ставленні селян до більшовизму? Бо ще у січні-лютому 1919-го великі повстанські загони, які складали основу армії УНР, переходили на бік більшовиків. Але невдовзі вони побачили, що більшовики, замість легкого розподілу всього, принесли з собою продрозкладку та інші явища державного тиску. Через це так само легко селяни й повстали проти більшовиків.
– Як це пояснити? Люди взагалі не орієнтувалися, чим більшовики відрізняються від УНР?
Володимир Лободаєв: Тут варто говорити про слабке уявлення того, що відбувалося в місті та якою була та міська революція.
– Місто жило своїм життям, а село своїм?
Історики зараз говорять про певну боротьбу міста та села. Ті, хто не працював безпосередньо на землі, навіть представники так званої сільської інтелігенції, сприймались із певною підозроюВолодимир Лободаєв
Володимир Лободаєв: Більше того, історики зараз говорять про певну боротьбу міста та села. Тут слід говорити про певні соціокультурні характеристики селянства, яке по-своєму сприймало межу між трудовими і нетрудовими верствами. Ті, хто не працював безпосередньо на землі, навіть представники так званої сільської інтелігенції, сприймались із певною підозрою.
– То яким же був селянський ідеал держави?
Володимир Лободаєв: Це така держава, яка мінімально втручається у справи села.
– Тобто, держава є, але десь там далеко?
Чому масову підтримку отримала махновщина – одна із форм повстанського руху? Бо махновці боролися за фактичну нівеляцію ролі центральної владиВолодимир Лободаєв
Володимир Лободаєв: Чому масову підтримку отримала махновщина – одна із форм повстанського руху? Бо махновці боролися за вільний радянський лад, місцеве самоврядування, фактичну нівеляцію ролі центральної влади.
– А махновська Південноукраїнська трудова федерація – це була селянська держава? Наскільки вдалим був цей експеримент?
Сергій Лунін: Складно сказати, бо вона існувала в стані постійної війни, а практика військового стану вимагає інших форм, ніж цей ідеал держави.
Володимир Лободаєв: Ви правильно сказали, що це був експеримент. Він якраз припав на вир революційних подій. Цей експеримент був скоріше невдалим. Як на мене, в чому махновщина мала перевагу, так це в тому, що вона була під впливом анархістської ідеології. Але, як на мене, та нівеляція ролі держави, до якої прагнули махновці, була неможлива.
– Пане Лунін, Ви згадали 1919 рік – як українські повстанські загони, які були в абсолютній більшості з селян сформовані, у певний період масово переходили на бік більшовиків. І в значній мірі це зумовило катастрофу УНР. Але ж за кілька місяців до цього, за допомогою цих загонів Директорія УНР повалила гетьманат Скоропадського. Як би ви пояснили цю мінливість настроїв – вони разом валять режим Скоропадського, а потім переходять на інший бік?
Сергій Лунін: Мінливості тут немає. Це виглядає мінливо, бо ми не сприймаємо селянський повстанський рух з точки зору інтересів села. Ми його сприймаємо з точки зору української державності. Люди, які повстали проти Скоропадського, воювали проти репресивного консервативного, можна навіть сказати, білогвардійського режиму. Воювали за землю, проти поміщиків, проти поліції, проти німецьких та австро-угорських окупантів. Вони воювали під червоним прапором так само, які і під синьо-жовтим.
Більшовики не «ламали» УНР. Вони казали, що республіка лишається та ж сама, але влада тепер буде радянськаСергій Лунін
Коли селяни вирішили, що більшовики їхні проблеми вирішать скоріше та ефективніше, ніж УНР, то перейшли на бік більшовиків. Тим більше, що більшовики не «ламали» УНР і не творили нову державу. Вони казали, що республіка лишається та ж сама, але влада тепер буде радянська.
Ми даремно сприймаємо антигетьманське повстання як обов’язково проУНР-івське. Насправді це було загальне масове антигетьманське повстання, участь в якому брали різні силиВолодимир Лободаєв
Володимир Лободаєв: Як на мене, ми даремно сприймаємо антигетьманське повстання як обов’язково проУНР-івське – тобто ті, хто був проти гетьмана, обов’язково підтримували УНР. Та насправді, такого не було. Це було загальне масове антигетьманське повстання, участь в якому брали різні сили, які необов’язково підтримували УНР, але головним завданням ставили скинути гетьманську владу.
Складним є питання, як так швидко зменшилася армія УНР. У літературі зараз наводять різні цифри чисельності армії, але найбільш усталена цифра – це 150 тисяч на кінець 1918 року. У січні 1919-го армія УНР зменшилась до 50 тисяч. Це пояснюється тим, що не всі були за УНР. Селяни, які забезпечували велику чисельність, після усунення гетьмана, не бачили потреби воювати далі, а тому й поверталися в село ділити землю. Через це армія швидко розсипалася.
– Як би Ви охарактеризували стосунки між лідером Директорії УНР Петлюрою і повстанцями у 1919 році?
Володимир Лободаєв: Тут ми підійшли до суперечливого явища отаманщини, яке на сьогоднішній день залишається дискусійним.
Армія УНР і Червона армія зіткнулися з однією проблемою – непокора отаманівВолодимир Лободаєв
Тут варто взагалі починати з того, що і армія УНР, і Червона армія почали формуватися на добровільній основі. Після Першої світової війни поширеними були негативне ставлення до регулярної армії й небажання в ній служити. Армія УНР і Червона армія зіткнулися з однією проблемою – непокора отаманів. Рівень підпорядкованості та дисципліни був дуже низький.
Попервах Петлюра підтримав такий принцип формування армії, але потім у лютому 1919 року визнав шкідливість отаманщини і почав з нею боротись.
– Все ж, наскільки близькими до порозуміння були повстанські отамани і уряд УНР?
Сергій Лунін: Це залежало від конкретних отаманів. Є добрий приклад із ставленням до отамана Зеленого. У січні 1919-го, коли УНР намагалася втримати Центральну Україну, навіть посилали Січових стрільців воювати проти нього. Але влітку того ж року – коли під контролем УНР залишилася дуже невелика територія, а отаман Зелений успішно воював із більшовиками на південь від Києва – ставлення до нього кардинально змінилось. Коли Зелений приїжджав до Кам’янця, його там приймали, як героя.
Білогвардійців селяни переважно сприймали ворожоСергій Лунін
Білогвардійців селяни переважно сприймали ворожо і є дуже мало прикладів переходу повстанців на їхній бік. Під час білогвардійської окупації, вони разом із «червоними» воювали проти «білих». Коли наприкінці 1919-го ця «біла» держава почала руйнуватися, УНР-івські повстанці навіть розглядали можливість компромісу з «червоними». Деякі отамани допомагали «червоним» брати Черкаси, Єлисаветград… І лише коли вони побачили, що «червоні» на компроміси не йдуть і встановлюють диктатуру, знову починається повстанська боротьба проти більшовиків.
Один із напрямів військової політики УНР було залучення тих отаманів, які мали національну свідомість та відповідні погляди, до складу УНРВолодимир Лободаєв
Володимир Лободаєв: Більше зацікавлена в підпорядкованості отаманів була влада УНР. Була проблема з армією, і не лише з її чисельністю, а і з боротьбою на кілька фронтів. Один із напрямів військової політики УНР було залучення тих отаманів, які мали національну свідомість та відповідні погляди, до складу УНР.
– Ми вже з вами визначили, що головне, за що боролися селяни, це за землю та відсутність державного тиску. В принципі, ті ж самі проблеми були актуальними й для галицьких селян. Але чому в Галичині, яка до 1918 року була у складі Австро-Угорщини, не було навіть натяку на селянський повстанський рух?
Володимир Лободаєв: Тут треба говорити про абсолютно різні соціокультурні особливості – рівень освіченості, рівень розуміння політичних проблем, які були між західноукраїнськими селянами і селянами УНР.
Конфлікт у Галичині був значною мірою більш етнічним. Там було чітко зрозуміло, що ми українці, а вони – поляки. Євреї здебільшого відігравали нейтральну рольСергій Лунін
Сергій Лунін: Справді, тут йдеться про різні традиції. Але ще один важливий момент – що конфлікт у Галичині був значною мірою більш етнічним. Там було чітко зрозуміло, що ми українці, а вони – поляки. Євреї здебільшого відігравали нейтральну роль.
Важливо не забувати про «білих» – у складі їхніх армій був великий відсоток етнічних українцівСергій Лунін
А на Сході України була складніша ситуація. Зараз тим подіям і, зокрема, повстанському селянському рухові намагаються накинути цю суто етнічну схему, ніби на одному боці були лише українці, а на іншому боці їх не було. Хоча це не так. Зокрема, важливо не забувати про «білих» – у складі їхніх армій був великий відсоток етнічних українців.
– Чи можна сказати, що селянський повстанський рух був ще однією зі сторін, який тоді вирував на території України?
Володимир Лободаєв: Безумовно. Мені здається, що історики все частіше про це говорять – про так звану Революцію знизу. Саме вона проявляється у селянському сприйнятті революції як такої.
– Чи мала вона шанси на успіх?
Володимир Лободаєв: Важко сказати, скоріше – ні.
Сергій Лунін: Селянський повстанський рух був настільки погано організованим, що шансів на успіх він не мав. Хіба що – Махно, але і він мав супротивників з усіх боків.
