Кремль чітко дає зрозуміти, що не хоче міняти людей на людей – Матвійчук

Київ – Поки тисячі людей розважаються на локаціях «Євробачення» у Києві, понад 40 українців перебуває у тюрмах із політичних мотивів у Росії та окупованому нею Криму, зауважують учасники акції #NoEurovisionFor. Стікери кампанії можна побачити у різних публічних місцях української столиці, окрім того її онлайн-частина триває у соцмережах. Ще один правозахисний хештег цього тижня – #ПораОтпускать. Ця акція присвячений третім роковинам арешту так званої «кримської четвірки» – Сенцова, Кольченка, Афанасьєва і Чирнія. Між тим, і активісти, і чиновники вказують на те, що у процесі повернення політв’язнів додому зараз триває певна «пауза».

Днями минає три роки з моменту затримання перших кримських політв’язнів у Росії після окупації Кримського півострова – українського режисера Олега Сенцова, активіста Олександра Кольченка, фотографа Геннадія Афанасьєва (вже звільнений) та історика Олексія Чирнія. Окрім того, понад 100 українців перебуває в заручниках на непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей, частина з них затримана майже з початку збройного конфлікту.

Привернути увагу політиків і громадськості в Україні та за кордоном активісти намагаються у різний спосіб. Зокрема, цього тижня у центрі Києва відбулася акція правозахисників «Пора отпускать».

Окрім того, зараз у Києві ви могли бачити стікери кампанії #NoEurovisionFor із портретами політв’язнів, ця акція триває також онлайн у соцмережах. За словами координаторки кампанії Юлії Архипової, на одноіменному сайті є можливість поширити інформацію про політв’язнів, долучитись до мережі і проводити акції у своєму місті, а також зробити пожертву, яку потім активісти планують передати сім’ям затриманих кримських татар.

«Ідея кампанії спала нам на думку незадовго до «Євробачення», – розповідає активістка. – Ми зрозуміли, що буде дуже багато людей із різних країн Європи, і мабуть, не тільки Європи, які приїдуть до Києва. Але хто ж їм розкаже про те, що є українські політв’язні у російських тюрмах, і про те, що насправді ці люди, які живуть у Європі і впливають у себе вдома на політичну ситуацію, насправді можуть допомогти витягнути цих людей або, щонайменше, зробити їхнє перебування у в’язниці трохи менш болючим хоча б для їхніх родин?»

Росія веде політичну гру – Беца

Робота щодо звільнення ув’язнених із політичних мотивів ведеться на всіх рівнях, каже голова парламентського комітету у закордонних справах, позафракційний депутат Ганна Гопко.

«Якщо поглянути на меседжі, які ми озвучуємо, то звільнення українців – і полонених і «в’язнів Кремля» – є одним із топ-пріоритетів у всіх розмовах всіх наших дипломатів, чи це парламентська дипломатія, чи офіційна», – зазначає вона.

Минулого року вдалося звільнити чотирьох людей – Надію Савченко, Юрія Солошенка, Геннадія Афанасьєва та Хайсера Джемілєва (останній, щоправда, звільнився після того, як відбув покарання). Зараз, однак, у цьому процесі триває пауза, зауважила у коментарі Радіо Свобода речниця МЗС України Мар’яна Беца.

«Ми працюємо щодня. Разом з тим, Російська Федерація, в принципі, веде політичну гру, – говорить вона. – Якщо ви подивитесь, як були звільнені попередні наші політичні в’язні, то вони були звільнені напередодні того періоду, коли Європейський союз мав ухвалити рішення минулого року у червні щодо продовження санкцій. Тому я думаю, багато моментів вони враховують».

Беца припускає, що у цих переговорах Росія хоче виторгувати собі послаблення санкцій з боку Заходу.

«Але ми прекрасно розуміємо, санкції були впроваджені з боку ЄС, США та інших партнерів за те, що Росія порушила міжнародне право, здійснила незаконну окупацію та анексію Криму, здійснює гібридну війну на Донбасі, тому санкції будуть залишатися в силі. Це було підтверджено буквально нещодавно, коли наш міністр перебував днями у США, і на високому рівні було підтверджено, що санкції залишатимуться в силі, допоки Росія не виконає Мінські домовленості», – наголосила речниця МЗС.

Дуже добре, що акції на підтримку українських політв’язнів підхоплюють українські високопосадовці, іноземні та міжнародні організації, зокрема, американський Пен-клуб, але над розумінням цієї теми в українському суспільстві потрібно ще працювати, зауважує керівниця Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

– Ми нещодавно проводили такий невеликий тест: спілкувалися із активістами у регіонах, і одне з питань, які я ставила різним людям, було: чи знаєте ви Олега Сенцова. Для мене це було показником: у нашому списку #LetMyPeopleGo 44 людини, але Олег Сенцов – найбільш відомий.

Так от, не всі люди в регіонах України, які є громадськими активістами, знають, хто такий Олег Сенцов. І це наше недопрацювання, тому що звільнити цих людей можна тільки через міжнародний потужний тиск на Путіна, щоб той ухвалив політичне рішення їх відпустити, щоб йому стало невигідно їх утримувати. А ми не спромоглися навіть зробити так, щоб активні люди по всій країні знали про політв’язнів.

– Речниця Міністерства закордонних справ Мар’яна Беца говорить про те, що доступу консулів до Олега Сенцова і Олександра Кольченка немає. Про багатьох українців там інформації практично немає. Як ви оцінюєте цю ситуацію у динаміці, і на які справи, за вашими даними, потрібно звертати особливу увагу?

– По-перше, Російська Федерація і окупаційна влада Криму застосовує тактику ізоляції на різних етапах, в тому числі – на етапі досудового розслідування. Якщо говорити про Миколу Карпюка і Станіслава Клиха (ув’язнених за «чеченською справою», фігурантом є також екс-прем’єр Арсеній Яценюк – ред.), кілька місяців їх взагалі не могли знайти ні рідні, ані незалежні адвокати. У цей час їх катували, з них вибивали зізнавальні свідчення – і зі своїми незалежними адвокатами вони на першому судовому засіданні, власне, й познайомились.

Другий етап ізоляції – це навішування на людей примусового російського громадянства, і ситуація Олега Сенцова – це яскравий приклад, хоча той і заявляє, що він не кріпак, щоб його передавали разом із окупованою землею.

І звичайно, на третьому етапі, коли людина вже відбуває покарання в колонії, особливо так далеко, як Якутія – туди доступ дуже ускладнений об’єктивно.

По-друге, попри ситуацію, що про цих людей мало інформації, про них все одно треба говорити. Ми певний час із тривогою спостерігали за справою Руслана Зейтуллаєва, який оголосив голодування і три тижні його тримав. 26 квітня йому оголосили вирок, дали 12 років за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі, і цього дня він припинив голодування.

– Чи достатньо того тиску і тих санкції, що вже є, для того, щоб спонукати до звільнення ув’язнених із політичних мотивів людей?

– Недостатньо. І це стосується не тільки українських політв’язнів, тому що Росія окупувала частину України, на якій проживає 5,5 мільйонів громадян, і навіть ті, хто не перебуває за ґратами, потерпає щоденно від звуження їхніх прав і свобод: 2,5 мільйони живуть на території окупованого Криму, там примусово впроваджено російське законодавство, яке є репресивним і тому автоматично обмежує їх у правах і свободах; а щодо 3 мільйонів, які живуть на території окупованого Донбасу, – їхні права і свободи залежать від людини з автоматом. І це абсолютно не перебільшення, можна подивитись на сфабриковану справу щодо науковця Ігоря Козловського.

Ми вважаємо, що Європейський союз має запровадити додаткові секторальні санкції проти Росії саме за порушення прав людини. Ми проаналізували санкційну політику ЄС, і виявилось, що масові порушення прав людини – також підстави для впровадження санкцій, але досі проти Росії такого виду санкції не впроваджені.

Якщо минулого року ми бачили збільшення кількості політв’язнів, то цього року ми бачимо нові тенденції: почали переслідувати адвокатів, почали переслідувати людей, які носять передачі. Я маю на увазі адміністративні арешти, обшуки і допити. Я знаю, що громадські активісти (у Криму – ред.) ще з 2015 року розповідають, що вони почали спати одягненими, тому що приходять дуже рано-вранці, і це дуже принизливо для людини, коли тебе витягують, в чому ти є, із ліжка.

– Буквально у березні ми говорили тут, в ефірі, із юристкою Української гельсінської спілки Надією Волковою про концепцію звільнення політв’язнів, яку розробили українські правозахисники. Серед висловлених ідей було вивести питання звільнення наших громадян в іншу площину – можливо, поза тим, що зараз відбувається у Мінську. Що ви думаєте про таке можливе рішення?

– Насправді така ідея, що має бути окрема платформа, звучить вже три роки. Але я, на відміну від авторів концепції, не думаю, що правильно говорити, що треба вивести із Мінського процесу щось.

Мінський процес заснований на документі, і для того, щоб щось звідти винести, треба цей документ переукласти, перепідписати.

Хай він іде, як іде. Нам треба говорити не про виведення питань, а про створення паралельного Мінському процесу гуманітарного формату для вирішення не тільки питання із заручниками, а й інших викликів і проблем, які виникають у процесі конфлікту. Через два роки можуть з’явитися нові гуманітарні проблеми, які в Мінському форматі не передбачені.

–Хто може бути сторонами переговорів у цьому випадку?

– Я би звузила це питання. Зараз ми маємо переконати наших міжнародних партнерів, що окрім Мінська нам потрібно створювати ще паралельний формат, але як потім посадити за стіл переговорів у цьому новому форматі Російську Федерацію? От на це питання поки немає відповіді. А без участі Росії ця ідея залишається абстракцією.

– Зараз оголосили, що закінчилась верифікація тих людей, які є у списках на обмін з боку представників угруповань «ЛНР» і «ДНР», але не хочуть туди повертатись.

Що власне, на вашу думку, можна очікувати родичам українських заручників на непідконтрольних територіях, де власне утримуються як військові, так і цивільні?

– Зараз, тільки за офіційними даними СБУ, 120 людей перебувають у підвалах Донбасу, але це – тільки те, що ми знаємо. І мені дуже складно робити прогнози, бо цей процес не рухається у рамках Мінських домовленостей. Закінчення верифікації – це один із проміжних маленьких кроків, але для того, щоб людей відпустили, має бути політичне рішення, але воно ухвалюється не Захарченком і Плотницьким, воно ухвалюється у Кремлі.

І Кремль чітко дає знати, на що він хоче цих 120 людей обміняти. Не на людей. Він хоче їх обміняти на політичні поступки. Якщо тільки проаналізувати заяви після «нормандських» і «мінських» перемовин, видно, що від України вимагається тотальна амністія всіх, хто задіяний у воєнних злочинах на території ОРДЛО, проведення виборів в умовах, коли тебе за пост у Facebook можуть кинути на підвал, що означає повну легітимізацію військових диктатур.

Але поки тривають перемовини, ми всі тримаємо кулаки, щоб вони завершились успішно.