Доступність посилання

ТОП новини

Кремлівські марення про Закарпаття: відповідь Волошина


Діти з українськими прапорами під час відзначення Дня незалежності України. Закарпаття, 24 серпня 2015 року
Діти з українськими прапорами під час відзначення Дня незалежності України. Закарпаття, 24 серпня 2015 року

(Рубрика «Точка зору»)

Радник президента Росії Владислав Сурков пропонує «федеральний статус для Закарпаття». Хоча, як «дійсний державний радник Росії першого класу»!, здавалося, мав би знати, що відповідь йому і подібним до нього московським політикам українці дали вже давно, також і закарпатці, які вистояли у складній і виснажливій боротьбі зі сепаратистами різних ґатунків ще в далеких 1918-1919 роках.

Один із них – просвітитель, державний і церковний діяч Августин Волошин – закарпатець із Келечина (народився 7 березня 1874 року). Він загинув 19 липня 1945 року в московській Бутирській тюрмі, але рідне українське Закарпаття не зрадив. Ще 1923 року Волошин чітко відповів місцевим москвофілам, що сама «тисячолітня історія відділила малоруський народ від великоруського народу» і що намагання Москви розділити українців не зміг реалізувати навіть «250-річний абсолютизм царської Росії» (більше про це в праці Августина Волошина «Страх о Підкарпатську Русь»).

Так само відстоюючи права руської – української мови на Закарпатті, Августин Волошин відкидав мовний сепаратизм і сумніви щодо цього будь-якого ґатунку. Зокрема, у праці «Всім русинам доброї волі» він чітко відповів: «дійсно у нас на П. Русі (Підкарпатська Русь – ред.) не є діалекту близького до великоруського язика і що всі наші говори суть говорами малоруського (українського) язика, і що наша інтеліґенція як і ті пани з О-ва Духновича (О-ва – общества – ред.), говорять лиш по народному, хіба лиш той наш інтеліґент говорить язиком Пушкіна, котрий в полоні в Россії научився так говорити» (тут і далі цитати за правописом оригіналу).

Августин Волошин
Августин Волошин

І століття тому русини-українці Закарпаття, наголошував Августин Волошин, добре знали і вміли розпізнати, звідкіля і хто сіє сепаратистський вітер. Адже йшлося насамперед про політку: спочатку великоруські сепаратисти закликали розмовляти «по-великоруському», відтак вже можна було б робити наступний, головний крок – роз’єднати Україну, щоб шматками брати її під своє крило. І про цю небезпеку попереджав великий закарпатець Августин Волошин. У 1934 році, звертаючись до земляків – «русинів доброї волі», він наголошував, що «зневагу проти нашого «хохлацького» «хлопського» народного язика супроти панського язика Москви і Петроґрада» поширює «та частина нашої інтеліґенції, котра придержується т. зв. великоруського напряму, стремить до об’єднання москалів і українців культурою великоруською».

Цікаво в цьому контексті, як Августин Волошин згадував про свою першу празьку зустріч 23 травня 1919 року з президентом – засновником демократичної Чехословаччини Томашем Масариком. Президент тоді приймав делегацію Закарпаття, празький Град (резиденція президента) і «Прага була украшена множеством прапорів чеських і наших синьо-жовтих».

Масарик уважно прислуховувався до розмови, українська мова для його вуха, як згодом згадував Августин Волошин («Про актуальні проблеми Карпатської України», 1939 рік) була мовою близькою, спорідненою: «Президент Масарик не міг вийти з дива, як ми взаємно розуміємося, навіть підозрівав мене, що я говорю теж і по-чеськи. Була це однак наша українська мова, якою говорить населення Карпатської України».

Чехи знали і з пошаною ставились до української мови – батьківської на Закарпатті. Тільки кремлівський політик Владислав Сурков про це і гадки не має.

Політична карикатура Олексія Кустовського
Політична карикатура Олексія Кустовського

Та й трохи дивно чути, що про історичну справедливість говорить чиновник країни-агресора і просуває ідею, яку вже давно відкинули.

Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Оксана Пеленська

    Авторка матеріалів для Української редакції Радіо Свобода впродовж багатьох років. Займаюсь історією української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині. Закінчила славістику у Львівському університеті імені Івана Франка (1970 рік, диплом з відзнакою), протягом 1986–1989 років навчалась в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України. У 1992 році – стипендія Гетті Фундації (Getty Foundation, USA). До 1992 року працювала вченим секретарем Львівської національної галереї мистецтв. Протягом 1993–1995 років – керівник канцелярії посольства України в Чеській Республіці.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG