Українсько-польські стосунки переживають найбільш драматичний період за останні 25 років. В якому стані вони є нині і якою є їхня перспектива? Про це говоримо з експертом із довготермінових стратегій, учасником «Несторівської групи» Євгеном Глібовицьким. З ним ми говорили у Празі ще до паралельного ухвалення резолюцій у парламентах двох країн.
– В яких питаннях можна покладатися на стосунки із Польщею?
– На Польщу, швидше за все, можна покладатися у питаннях, які стосуються Росії. І це – важливий корпус питань для України. Якщо ми говоримо про двосторонні відносини, то, швидше за все, це є відносини, які зараз зазнають перегляду.
Ми дійшли до того, що частина польської політичної еліти відмовилася від засад, на яких відбувалося польсько-українське примирення останні 25 років
Через те, що ми дійшли до того, що частина польської політичної еліти відмовилася від засад, на яких відбувалося польсько-українське примирення останні 25 років. Це є засади Ґедройця, це є засади паризької «Культури», це є засади Яцека Куреня і так далі. Тобто засади, які передбачають, що незалежна Україна є в інтересах Польщі.
Коли ми дивимося, наприклад, на фільм «Волинь», який досить добре прийнятий у середовищі чинної політичної польської еліти, то ми бачимо, що цей фільм підважує ідею того, що українці, які є неконтрольовані Польщею, є безпечними. І це небезпечний для двосторонніх відносин крен. Тепер питання, чи цей крен зникне з черговим виборчим циклом у Польщі, чи ми маємо справу з новою дійсністю.
– Чи українці можуть відповісти у якийсь спосіб, чи це не залежить від їхньої реакції?
– Це є тест для України на дорослість.
Якщо українці будуть відповідати полякам у той самий спосіб, у який було завдано кривди зараз ніби з польського боку, то це якраз буде проявом недорослості
Тому що якщо українці будуть відповідати полякам у той самий спосіб, у який було завдано кривди зараз ніби з польського боку, то це якраз буде проявом недорослості. І це буде проявом неготовності стати вище, ніж ця суперечка, і практично тоді ми вв’яжемося у протистояння, у якому весь час буде удар і у відповідь такий самий удар.
Те, що ми бачимо, що принаймні частина експертного середовища українського каже: давайте не уподібнюватися, давайте не шукати симетричної відповіді, давайте не будемо сприймати це як персональний виклик, який прагне помсти, а будемо будувати наші відносини на тих європейських засадах, в межах того розуміння європейськості, яке ми маємо.
Часом українська сторона показує клас європейськості, який є вищим, ніж те, що ми бачимо з європейського боку
І це є дуже цікавий новий тренд, який ми бачимо, що часом українська сторона показує клас європейськості, якщо так можна сказати, який є вищим, ніж те, що ми бачимо, з європейського, власне, боку. Це трапляється не часто, але це трапляється чимдалі частіше. І це помітно у деяких дискусіях в українсько-німецькому діалозі. Це помітно в деяких дискусіях в українсько-польському діалозі. Це помітно у тому, наскільки українська сторона відстоює, наприклад, питання демократії, а не виборів у мінському процесі і так далі.
Дивно, що якщо ще п’ять років тому Україні із Заходу казали про те, що не махлюйте, тому що провести чесно вибори – це не те, що провести вибори демократично, тепер ті самі слова українці говорили на Захід і скеровували це назад.
Приємно бачити те, що українська сторона поводиться відповідально або відповідальніше
Це дорослішання приємно бачити і приємно бачити те, що українська сторона поводиться відповідально або відповідальніше. Тепер важливо розуміти, що не в усьому.
І друге питання: наскільки це є стале явище? Чи ми через п’ять років будемо настільки ж відповідальними? Чи ми через десять років будемо ще розумнішими, відповідальнішими, сильнішими? Бо ми дуже часто у межах своєї культури, з нашим коротким горизонтом планування, українським, фокусуємося на коротких здобутках. У той самий час те, що ми вступили у цей марафон, це надовго.
– Чи це означає, що українське громадянське суспільство тягне за собою ще і ціле суспільство? Чи люди, які є противниками українців у цьому діалозі, не спільниками, більше відповідають потребам чи запитам свого суспільства?
– Тут у нас виникає ризик узагальнення з обох сторін. Бо не можна підводити під одне мірило все польське суспільство і так само все українське суспільство.
В Україні на підйомі націоналістичні рухи. Це природньо. Суспільство мілітаризується, суспільство має очевидну загрозу
Те, що ми бачимо в Україні, – це те, що в Україні на підйомі націоналістичні рухи. Це великою мірою природньо. Суспільство мілітаризується, суспільство має очевидну загрозу.
По-друге, націоналістичні рухи для значної частини суспільства є джерелом гідності. Є способом, яким чином люди можуть пропустити цю гідність через себе, усвідомити її. І тому підйом націоналістичних рухів у такій ситуації є абсолютно природнім. І в середині України очевидно, що буде дискусія з приводу того, яким чином відповідати і що робити.
Ми бачимо, що є одна лінія поведінки, яку обрав Інститут національної пам’яті України. Ми бачимо, що ця лінія зазнавала критики ліберальної всередині України.
Питання у тому, щоб зараз не завдати кривд один одному, через які через п’ять чи через десять років нам обом буде соромно
Вона зазнавала критики і ліберальної, і націоналістичної в Польщі. Але польська позиція так само не є монолітною. Вона зазнає критики з середини польського суспільства. І питання у тому, щоб зараз не завдати кривд один одному, через які через п’ять чи через десять років нам обом буде соромно.
