Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв заявив у Криму, що грошей на індексацію пенсій немає і тому жителі анексованого Росією півострова повинні почекати, поки ці гроші з'являться. Соціальні мережі відреагували на це жартами і сарказмом. Але хіба не було підстав очікувати від російської влади такої заяви? Російський громадський діяч Сергій Шаров-Делоне вважає, що підстави були.
– Грубо кажучи кажучи, індексація пенсій не тільки в Криму, але і по Росії цього року зовсім не відповідає закону про індексацію пенсій. Вони цього року не індексуються на рівні інфляції. Про це вже було заявлено раніше і не викликало ніяких особливих хвиль обурення в соціальних мережах, тому що всі розуміли і бачили, що нема індексації, заздалегідь знали.
Крим і Донбас, Донецьк і Луганськ були головними одержувачами трансфертів з українського бюджету
Крим, насправді, дуже мало що вартує в нинішньому становищі. І мало що вартував для України. Він для України рівно так само був тягарем: Крим і Донбас, Донецьк і Луганськ, були головними одержувачами трансфертів з українського бюджету. У Росії вважали, що ситуація з Кримом стабілізувалася: Україна не має можливості Крим повернути, Росія не збирається його віддавати, Крим навіть частково виведений за рамки Мінських угод – вони, строго кажучи, його не стосуються, Мінські угоди стосуються ситуації в Донецьку і Луганську, – і російська влада вважає, що все чудово, можна спокійно до Криму ставитися так само, як до інших. А до інших ставлення дуже просте: 75 відсотків податків, які збираються на будь-якій території Росії, йдуть в центр, а далі розподіляється у вигляді трансфертів. Є регіони, яким навіть це дозволяє жити пристойно.
Вся економіка Криму була заточена на відкритість. Нестабільна ситуація, звісно, не приваблює туристів. А, власне, чим ще може займатися Крим?
Проблема в тому, що вся економіка Криму була заточена на відкритість, в Криму відпочивало багато росіян, вони залишали там гроші в той час, коли це була українська територія. Ніяких перешкод не було поїхати в Крим, всі спокійно туди їздили. При цьому там було світло, вода, яка йшла з України по каналу, світло йшло з Каховської ГЕС, а зараз з цим все гірше і гірше. Нестабільна ситуація, звісно, не приваблює туристів. А, власне, чим ще може займатися Крим? Води немає, тому сільське господарство загинається. Електрики немає або вона йде з великими перебоями, адже щодо енергомосту досі ніхто нічого не вирішив. І на чому повинен Крим заробляти? Чим він може заробити так, щоб жити, навіть віддаючи 75 відсотків в російський бюджет? Він просто зараз тягарем став, ми переклали тягар на свої плечі в цьому сенсі. Так, Україна за 25 років незалежності не зробила нічого, щоб зробити з Криму конкурентоспроможний курорт, як спробувала, скажімо, зробити Болгарія з Золотими Пісками, як зробила Туреччина у себе. Україна не намагалася це зробити. Ну, так і зараз нічого не робиться.
Зараз тенденція з'їсти негайно все, що тільки можна, тому що завтра невідомо, що буде
У нинішньої еліти відсутнє не тільки якесь бачення майбутнього, у них відсутнє відчуття, і це дуже гостро відчувається, що у них не багато часу. У них зараз тенденція з'їсти негайно все, що тільки можна, тому що завтра невідомо, що буде. Тому нічого не вкладається ні в який розвиток виробництва, нічого не вкладається в освіту... І тому виробництво в Росії у величезній мірі вичерпало фізичні ресурси обладнання. Те, що було завезено приватними бізнес-структурами та введено в дію, відтиснуте силовиками.
– Картина, яку Ви зараз намалювали, – це картина Радянського Союзу 1982 року.
– Так, картина така ж.
– І чим вона загрожує?
Зараз у нас виробляється 15 відсотків, а 85 виробляється за кордоном. Нічого в цьому катастрофічного не було б, якби ми не відгородилися від світу і якби ми самі виробляли хоч щось, що можна продати
– Вона не настільки катастрофічна, як була тоді, тому що тоді у нас 85 відсотків всього, що споживалося в країні, вироблялося в країні, і як тільки падало виробництво, взяти не було звідки. Зараз у нас виробляється 15 відсотків, а 85 виробляється за кордоном. Звичайно, ми живемо не на острові, і нічого в цьому катастрофічного не було б, якби ми не відгородилися від світу і якби ми самі виробляли хоч щось, що можна продати. Біда в тому, що на сталь, алюміній, нафту і газ кон'юнктура в світі падає і, мабуть, буде падати в подальшому просто в зв'язку з прогресом, який вимагає менше алюмінію, менше сталі, менше енергії. Ось Німеччина щойно показала негативні ціни на електрику, тому що за рахунок альтернативних джерел виробили більше, ніж можуть споживати. Тобто ситуація з Кримом, з Донбасом і такими автосанкціями проти Заходу – це відсікання себе від світу. І в цій ситуації, звичайно, все починає сипатися на очах, коли порожніють полиці магазинів, порожніють фізично. Горезвісний сир – замість десяти найменувань ти бачиш два. Я вже не кажу про його якість, це друге питання.
86 відсотків, про які всі говорять, – це, звичайно, не відсотки за Путіна, це зовсім інше. Це – індикатор того, що 86 відсотків людей добровільно віддали свою відповідальність за себе, за своїх рідних і близьких, за своє майбутнє, за майбутнє своїх дітей будь-кому, хто готовий був її взяти, і взяла її держава
86 відсотків просто відмовилися від того, щоб бути самостійними дорослими людьми
Це картинка економічна. А є картинка політична, політекономічна. Якщо в 1991 році абсолютно несподівано люди відчули, що треба рятуватися самим, і з'ясувалося, що у нас є люди, готові взяти на себе відповідальність за своє власне життя, своє власне благополуччя, і вони зробили те, що цей ринок, який був, над яким так довго всі сміялися, ці «мішечники», які їздили в Туреччину тощо, ці люди врятували себе та, значною мірою, врятували країну, виявивши особисту зацікавленість, особисту ініціативу, особисту відповідальність. Нехай не в глобальних масштабах, а в особистих, але вони це зробили. Зараз цим людям дали по руках, і всі побачили цей приклад, всі зрозуміли, що цього робити не слід, і зараз все зроблено так, щоб такі люди максимально не з'явились. Тож 86 відсотків, про які всі говорять, – це, звичайно, не відсотки за Путіна, це зовсім інше. Це набагато страшніший індикатор! Це – індикатор того, що 86 відсотків людей добровільно віддали свою відповідальність за себе, за своїх рідних і близьких, за своє майбутнє, за майбутнє своїх дітей, віддали її будь-кому, хто готовий був її взяти, і взяла її держава. І вони щасливі, що вони її віддали, вони не готові брати на себе відповідальність за що б то не було. І це найстрашніше, тому що зрозуміло, що економіка довго не протримається в такому стані, вона просто не може протриматися, і знову ми прийдемо до ситуації 1991 року, коли було зовсім погано, і людям якось доведеться викручуватися, а у людей скінчилися ілюзії того часу, а нових не з’явилося, їх, навпаки, все підрізали. І зараз люди опиняться в жахливому становищі, тому що 86 відсотків просто відмовилися від того, щоб бути самостійними дорослими людьми.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
