18 травня світ згадував жертв депортації кримськотатарського народу: 71 рік тому, 1944 року до Середньої Азії з півострова відправили перший ешелон із людьми – корінним населенням Криму. «Настоящее время» поговорив про національну трагедію з лідером кримських татар Мустафою Джемілєвим.
– Ніч, виття чи то вовків, чи то шакалів. Я начебто плакав, мене заспокоювали, що нічого не станеться. Ось із цього часу приблизно у мене збереглися спогади. Мені тоді було років зо три.
Найстрашніші роки – це перші два роки. Масова смерть наших людей від голоду, непосильної праці, хвороб. У шістдесяті роки ми провели свій аналіз, і в нас виходило, що десь 46% загинули в перші два роки.
– Якби Вас попросили позначити долю кримських татар одним словом, яке би слово це було?
– Низка трагедій. Починаючи з 1917-го року. Це репресії, знищення нашого уряду, нашого національного з'їзду. Потім організований голод 1920-х років. Розкуркулювання, знову репресії та вивіз десь 50 тисяч родин за межі Криму. І потім масова депортація, боротьба за повернення на свою Батьківщину протягом десятиліть.
– А яким словом можна позначити долю кримських татар на початку XXI століття?
Ердоган чітко говорив, що Туреччина ніколи не визнає окупацію Криму, що завжди буде поруч із Україною
– Це був час надій. Коли ми, здобувши незалежність в українській державі, з надією дивилися в майбутнє. Після анексії все начебто повертається.
Мені вчора дзвонив Ердоган (президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган – ред.) у зв'язку з 70-ми роковинами депортації, висловити своє співчуття. Він чітко говорив про те, що Туреччина ніколи не визнає окупацію Криму, що завжди буде поруч із Україною. Я йому на це сказав, що єдина допомога, якої ми потребуємо – це з усією світовою спільнотою сприяти звільненню Криму від окупації. Він сказав, що 7 червня в Туреччині парламентські вибори, приїдете – обговоримо всі питання.
– Якщо Вам знову подзвонять із Кремля і запропонують поговорити з «абонентом №1», що Ви йому скажете рік потому?
Передайте своєму цареві, що я з терористами не веду переговорів
– Я не знаю, про що з ним можна говорити. Я просто не буду з ним розмовляти. В середині серпня минулого року мені вже зробили таку пропозицію, що Путін ще раз хоче поговорити. І було сказано, що якщо відбудеться продуктивна розмова – то наступного дня вам усі двері будуть відчинені. Хочете – до Криму, назад. І Ваш син буде звільнений.
Але я так і сказав: «Виходить, мого сина у вас тримають в заручниках? Так роблять терористи. Передайте своєму цареві, що я з терористами не веду переговорів».
Оригінал публікації – на сайті «Настоящее время»
