Ім'я російського актора Сергія Анисифорова з легкої руки журналістів таблоїдів часто супроводжується епітетом-кліше «король епізоду». Анисифоров знявся в серіалах «Вулиці розбитих ліхтарів», «Ливарний», «Морські дияволи», «Захист Красіна», «Соло для пістолета з оркестром», «Одеса-мама» і багатьох інших. Незадовго до початку протестів в Україні Сергій Анисифоров виїхав до Одеси, але як тільки почався Майдан, вирушив до Києва і всю зиму провів пліч-о-пліч з іншими активістами на барикадах і в наметах. Зараз Анисифоров знову живе в Одесі і судиться з українською міграційною службою за право отримати в Україні політичний притулок. Одночасно він несе добровольчу службу в організації «Самооборона Одеси» – воювати в зоні АТО йому не дозволяє хвороба хребта.
44-річний Сергій Анисифоров – людина з непростою долею. Дитбудинківець родом з Вологодської області, два рази відбував тюремне ув'язнення за розбій та грабіж – в цілому 9 років. Вийшовши з в'язниці за амністією у 1999 році, Анисифоров відправився до Санкт-Петербургу – залагоджувати питання з отриманням російського громадянства (коли розпадався Радянський Союз, він перебував у колонії). Там він і трапився на очі співробітниці компанії «Ленфільм», яка побачила в ньому відповідний типаж для серіалів про протистояння бандитів і міліції. Сергій встиг зіграти безліч ролей і в тому, і в іншому амплуа, доки в 2011 році на зйомках серіалу «Одеса-мама» у нього не знайшли хребетну грижу, через яку роботу на знімальному майданчику довелося залишити. Після операції, на яку пішли нечисленні накопичення, Анисифоров фактично залишився на вулиці і оселився в Центрі соціальної адаптації для осіб без певного місця проживання в російському Череповці. Навесні минулого року актора запросили на передачу «Першого каналу» «Пусть говорят», продюсери якої розшукали його брата, з яким Анисифоров не бачився 35 років. Втім, на вирішення побутових проблем героя це не вплинуло.
В інтерв'ю Радіо Свобода Сергій Анісіфоров розповів про мотиви, які спонукали його покинути Росію, про ставлення до зірки пітерських кримінальних серіалів Михайла Пореченкова та до подій в Одесі 2 травня 2014.
– Як і коли Ви опинилися в Україні?
– Ну, була у мене нестандартна ситуація, після великої хвороби на території Росії, як би вам пояснити, у мене пішло непорозуміння з багатьох питань, склалася якась така неординарна ситуація з приводу житла. Я добивався відновлення прав на своє житло у Вологодській області, яке я в 90-і роки втратив за рішенням суду, тому що існував у радянському законодавстві закон, за яким, якщо людину засуджують, вона позбавляється житла. Багато років я намагався добитися справедливості, але в підсумку мене поставили в Череповці в чергу на житло, вісім-тисяч-якоюсь-там-людиною. Ну, ви розумієте, що цього [отримання житла] ніколи б не сталося. Плюс до всього я досить часто виїжджав на територію України, вона мені ближче вже ставала, я проводив тут тривалий час, особливо після хвороби. Почали деякі моменти у мене з'являтися в Росії, почалися в мою сторону висловлювання: «Ти в Хохляндію почав їздити, от і влаштовуйся там». Загалом, колотнечі життєві пішли, ви знаєте, я відчув, що якийсь тиск пішов на мене. Я вирішив зібратися і в 2013 році, в жовтні, виїхав на територію України. З'явилася можливість оформити документи на громадянство України з особливих підстав, тому що в свій час, в 80-і роки, я починав свою трудову діяльність за трудовою книжкою саме на території України. Я подав документи, але була одна заминка, треба було отримати в посольстві Російської Федерації довідку про судимість чи несудимість в Росії. Я подав запит до одеського консульства, сказали, що треба 2–3 місяці чекати. Я тут виживав, почав потихеньку влаштовуватися, і тут стався Майдан. Я близько до серця взяв побиття студентів «Беркутом» за наказом Януковича, виїхав негайно на Майдан, мене добре прийняли, відразу визначився в одеський намет партії «Удар». Почалися мої будні майданівські, пости, постійні вилазки, добові чергування на барикадах. Я на той момент зрозумів вже, що щось відбувається не те, я й раніше почав розуміти це, що Янукович – злодій, що його треба повалити, що повинна встановитися більш демократична влада, має настати кінець беззаконню на території України.
– Про Ваше тяжке становище після хвороби навесні минулого року дізналася, можна сказати, вся Росія – після того як ви стали головним героєм програми «Пусть говорят». Після цього Ваше фінансове становище і ситуація з наданням житла якось змінилися? Чи Ви поїхали до України просто тому, що в Росії у Вас нічого і нікого не залишилося, нічого було втрачати?
Друзі, яких я знаю багато років, відразу всі різко від мене відвернулися. Родичі, брат, сестра, двоюрідний брат, – від мене відмовилися повністю
– Ну так, було й нема чого втрачати, і ... з приводу цієї ось передачі: там була людина з Громадської палати Росії (Алла Гербер – ред.), вона мені обіцяла допомогти з житлом, тому що у мене були підстави. Але в підсумку, не знаю з яких причин, Громадська палата Росії мені відмовилася допомагати. Після анексії Криму, коли пішла ось ця путінська агресія, ті, хто ще більш-менш лояльно ставився до Майдану, знали, що я на Майдані перебуваю, друзі, яких я знаю багато років, відразу всі різко від мене відвернулися. Родичі, брат, сестра, двоюрідний брат, – від мене відмовилися повністю. Є припущення, що вони були попереджені співробітником ФСБ, що зі мною небажано спілкуватися. Зараз я бачу, що йде повна інформаційна війна, повністю зомбувати російське суспільство, але наразі російські громадяни вже починають потихеньку розуміти, що щось відбувається не те, пішла вже інформація про те, що Путін обманом хлопців засилає, військових, на територію України, типу там «захистимо російських на Донбасі». Я кажу: нам, росіянам, ось я тут перебуваю, – нам не потрібний твій захист, Путін! Ми прекрасно себе тут почуваємо. Ці «ДНР», «ЛНР» – це міфічні організації, які під протекторатом Путіна намагаються нав'язати нам свої умови, які нам не потрібні. Нам не потрібний путінський захист!
– Чому Вам не дають політичний притулок в Україні? Можливо, справа саме в ваших судимостях?
– Ні, справа не в цій судимості, зараз я вам поясню. На території України не зовсім відрегульована ситуація з наданням притулку. Зараз ось єдиній з 102 осіб (які просили про притулок) буквально днями надали політпритулок на території України. Є ще один момент: вони можуть надати не політпритулок, а взяти тебе «під посилений захист», це так, є така інформація. Наразі я перебуваю під серйозним захистом відомства Організації об'єднаних націй з прав людини.
– Що Ви думаєте про події, які зараз відбуваються в Донецькій і Луганській областях України?
– Путін хотів по-тихому забрати собі Донбас, але у нього це не вийшло і не вийде. Кажуть, що ополченці воюють... Насправді немає ополченців на території України! Є обдурені російські війська, які зайшли на територію України. Ще раз кажу: ні ополченців, які там, типу того, воюють за свою територію «Новоросію»... «Новоросії», Донбасу немає. Киньте погляд на історію – хто той же Донецьк створив!
– Так вийшло, що «найріднішим» містом в Україні для вас стала Одеса. Що Ви думаєте про трагічні події, що сталися тут 2 травня цього року?
– Другого травня я знаходився в одеському наметі (на Майдані – ред), готувався до шпиталю, у січні я отримав контузію на Майдані, щільно надходила інформація. Те, що ця бійня сталася в Одесі, – це була чітко спланована акція Давидченка (Антон Давидченко, один з організаторів одеського «Антимайдану» – ред.). Усі ось ці бабусі, дідусі, ось ця молодь, яка там пішла проти нашої самооборони, проти мирних громадян воювати, саме Давидченка, підконтрольні йому особи під протекторатом ФСБ, він їх затягнув у Будинок профспілок. У них там був штаб, про який ці ошукані громадяни, одесити, які там опинилися, не знали. Там вже була готова для них пастка: коли вони зайшли, був пущений газ, тому вони і померли в цих неприродних позах. Це була пастка! Давидченко і ці проросійські організації, вони були зацікавлені в тому, щоб всю вину звалити на самооборону, на «Правий сектор», вони в той момент думали, що візьмуть ситуацію в свої руки, але Одеса піднялася, і ми не дали їм розвернутися, цим російським силам.
– Вашу фігуру в Росії вже після Майдану намагалися якось використовувати в пропагандистських цілях? Мовляв, ось, дивіться, колишній кримінальник не став відомим актором і знову взявся за старе, тепер воює на боці «фашистів»?
– (Сміється) Взагалі-то я вам скажу, що фашисти зараз – це Путін і компанія. З приводу моєї особистості в Росії, так, вона вже використовується цією пропагандою, я це помічаю на російських сайтах. Знаєте, я борюся не за фашистів, я борюся за український народ, бо український народ дав всьому світу зрозуміти: ми можемо, ми встали з колін, ми хочемо зробити свою державу незалежною, більш прозорою, незалежною від путінської держави, від Путіна.
Путін хотів створити «Новоросію», відтворити СРСР, він цар, там, бог, але знаєте – він ніхто
Путін хотів створити ось цю «Новоросію», відтворити СРСР, він цар, там, бог, але знаєте – він ніхто. І путінський режим впаде, в цьому я впевнений, є вже для цього передумови, Росія вже почала потихеньку розуміти ситуацію, що відбувається, що вона теж підніметься з колін, скине режим Путіна, так само, як ми повалили режим Януковича...
Режим Путіна зараз порівняємо з режимом Чаушеску, і він закінчить так само, як закінчив Чаушеску
А з приводу фашистів – у нас немає фашистів. У нас є звичайні громадяни України, які захищають свою незалежність від путінського геноциду. Надалі це буде трактуватися як геноцид проти людяності, проти українського народу, на Гаазькому трибуналі, де я, природно, особисто буду присутній як свідок всіх подій, це у мене зараз одне тільки бажання. Режим Путіна зараз порівняємо з режимом Чаушеску, і він закінчить так само, як закінчив Чаушеску. А що стосується пропаганди на мою адресу – хай пропагують, я вже з цим змирився, намагаюся менше звертати на ці речі уваги.
– Ви знімалися в серіалі «Вулиці розбитих ліхтарів» і в деяких інших, де одночасно з вами знімався Михайло Пореченков, – що думаєте про його нещодавню поїздку до Донецька?
– Так, я з ним двічі перетинався, як би вам пояснити... Мишко сам по собі такий хороший чоловік, так, цього я не приховую. Але мене, звичайно, здивувала ситуація, що він опинився в Донецьку. Знаєте, зараз я Мішу засуджую, зневажаю, він захотів зробити піар на убитих громадянах України, на тих же убитих російських солдатах, яких Путін обманом засилає на територію України, заднім числом їх оформляє, що ніби їх не існує. Пореченков одягнув ось цю каску «Преса», дискредитував пресу цим, таких людей повинні всі засуджувати, зневажати, і, як кажуть, намагатися з ними не спілкуватися, не тиснути їм руку, яким би він навіть не був актором. Я його побачив би – я просто плюнув би йому в обличчя!
– Якщо в Росії, як Ви кажете, повалять Путіна – Ви повернетеся сюди?
– Ні, навіть якщо повалять Путіна. Я вже себе вважаю українцем, повністю вважаю, я залишаюся тут, але у своїй душі... звичайно, я буду негайно надавати росіянам всебічну допомогу, щоб люди, знаєте, відчули себе більш вільними.
Найближчим часом в Одесі має відбутися чергове засідання місцевого Апеляційного адміністративного суду, в якому Сергій Анисифоров оскаржує рішення Державної міграційної служби України в Херсонській області відмовити йому в наданні статусу політичного біженця. Чиновники кажуть, що такого поняття в законах України не існує, і радять Сергію Анисифорову подати документи на отримання виду на проживання, а через три роки одержати українське громадянство. Сам актор побоюється викрадення співробітниками ФСБ Росії і наполягає на тому, що спеціальний захист йому потрібний вже зараз.
Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода
