(Рубрика «Точка зору»)
Командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко заявив, що має намір створити Українську військову організацію (УВО). На його думку, УВО об’єднає передусім людей, які зброєю в руках захищали, захищають і мають намір захищати Україну від московських окупантів.
При цьому уточнив, що УВО не буде партією, і не братиме участі у виборчій кампанії. Ще одна характерна обставина: Семенченко, фактично, говорить про відновлення УВО, яка у минулому сторіччі вже діяла на окупованих поляками і більшовиками українських землях.
І тут у двох словах треба сказати саме про цю УВО.
Вперше Українська військова організація була створена у 1920 році полковником Армії Української народної республіки Євгеном Коновальцем. Її створення стало відповіддю національно-свідомих українців на окупацію більшовиками УНР, а також свідчило, що національно-визвольна боротьба українського народу за свою державність продовжується.
УВО була підпільною організацією, активно використовували так звані «революційні» методи боротьби, а саме ліквідацію очільників окупаційних режимів, здійснення збройних нападів на різноманітні установи, включно з банками з яких вилучалися кошти для потреб «української революції», тобто ведення підпільної збройної боротьби. УВО також займалася активною пропагандистською роботою, сучасною мовою – інформаційною політикою, спрямованою на підняття українців на боротьбу за незалежність і соборність Української держави. Ще одна важлива деталь: УВО мала чітку світоглядну основу, якою був український націоналізм.
Згодом УВО, разом з іншими націоналістичними організаціями трансформувалася в Організацію українських націоналістів (ОУН). Про спадкоємність УВО і ОУН засвідчував той факт, що на провідника ОУН знову було обрано Євгена Коновальця.
Цей не великий історичний екскурс дає можливість зрозуміти принципову відмінність між УВО Коновальця і УВО, яке планує створити комбат Семенченко.
Перша УВО творилися, коли не було своєї держави. Більше того, існувала велика ймовірність, що українська нація більше ніколи не повернеться до державного життя, оскільки російсько-більшовицьким режим встановлений на східній і південній Україні відрізнявся особливою нетерпимістю до прагнень українців таку державу мати. Не менш нахабно щодо українського питання себе поводила й польська окупаційна адміністрація на Західній України.
УВО, як зазначалося, діяла у підпіллі і використовувала далеко не парламентські методи і форми боротьби. За це її, до речі, на Західній Україні критикували демократи, ліберали і навіть Українська греко-католицька церква. Однак ця критика постійно розбивалася об існуючу суспільно-політичну ситуацію у якій УВО не тільки «вижила», але й мала найбільший авторитет і вплив на українську громаду.
Енергія і досвід людей мають бути акумульовані
Очевидно, що в сучасних умовах не має потреби відроджувати підпільну УВО її з її «революційними» формами боротьби, оскільки це означатиме, що під час нинішньої російсько-української війни ми билися не за державну незалежність і територіальну цілісність, а невідомо за що.
Проте вкрай важливо, і тут досвід УВО знадобиться, щоб нова організація була справді всенародною, націленою на боротьбу за Україну, а не місця в парламенті чи уряді. При тому, щоб вона об’єднувала передусім тих, хто дивився в очі ворогові не через телевізор, а приціл стрілецької зброї чи міномету. Якщо УВО Коновальця ставила за мету зі зброю в руках здобути Українську державу, то нова організація має її захистити, принаймні у тих кордонах, до яких вона перебувала до окупації росіянами Криму.
На перший погляд, слабким місцем нової організації, якщо вона буде створена, може виявитися відсутність чіткої ідеологічної основи. А без цього існування будь-якої громадської, зокрема парамілітарної, навряд чи має сенс.
За часів полковника Євгена Коновальця УВО була націоналістичною структурую, де ідеологія націоналізму максимально адаптувалася до тогочасних реалій колоніального стану української нації.
Такою організацією УВО може стати й сьогодні, коли її націоналізм буде відповідати уже сучасній суспільно-політичний і воєнній ситуації. Не секрет, що цілі батальйони територіальної самооборони, які воюють на Донбасі, умотивовані ідеологією націоналізму. Один із них, а саме Батальйон ОУН під керівництвом Миколи Коханівського, є прямим спадкоємцем традиції ОУН і УВО.
У будь якому випадку уже зараз можна зробити один важливий висновок. Енергія і досвід людей, які не на словах, а на ділі, знають що таке справжня війна, мають бути акумульовані. І бажано в громадську організацію, а не партію. Для того, щоб це зробити, у нас мало часу. Путін зробить усе, щоб його не було зовсім. Ситуація справді вкрай складна і важка.
Але такою вона була і тоді, коли Євген Коновалець ухвалив рішення і створив УВО.
Богдан Червак – голова ОУН
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
