Ще у жовтні минулого року Їржі Пеге, відомий чеський політик, політолог, колишній радник президента Вацлава Гавела, нині ректор американського Нью-Йоркського університету в Празі, сказав у передачі Радіо Свобода: «У разі підпорядкування України впливу Росії та відмови влади від євроінтеграції, це може викликати, насамперед на заході України, велике збурення в народі. Це може викликати велике народне повстання чи, як кажемо, революцію, подібну до Помаранчевої. Так що, звичайно, в Україні тих революційних каталізаторів є ціла низка, тому не думаю взагалі, що Помаранчева революція в Україні могла бути якоюсь останньою революційною подією». Прогноз Їржі Пеге дійсно справдився. Тому ми знову у нашій студії Радіо Свобода запитуємо його про нинішні враження від Євромайдану в Україні?
– Я вважаю, що те, що відбувається в Україні, по-перше, є вражаючим піднесенням громадянського суспільства. А також думаю, що нині така собі у цілому байдужа та політично пасивна Західна Європа може з певними заздрощами дивитися, яким чином громадянське суспільство в Україні послідовно воює за свої права і за демократію. Так що ці події для України є важливими і позитивними зрушеннями. З іншого боку, зрозуміло, що це є реакція на відступ влади до авторитаризму.
Не сумніваюся, що те, що відбувається в Україні, не є, як дехто хоча охарактеризувати, протистоянням між Заходом і Сходом України, чи між проросійською частиною спільноти та прозахідними силами в державі. Це скоріше боротьба громадянського суспільства з олігархічною верхівкою українського політикуму.
– Пане Пеге, чимало політиків та аналітиків наголошують на тому, що події в Україні матимуть значні наслідки і вплив на західний світ, на Європу, насамперед. Яким чином це можна трактувати?
– Вважаю, що, звичайно, такий вплив цих подій в Україні Європа відчує. Це стосується того, що події, які відбуваються тут, є своєрідним протистоянням, як бачимо ззовні, між Євросоюзом і Росією. Якщо ЄС цю битву за Україну програє, дипломатично чи реально, то це буде мати серйозний вплив на життєздатність ЄС, його реальну привабливість. З іншого боку, до певної міри так все ж таки виглядає, що Євросоюз цю битву за Україну виграє, тому, що навіть з позиції Чехії є вражаючим, як великі маси людей, українців, протестують, щоб лише бути ближче до Євросоюзу. Бо навіть спостерігати за цим з Праги, де серед чехів переважає нині такий собі цинізм, скептицизм щодо життя спільноти в ЄС, є вражаючим, що великі маси українців виступають за зближення з ЄС і бажають бути частиною європейської спільноти навіть ціною свого власного життя. Це вражає. Але зрозуміло, що все буде залежати від наслідків цієї битви, допоки Україна веде боротьбу та намагається уникнути поглинання Росією. Бо входження її до Євразійського союзу, як цього прагне Володимир Путін, буде великою поразкою для Євросоюзу.
– На Заході сьогодні наростають заклики до лідерів США і ЄС із вимогами економічного і політичного тиску на вразливий у цьому плані російський режим Путіна з тією метою, щоб не дати Кремлю посилити вплив на Київ, і допомогти демократизації України. Чи є, з Вашої точку зору, виправданими такі можливі кроки Заходу?
– Я переконаний, що сьогодні це вже є нагальним завданням, щоб Євросоюз посилив такий тиск на Росію, бо Москва залежна від Європи не лише на енергетичному ринку, а й у цілому, в економіці, своєму внутрішньому валовому продуктові, прибутках. Тому ЄС мусить обов’язково вже використати ці важелі, бо у цій боротьбі за Україну йдеться про далекосяжні наслідки цього протистояння між ЄС і Росією. Якщо вдасться досягнути демократизації влади в Україні, приходу демократичного, проєвропейського, режиму, це надасть зовсім нової динаміки взаєминам між ЄС та Росією. Цьому заважають намагання Росії тримати Україну під своїм контролем.
– Пане Пеге, чи є нинішня боротьба народу в Україні якимось новим етапом розвитку її спільноти, коли кажуть про прояви абсолютно нової якості розвитку громадянського суспільства, його дозрівання?
– Вважаю ці протести явним новим кроком у розвитку громадянського суспільства в Україні. Бо, наприклад, події Помаранчевої революції також були розвитком, прогресом громадянського суспільства. Але нині в Україні йдеться про ширший контекст розвитку руху, чіткі прагнення до європейського напрямку просування цієї спільноти. Та й думаю, що нинішні події є важливіші по змісту за Помаранчеву революцію, бо вони вже відбуваються після тієї поразки, відступу від демократії та за своїм змістом мають іншу якість, глибші за висновками. Та я, звичайно, думаю, що правдою є й те, як казав колись Вацлав Гавел, котрий вважав, що всі посткомуністичні країни для того, щоб стати реальними демократіями, повинні пройти через дві революції, першу – проти комунізму, а далі мусить бути перемога над посткомунізмом. А те, що бачимо нині в Україні – це є та друга революція, направлена саме проти посткомунізму. А це є добра ознака, котра матиме довготривалі наслідки. Перемога українців нині стане позитивним знаком для їхнього майбутнього.
– Ви бачите, що ситуація в цьому протистоянні народу і опозиції проти режиму Януковича не проста. Суперечності в опозиції, неоднорідність спротиву, ліберали, радикально налаштовані сили. Клан Януковича намагається виграти час. Яким Ви бачите розвиток цих подій далі?
– Зрозуміло, що неоднорідність опозиції, руху протестів були і є проблемами кожної революції. Це ми бачили й під час «арабської весни», в Єгипті, чи нині в Сирії. Видно, що й там опозиція неоднорідна. Але важливим є те, які саме сили з тієї опозиції переможуть. Бо серед радикалів, поміркованих, виділяється завжди провідна сила. І важливо, знову ж таки, що ця головна сила протестів примусила президента Януковича йти на поступки та виконати чимало з головних вимог революції. Чим більше вимог буде виконано тепер, тим імовірніше, що радикали втрачатимуть і будуть змаргіналізовані. З іншого боку, радикали своїми виступами допомогли головним силам опозиції, котрі за місяці переговорів не могли досягнути жодного результату. І лише з проявами радикалізму, насилля з обох сторін, стався активніший рух до поступок з боку режиму. Так воно часто й відбувається в таких протестах. Але думаю, що переважать вимоги і погляди головних сил української опозиції.
– Пане Пеге, щойно в Польщі, зокрема, з уст міністра закордонних справ Радослава Сікорського пролунала пропозиція до Брюсселя, щоб той спромігся саме тепер на чітку пропозицію майбутнього членства України в ЄС. Чи допомогло б це протестувальникам і опозиції?
– Я з цим абсолютно згоден. Бо у протистоянні між ЄС і Росією, Москва спромоглася на більш рішучі кроки в економічному плані щодо України і змогла переконати частину українських громадян, що вигідніше співпрацювати з Росією. Цим користується й президент Янукович. Але, з іншого боку, Євросоюз не є бідним родичем, Європа має набагато більший потенціал і тому повинна просто показати, що здатна легко ті російські пропозиції переважити щодо України. Запропонувати набагато більше, і не лише грошей, а й краще майбутнє для українського народу. І коли Євросоюз щось важливе Україні запропонує і буде здатний те чітко продемонструвати українській спільноті, то такий крок буде відігравати величезну роль у нинішньому виборі України.
– Чимало спостерігачів та аналітиків попереджають, що Володимир Путін може вдатися до радикальніших кроків в Україні на кшталт грузинського сценарію 2008 року та ввести російські війська, наприклад на Донбас, до Криму. Чи мають такі плани Кремля реальні шанси в Україні?
– Зрозуміло, що така загроза існує. Але багато буде залежати від позиції ЄС і Північноатлантичного альянсу, як саме вони віднесуться до можливої російської інтервенції в Україну. Бо ясно, що Путін у разі неможливості поглинути та контролювати всю Україну, намагатиметься закріпитися хоча б у частині її територій, Донбасі, Криму. Тут велику роль відіграють так звані важелі впливу, противаги, які можуть вжити у такій ситуації США і НАТО і дати зрозуміти Росії, що такий сценарій є недопустимий. Або ж будуть давати зрозуміти їй, що при певних обставинах готові на такий поділ України погодитися.
– Пане Пеге, Ваш прогноз минулого жовтня щодо вибуху масового невдоволення в Україні внаслідок відмови влади Януковича від євроінтеграції справдився. Які Ваші відчуття щодо можливого характеру, перебігу подій в Україні у найближчий час?
– Мій прогноз є таким, коли, зрозуміло, скоріше, як мені здається, що ці події в Україні підуть у демократичному напрямку, включно з досягненням найважливішої вимоги опозиції про дострокові президентські вибори. Але не наважувався б зі стовідсоткової гарантією це стверджувати, бо багато буде залежати у найближчі дні від позиції США та Європейського союзу. Також відчуваю, що Росія буде очікувати до завершення зимової Олімпіади в Сочі і раніше до жодних радикальних кроків в Україні не вдасться. Але якщо за цей час, до завершення Олімпіади в Сочі, ситуація в Києві не буде якимось чином вирішена, то боюся, що може дійти до якихось радикальніших дій з боку Росії, коли Путін не буде вже боятися якогось бойкоту Олімпіади. Тобто, йдеться про фактор часу. Думаю, що дана ситуація в Україні буде розв’язана упродовж найближчих місяців і визначить розвиток в регіоні набагато років вперед в майбутньому.
– Я вважаю, що те, що відбувається в Україні, по-перше, є вражаючим піднесенням громадянського суспільства. А також думаю, що нині така собі у цілому байдужа та політично пасивна Західна Європа може з певними заздрощами дивитися, яким чином громадянське суспільство в Україні послідовно воює за свої права і за демократію. Так що ці події для України є важливими і позитивними зрушеннями. З іншого боку, зрозуміло, що це є реакція на відступ влади до авторитаризму.
Те, що відбувається в Україні, не є протистоянням між Заходом і Сходом України, Це боротьба громадянського суспільства з олігархічною верхівкою
– Пане Пеге, чимало політиків та аналітиків наголошують на тому, що події в Україні матимуть значні наслідки і вплив на західний світ, на Європу, насамперед. Яким чином це можна трактувати?
– Вважаю, що, звичайно, такий вплив цих подій в Україні Європа відчує. Це стосується того, що події, які відбуваються тут, є своєрідним протистоянням, як бачимо ззовні, між Євросоюзом і Росією. Якщо ЄС цю битву за Україну програє, дипломатично чи реально, то це буде мати серйозний вплив на життєздатність ЄС, його реальну привабливість. З іншого боку, до певної міри так все ж таки виглядає, що Євросоюз цю битву за Україну виграє, тому, що навіть з позиції Чехії є вражаючим, як великі маси людей, українців, протестують, щоб лише бути ближче до Євросоюзу. Бо навіть спостерігати за цим з Праги, де серед чехів переважає нині такий собі цинізм, скептицизм щодо життя спільноти в ЄС, є вражаючим, що великі маси українців виступають за зближення з ЄС і бажають бути частиною європейської спільноти навіть ціною свого власного життя. Це вражає. Але зрозуміло, що все буде залежати від наслідків цієї битви, допоки Україна веде боротьбу та намагається уникнути поглинання Росією. Бо входження її до Євразійського союзу, як цього прагне Володимир Путін, буде великою поразкою для Євросоюзу.
– На Заході сьогодні наростають заклики до лідерів США і ЄС із вимогами економічного і політичного тиску на вразливий у цьому плані російський режим Путіна з тією метою, щоб не дати Кремлю посилити вплив на Київ, і допомогти демократизації України. Чи є, з Вашої точку зору, виправданими такі можливі кроки Заходу?
У боротьбі за Україну йдеться про далекосяжні наслідки протистояння між ЄС і Росією
– Пане Пеге, чи є нинішня боротьба народу в Україні якимось новим етапом розвитку її спільноти, коли кажуть про прояви абсолютно нової якості розвитку громадянського суспільства, його дозрівання?
В Україні друга революція, направлена саме проти посткомунізму. Перемога українців стане позитивним знаком для їхнього майбутнього
– Ви бачите, що ситуація в цьому протистоянні народу і опозиції проти режиму Януковича не проста. Суперечності в опозиції, неоднорідність спротиву, ліберали, радикально налаштовані сили. Клан Януковича намагається виграти час. Яким Ви бачите розвиток цих подій далі?
Радикали своїми виступами допомогли головним силам опозиції, котрі за місяці переговорів не могли досягнути жодного результату
– Пане Пеге, щойно в Польщі, зокрема, з уст міністра закордонних справ Радослава Сікорського пролунала пропозиція до Брюсселя, щоб той спромігся саме тепер на чітку пропозицію майбутнього членства України в ЄС. Чи допомогло б це протестувальникам і опозиції?
– Я з цим абсолютно згоден. Бо у протистоянні між ЄС і Росією, Москва спромоглася на більш рішучі кроки в економічному плані щодо України і змогла переконати частину українських громадян, що вигідніше співпрацювати з Росією. Цим користується й президент Янукович. Але, з іншого боку, Євросоюз не є бідним родичем, Європа має набагато більший потенціал і тому повинна просто показати, що здатна легко ті російські пропозиції переважити щодо України. Запропонувати набагато більше, і не лише грошей, а й краще майбутнє для українського народу. І коли Євросоюз щось важливе Україні запропонує і буде здатний те чітко продемонструвати українській спільноті, то такий крок буде відігравати величезну роль у нинішньому виборі України.
– Чимало спостерігачів та аналітиків попереджають, що Володимир Путін може вдатися до радикальніших кроків в Україні на кшталт грузинського сценарію 2008 року та ввести російські війська, наприклад на Донбас, до Криму. Чи мають такі плани Кремля реальні шанси в Україні?
– Зрозуміло, що така загроза існує. Але багато буде залежати від позиції ЄС і Північноатлантичного альянсу, як саме вони віднесуться до можливої російської інтервенції в Україну. Бо ясно, що Путін у разі неможливості поглинути та контролювати всю Україну, намагатиметься закріпитися хоча б у частині її територій, Донбасі, Криму. Тут велику роль відіграють так звані важелі впливу, противаги, які можуть вжити у такій ситуації США і НАТО і дати зрозуміти Росії, що такий сценарій є недопустимий. Або ж будуть давати зрозуміти їй, що при певних обставинах готові на такий поділ України погодитися.
– Пане Пеге, Ваш прогноз минулого жовтня щодо вибуху масового невдоволення в Україні внаслідок відмови влади Януковича від євроінтеграції справдився. Які Ваші відчуття щодо можливого характеру, перебігу подій в Україні у найближчий час?
Росія буде очікувати до завершення зимової Олімпіади в Сочі і раніше до жодних радикальних кроків в Україні не вдасться