Президент Чехії Земан про Тимошенко, Януковича і Росію

Гість «Вашої Свободи»: президент Чехії Мілош Земан.

Мілош Земан – третій чеський президент і перший обраний на всенародних виборах у січні цього року. Але він у великій політиці давно. Від початку 1990-х і до 2001 року Мілош Земан очолював проліву Соціально-демократичну партію, у 1996 році був обраний головою парламенту, потім чотири роки очолював уряд Чехії. Після перерви у 2010 році повернувся в політику як лідер Партії прав громадян «Земановці», за підтримки якої здобув перемогу у перших прямих президентських виборах.

Україна – шоста держава, яку відвідає Мілош Земан як президент. Причому візит Мілоша Земана відбудеться у переддень Вільнюського саміту, який може стати для України доленосним.
– Пане президенте, що Ви чекаєте від Вільнюського саміту?

– Гадаю, що саме на цьому саміті більше поглибиться процес «Східного партнерства», який для Європейського союзу та інших країн є знаком можливостей і надії. Я б у зв’язку з цим говорив саме про можливості і надії, але не про загрози, навіть якщо багато хто побоюється невідомого. Страх із невідомого по-людськи можна зрозуміти. Але людина мала б не боятися, а прагнути отримати можливості й надії, які саме й дає це «Східне партнерство».

– Тобто, Ви дивитесь оптимістично, коли говорите про «Східне партнерство» і плани України?

– Якщо людина песиміст, тоді вона вже наперед програє всі свої життєві битви, якщо вона оптиміст – деякі бої виграє, а декотрі програє.

– Пане президенте, як Ви дивитесь на справу Юлії Тимошенко, чи мали б її випустити з тюрми, якщо взяти до уваги, що про це вже президента Віктора Януковича просили і лідери Європейського союзу, США, а також українська опозиція?

– Я не хочу втручатись у внутрішні справи України, не хотів би також судити про вину чи невинуватість Юлії Тимошенко. Лише гадаю, що президент України має святе право на так званий гуманітарний жест, і тільки він сам може вирішити, чи зробить він цей гуманітарний жест, чи ні.

– А чи маєте Ви намір говорити з паном президентом Януковичем про справу пані Тимошенко?

– Я готовий говорити про всі справи, які стосуються як наших двосторонніх відносин, так і відносин Європейського союзу та України, тому що Чеська Республіка нині стала визначнішим членом ЄС, ніж це було в минулому, тому що в минулому вона була більше євроскептичною, а нині є більш єврооптимістична.

– А чи маєте Ви під час свого візиту в Україну намір зустрітися з представниками української опозиції, чи хотіли б Ви зустрітися з опозицією?

– Я, звичайно, цієї зустрічі не виключаю. Зрештою, це звично, що в демократичних країнах, якою я Україну, без сумніву, вважаю, закордонні гості зустрічаються і з лідерами опозиції. Однак сам я цієї зустрічі не просив, усе залежить від того, чи вони хотітимуть зустрітися.

– Якщо говорити про українсько-російські відносини, то Росія нині висловлює незадоволення планами України поглиблювати контакти з ЄС. Зокрема, в Росії вже попереджають Україну про можливі великі економічні втрати, а останнє попередження стосується можливості запровадження віз для українських громадян. Як Ви гадаєте, чи ця істерія піднята саме тому, що Україна обрала західний шлях? Ваша думка для нас особливо важлива, тому що про Вас говорять як про проросійського політика.

– Звичайно, я підтримую взаємно вигідні відносини не тільки з Україною, але й із Російською Федерацією. Якщо б я мав відповісти на Ваше запитання, то ще кілька років тому я висловив на той час доволі провокаційний прогноз про те, що приблизно за 20 років сама Росія стане частиною Європейського союзу.

Знаю, що і сьогодні це звучить дико, але коли Ви порівняєте ситуації, що склались кілька років тому, з нинішньою, коли про це вже і в Російській Федерації говорять неофіційно, то я не бачу причин, чому б Росія мала забороняти Україні зближатися з Європейським союзом. Тому що одного гарного дня, який може бути вигідним як для Російської Федерації, так і для Європейського союзу, міг би сформуватися цілосвітовий блок, який би своєю вагою випередив як Сполучені Штати, так і Китай.

І ще раз я повторюю і наголошую: цей прогноз є довгостроковий, і це, можливо, станеться за 20 років, а не сьогодні і не в ближчому майбутньому.

– Якщо Україна й надалі продовжуватиме поглиблювати свої відносини з ЄС, а Росія стоятиме на своїй позиції, чи не бачите Ви певний ризик у можливості зростання протистояння між Україною та Росією в майбутньому?

– Країни Балтії також вступили до Європейського союзу, і я не помітив, щоб був якийсь більший конфлікт між балтійськими країнами і Російською Федерацією.

– У 2009 році Ви сказали про Україну, що не варто приймати до НАТО державу, де «дві-три зграї воюють за прибутки з платежів за транзит газу». Нині в НАТО Україна вже не прямує, однак і надалі дуже гарячою залишається тема газу. Чи змінилось за цей час Ваше бачення України?

– Я гадаю, що, швидше, змінились умови в Україні і що ви самі виступили проти тих, кого називають олігархами. Це означає, що ви самі почали переслідувати тих, хто незаконно збагачувався. Сам я не тільки не маю нічого проти чесних підприємців, такі, як говориться, є сіллю землі. Та, з іншого боку, є фінансові спекулянти, ті, які не створюють нових робочих місць, саме їх я тоді мав на увазі.

Недавно я висловив привселюдно свою думку про одного чеського фінансового спекулянта, тобто, як ви бачите, я намагаюсь бути об’єктивним.

– Колишній президент Вацлав Клаус не підтримував прагнень України вступити до «Вишеградської четвірки». Якщо врахувати, що Україна має спільні кордони з трьома із чотирьох країн, то чи готові Ви нині підтримати перетворення «четвірки» на «Вишеградську п’ятірку»?

– Знаєте, гадаю, що розширення Вишеградської групи мало б відбуватися окремими етапами. Я сам відстоюю думку, що першою на порядку мала б стати Словенія, яка органічно належить до середньоєвропейського простору і має з іншими країнами «четвірки» спільну історію.

Я б також підтримав посилену співпрацю з Австрією, це називається «Вишеград плюс». І не бачу причин, чому б далі, уже в рамках «Вишеграду плюс», наступною не могла б бути Україна.

– Якщо йти за Вашим планом, то ми говоримо про дуже довгу часову перспективу?

– Гадаю, що в реальній політиці ми повинні рахуватися і з довгим горизонтом, а не прив’язуватися до одного виборчого періоду, який переважно триває 4 роки.

– Ви неодноразово наголошували, що в Україну з Вами має приїхати багато чеських підприємців, які цікавляться Україною. Два літаки чеських підприємців – це справді багато. Чим цікава Україна для чеської економіки, торгівлі, транспорту?

– Якщо мене правильно інформували, то про інтерес до цього візиту заявили десь 140 підприємців. Під час моєї недавньої поїздки до Ізраїлю зі мною поїхало 60 найкращих підприємців. Думаю, що в Україні матимуть добру нагоду як чеські експортери, так і чеські інвестори. Думаю, що ми маємо що запропонувати і що чеські інвестиції в Україні були б дальшим внеском до співпраці двох наших країн.

– Пане президенте, якої Ви думки про те, щоб полегшити отримання або, може, взагалі скасувати візи для українських громадян при в’їзді до Чехії? При цьому потрібно врахувати, що в Чехії нині живе і працює понад 100 тисяч українців.

– Від початку план щодо скасування віз полягав у тому, щоб заборонити різноманітній закордонній мафії, і не тільки українській, легко в’їжджати до Чеської Республіки. Але досвід показав, що якраз мафія уміє візові перешкоди дуже легко обходити і що візи є, швидше, реальною перешкодою для поїздок гостей, зокрема, підприємців, і для туристичних поїздок.

Через те гадаю, що спрощення візових турбот було б вигідним для обох країн.

– Економічна дипломатія – це важливо. Але як активізувати взаємно потрібну гуманітарну галузь, стосунки у сфері науки, культури, літератури, які між Україною та Чехією мають давні й багаті традиції? Наприклад, добрі приятельські й творчі стосунки склались між президентом Масариком та українським археологом Іваном Борковським, між Іваном Франком та Франтішком Гржегоржем, чи митцями – українкою Галиною Мазепою та чехом Їржі Трнкою. Як можна було б підтримати саме цю галузь відносин між Україною та Чехією?

– Я прагматик і виходжу з того, що було б дуже добре, щоб існував Чеський дім в Україні, так, як це є в Російській Федерації. І, звичайно, щоб аналогічно був і Український дім у Празі. Знаєте, навколо домів можна організувати найрізноманітніші акції. Крім того, що ви перерахували, я б додав ще й обмін молоддю, студентами, обмін молодими вченими чи техніками. Про це ми також говорили під час моєї недавньої поїздки до Ізраїлю.

Гадаю, навіть якщо це звучатиме дуже прагматично, спочатку ми потребуємо мати будівлю, якийсь культурний осередок в іншій країні, навколо якого потім буде можна організовувати різні акції.

– Саме про Український дім у Празі я хотіла Вас запитати, а Ви мене випередили. Українська громада у міжвоєнній Чехословаччині мала у Празі свій власний будинок, в якому був Український музей. На жаль, під час бомбардування Праги 14 лютого 1945 року будинок був зруйнований. Тобто, як я Вас зрозуміла, пане президенте, Ви «за» Український дім у Празі, що, звичайно, підтримало б життя тисяч українців у Чехії?

– Так, але прошу не забути, що я говорив не тільки про Український дім у Празі, але і про Чеський дім у Києві. Взаємна підтримка обох країн при зведенні таких домів була б не тільки дружнім жестом, але і виразом надії на те, що співпраця буде тривалою і що вона матиме свої центри. Гадаю, що фінансування такого дому, так само, як і фінансування нової будівлі нашого посольства, може бути пов’язаним із Ямбурзькими домовленостями, які і досі є невирішеним питанням між нашими країнами. І навіть беручи до уваги, що я люблю Україну, все ж вважаю, що борги потрібно повертати.

– Чи знайомі Ви особисто з кимось із українських політиків чи підприємців?

– Якщо говорити про політиків, то я вже двічі зустрічався з президентом Януковичем, інших політиків я не знаю.

– Коли б Вам довелось порівнювати українську політичну сцену з такою на Заході, чи існують розбіжності, наприклад, у побудові діалогу по лінії уряд – опозиція чи влада і діалог із ЄС?

– Стосунки між владними та опозиційними сторонами завжди напружені, в усій Європі, і не бачу причин, чому б Україна тут мала бути винятком. З іншого боку, замість моделі нульової толерантності дотримуюсь думки, що владні партії мали б прислуховуватись до поглядів опозиції, а опозиція мала б визнати перемогу у виборах партій влади і дати їм шанс керувати протягом встановленого періоду так, щоб вони довели, що вони вміють працювати.

– Чи можна зробити з цього підсумок, що Ви будете підтримувати Україну на її шляху до Європи?

– Як я вже говорив, це довготривалий процес, і звичайно, ця підтримка водночас означає виконання низки умов. Чеська Республіка повинна була виконати низку умов, вписаних до так званої «Білої книги». Вона була повинна узгодити свої правові норми з правом Європейського союзу, що тривало кілька років. Я можу сказати нині, що ми були відносно добре підготовлені. Тобто, я б не хотів тут збуджувати якісь фальшиві надії, це є процес, який би мав продовжуватись, мав би стати інтенсивнішим. А дорога довжиною у тисячі миль розпочинається першим кроком, і ви цей перший крок уже зробили. Сподіваюсь, що у Вільнюсі дійде до другого кроку. Але Україну ще чекає третій, п’ятий і щонайменше десятий крок, щоб Україна стала членом Європейського союзу.

– Пане президенте, розмова з Вами вийде в ефір напередодні Вашого візиту в Україну. Чи маєте Ви якесь послання чи побажання, з яким би Ви хотіли звернутись до українців?

– Передусім я б хотів звернутись до українських громадян, тому що політики приходять і відходять, часом владні партії замінюють партії опозиції чи навпаки, але громадяни залишаються. І саме громадяни в демократичній правовій державі мали б самі у вільних виборах вирішувати майбутнє своєї країни. Тобто моє послання, яке я перед нашими виборами адресую чеським громадянам, я б із радістю адресував і громадянам України: коли будуть вибори, не будьте пасивні, ідіть і обирайте, хто б це не був.