Брюссель – Україна втратила чимало досягнень, набутих минулими роками на шляху демократичних реформ і належного державного управління. Непрозора й непередбачувана політика, корупція, прогалини в державній звітності, неефективність регіональної влади – у багатьох цих питаннях, серед шести країн «Східного партнерства», Україна виявилася кращою тільки за Білорусь. Про ці недоліки свідчить звіт Естонського центру «Східного партнерства». У чому полягають найбільші українські проблеми, що стосуються держуправління та інших сторін суспільства, що прагне до європейських стандартів? Про це Радіо Свобода запитало в експерта цього центру, який спеціалізується на державах «Східного партнерства», Олексія Секарева.
– Такі принципи державного управління, як прозорість, відкритість чи ефективність є складовими угоди про асоціацію. Простір (у влади України) дуже великий: можна, скажімо, не робити нічого, можна навіть відходити назад від європейських принципів. Як це наразі відбувається в Україні, наприклад, через непрозорість ухвалення рішень. І це є певним сигналом для європейських партнерів. Україна нині розвивається саме таким шляхом. Нинішня влада й органи управління отримують певні переваги за рахунок того, що вони є при владі. Це – порушення європейських принципів. Треба сісти разом за круглий стіл і подумати, які слід зробити кроки, щоб перейти до поступу в європейському напрямку.
– Наразі в Україні нинішня влада вибудувала свою вертикаль. Як ця централізація влади сприймається в Євросоюзі?
– Можна й вертикаллю керувати країною і це буде діяти. Але потрібна ще й відповідальність кожного, хто перебуває при владі, за рішення, які він чи вона ухвалює. Якщо він це усвідомлює і знає, що може позбутися свого положення через якісь неправильні дії, тоді це працюватиме так, як того вимагають європейські принципи. Звичайно, це проблема системна. Є різниця між персонами та інституціями. Проблема України у тому, що як і в інших державах «Східного партнерства», там працюють «люди», а не «інституції». Приходить новий президент і насаджує своїх людей, мов по ялиночці (з Києва – по регіонах). Натомість, повинні працювати саме інституції, тобто, президент – це певна посада, а не певна людина, і ця посада є частиною загальнодержавної системи права. Якщо ці правові принципи виконуються й поважаються, то питань немає, бо в такому випадку можна й авторитарно керувати країною.
– Україна у «Східному партнерстві» була провідною державою. Нинішнє погіршення ситуації та охолодження стосунків із європейськими державами дуже негативно відображаються на всій цій ініціативі. Чи не так?
– Україні треба не забувати, що вона є одним з провідних східних партнерів. Жодна з цих країн не має таких досягнень, як у неї – парафованої угоди про асоціацію. Гадаю, всі ці тактичні рухи в Києві не можуть затьмарити досягнутого. Україні треба, спираючись на результати, йти далі. Щодо Європи, то вона дала Києву дуже чіткий сигнал. Вона дуже зацікавлена у тому, щоб мати Україну стабільним і стратегічним партнером у регіоні. Європа буде готова у будь-який момент піти на ратифікацію, тобто зробити крок, щоб угода набула чинності.
– Такі принципи державного управління, як прозорість, відкритість чи ефективність є складовими угоди про асоціацію. Простір (у влади України) дуже великий: можна, скажімо, не робити нічого, можна навіть відходити назад від європейських принципів. Як це наразі відбувається в Україні, наприклад, через непрозорість ухвалення рішень. І це є певним сигналом для європейських партнерів. Україна нині розвивається саме таким шляхом. Нинішня влада й органи управління отримують певні переваги за рахунок того, що вони є при владі. Це – порушення європейських принципів. Треба сісти разом за круглий стіл і подумати, які слід зробити кроки, щоб перейти до поступу в європейському напрямку.
– Наразі в Україні нинішня влада вибудувала свою вертикаль. Як ця централізація влади сприймається в Євросоюзі?
– Можна й вертикаллю керувати країною і це буде діяти. Але потрібна ще й відповідальність кожного, хто перебуває при владі, за рішення, які він чи вона ухвалює. Якщо він це усвідомлює і знає, що може позбутися свого положення через якісь неправильні дії, тоді це працюватиме так, як того вимагають європейські принципи. Звичайно, це проблема системна. Є різниця між персонами та інституціями. Проблема України у тому, що як і в інших державах «Східного партнерства», там працюють «люди», а не «інституції». Приходить новий президент і насаджує своїх людей, мов по ялиночці (з Києва – по регіонах). Натомість, повинні працювати саме інституції, тобто, президент – це певна посада, а не певна людина, і ця посада є частиною загальнодержавної системи права. Якщо ці правові принципи виконуються й поважаються, то питань немає, бо в такому випадку можна й авторитарно керувати країною.
– Україна у «Східному партнерстві» була провідною державою. Нинішнє погіршення ситуації та охолодження стосунків із європейськими державами дуже негативно відображаються на всій цій ініціативі. Чи не так?
Щодо Європи, то вона дала Києву дуже чіткий сигнал. Вона дуже зацікавлена мати Україну стабільним і стратегічним партнером у регіоні
– Україні треба не забувати, що вона є одним з провідних східних партнерів. Жодна з цих країн не має таких досягнень, як у неї – парафованої угоди про асоціацію. Гадаю, всі ці тактичні рухи в Києві не можуть затьмарити досягнутого. Україні треба, спираючись на результати, йти далі. Щодо Європи, то вона дала Києву дуже чіткий сигнал. Вона дуже зацікавлена у тому, щоб мати Україну стабільним і стратегічним партнером у регіоні. Європа буде готова у будь-який момент піти на ратифікацію, тобто зробити крок, щоб угода набула чинності.
