Композитор Володимир Івасюк(фото з сайту: www.ivasyuk.org.ua)
Що насправді сталося в Брюховицькому лісі під Львовом далекої весни 1979 року?
Чи вдалося творцям фільму, які обіцяли, що «більшості фактів навколо смерті Івасюка буде дане пояснення», поставити крапки замість знаків запитання?
Переконливість і непереконливість версій
В офіційну версію смерті композитора – «самогубство» – мало хто повірив після її оприлюднення. Як мало хто вірить і дотепер. Легенди, чутки, версії відтоді встигли обрости ймовірними і неймовірними подробицями, але істини ні від тодішньої влади, ні від потім уже влади незалежної України не почув ніхто.
Фільм «Володимир Івасюк. Ідеальне вбивство» уже своєю назвою заперечує версію про самогубство композитора. Але переконливих обіцяних «пояснень» у фільмі не багато. «За кадром» виринають питання, на які відповідей так і не знайшлося. Головне з них — мотиви вбивства. Для кого становив загрозу або ж чому і кому був небезпечним успішний, уже овіяний славою, багатий і плідний у творчому плані композитор?
Окрім головного, є багато інших питань, не менш важливих. Вони виникають під час перегляду фільму постійно, переплітаючись із сюжетами версій, доказів і припущень.
Слова колишньої подруги (коханої?) Тетяни Жукової про те, що «он бил нє дісідєнтом, он нікому нє мешал» звучать якось безпомічно. На тлі кадрів із похорону – тисячі людей ішли вулицями Львова, до Личаківського цвинтаря – ховати Володимира Івасюка. Хоч усіма способами влада намагалася не допустити масової участі в тому похороні – саме на цей день були призначені різні збори, інші заходи, що вимагали «обов’язкової присутності» на робочих місцях, студентських лавах тощо...
Твердження Тетяни Жукової про те, що Володимир Івасюк «не раз говорив» про самогубство не переважило одностайного твердження рідних – сестер та матері про те, що про самогубство він ніколи не говорив і не думав. І – навпаки. Хто з них має рацію? І яка, власне, роль цього «говорив-не говорив»? Адже суїцидолог, психіатр, доктор медицини Галина Пілягіна дохідливо пояснила про існування різниці «між суїцидальними думками і суїцидальними діями». З іншого боку, Галина Пілягіна як фахівець пояснила, що суїцид може здійснюватися найчастіше вдома або в місці, якимось чином пов’язаному з життєвими пріоритетами потенційного самогубця. І в світлі цієї сентенції якось зловісно звучить обмовка Тетяни Жукової про місце, де знайшли тіло Володимира Івасюка – у цьому лісі Тетяна з Володимором любили раніше прогулюватися...
Схематичність окремих епізодів теж ставить нові питання. – Наприклад, покази Світлани Примачок, яка начебто бачила Володимира Івасюка у Рівному третього травня (коли він вже за офіційною версією був мертвим) і відмова її від цих показів. Нічого нового розшукана «в іншому місті» Світлана «тепер Коваль» так і не сказала. Може, тому, що її тепер не розпитували? Чи вона була тоді на вокзалі сама? Можливо, ще хтось разом із нею «бачив» тоді Володимира Івасюка? Можливо, вона відмовилася від своїх перших показів під тиском тодішнього слідства?
Жаль, що не розвинув свою думку (версію) доктор історії Юрій Шаповал, який припускає, що організованим це вбивство не виглядає. Можливо, вбивство було «стихійним», «спонтанним», а не «організованим»? Що це може означати?..
Щодо самих колишніх слідчих у справі, то і екс-застуник генпрокурора Я. Гнатів, і представник райпрокуратури В. Рябушко поділилися справді цікавими спостереженнями – і про відсутність слідів на одязі та взутті покійного композитора, і про «роль» мурашок у з’яві слідів на тілі. Але найцікавіше глядачеві бачити при цьому їхні обличчя, очі, жести, міміку... А вже побачити і почути легендарного колишньогоо обласного прокурора Б.Антоненка – який каже, що за три тижні висіння на дереві від тіла мала б відокремитися голова... 97-літній, при добрій пам’яті, екс-прокурор був у миттєвому епізоді дуже переконливим.
«Далі буде»?
Остаточні крапки над «і» у справі смерті Володимира Івасюка, напевне, будуть розставлені тоді, коли українським слідчим, історикам, документалістам, журналістам стануть доступними матеріали справи, які, згідно з повідомленнями, лежать в архівах у Москві – досі під грифом «таємно». Тому, очевидно, в майбутньому може з’явитися й продовження цього фільму. Як пишуть у серіалах, «далі буде»? (Щодо його назви, правда, то в дужках хотілося б зазначити: фільм анонсувався, зокрема в інтернеті, зі скороченою назвою – «Ідеальне вбивство». Річ у тім, що під такою ж назвою анонсується продаж дисків із однойменним фільмом –трилером-детективом «Ідеальне вбивство», випущеним у США ще 1998 року, за мотивами п’єси Фредеріка Нотта «У випадку вбивства наберіть «М», режисер Ендрю Девіс. Авторам варто звернути на це увагу, зокрема й з огляду на авторське право...).
Документальний фільм про смерть відомого в усьому світі молодого українського митця, чия пісня обірвалася на трагічній ноті, міг з’явитися і трохи раніше. Теоретично – навіть у час, коли посмертно Володимира Івасюка було удостоєно найвищої державної нагороди – Шевченківської премії (1994 рік). Але добре, що цей фільм з’явився взагалі.
Стрічка збудить цікавість у суспільстві до імені Володимира Івасюка, яке, даленіючи, як і його пісні, не перестає бути знаковим для української культури. Ровесник «ліверпульської четвірки» – ансамблю «Бітлз», який лишився музичним символом минулого століття, Володимир Івасюк лишається музичним символом української музики того ж 20-го століття. Символом пісні, що лунала від Львова до Вашингтона і Владивостока... Може, саме таким широким діапазоном свого звучання й була вона небезпечна, його пісня? А ще Володимир Івасюк лишається символом співочої і співаючої України – тієї, яка могла б бути і якою ще може стати.
(Київ – Прага)
| Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та Володимир Івасюк. «Червона рута», пісня 1971 року. |
