«Крок у життя» на інвалідному візку

Дмитро Шульга

Кіровоград – Трагічний інцидент, який трапився два роки тому із знам'янською школяркою Настею Шкодою, не залишив байдужими не тільки її земляків. Із різних куточків України і навіть із-за кордону надходила допомога дівчині, котра зазнала важкої травми хребта внаслідок нещасного випадку під час шкільної екскурсії до музею-заповідника «Хутір Надія» – колишнього родового маєтку Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). Далі – дві операції і фактично рік повної нерухомості. Нині дівчина пересувається в інвалідному візку, але лікарі вірять, що шанс встати з нього у Насті є.

Ще на лікарняному ліжку Настя продовжила малювати, створила власну техніку виконання картин пластиліном і саме це багато в чому допомогло не втратити цікавості до життя. Доказом цьому є вже друга виставка авторських робіт Анастасії Шкоди «Крок у життя», яку відкрили в Кіровоградському обласному художньому музеї до Міжнародного дня інвалідів.

На цей раз до живописних полотен додалися ще й фотографії. За словами Насті, до фотографування вона звернулася доволі випадково.

«Я навіть не планувала робити таку виставку. Це я відпочивала у санаторії в Саках і там робила фотографії людей в інвалідних візках: як вони відпочивають, як вони лікуються, чим вони взагалі займаються. Це робилося просто для себе. А тут з’явилася ідея зробити виставку. І ось відібрали фотографії, і досить багато вийшло», – розповіла дівчина.

Фотографії Анастасії дещо контрастують із картинами

Окрім світлин Анастасії, на виставці представлені роботи члена Національної спілки фотохудожників України Володимира Дурнова, якого дівчина називає своїм вчителем у фотографуванні. Також Настя, за її словами, завдячує зацікавленням фотографією ще одному майстру – Олександру Федорову з Москви, теж інваліду, з яким вони потоваришували у вже згаданому санаторії. Побачивши, з яким захоплення він ставиться до фотографування, дівчина теж загорілася бажанням створити щось подібне.

Як результат, серія світлин із життя людей з обмеженими фізичними можливостями, котрі дещо контрастують із картинами Анастасії. Якщо у живописних роботах переважає тема самотності, роз’єднаності, то фотографії, на яких хлопці і дівчата на інвалідних візках спілкуються, займаються спортом, навіть танцюють, сповнені світла й надії. Особливо зворушлива серія родинних фотографій, де усміхнений чоловік на інвалідному візку, а поруч здорові дружина і доньки.

Проте Анастасія, за її власним зізнанням, зараз не стільки переймається проблемами творчості, скільки життєвими проблемами. Зокрема, цього року дівчина успішно закінчила середню школу, але вступ до вищого навального закладу довелося відкласти на наступне літо. Анастасія мріє про професію дизайнера, але з сумом зауважує: «шукаю, куди можна поступити, щоб можна було навчатися вдома, через комп’ютер або заочну форму, бо не у всіх закладах це є. І тому доводиться вибирати не за бажанням, а за фізичним станом».

Та попри все закидати творчість дівчина не збирається. «Фотографію і малюнок я буду поєднувати. Мені це подобається: і малювання, і фотографія – це творчість і частина мого життя», – ділиться вона своїми мистецькими планами. Чи не для того, щоб довести іншим, що навіть і на інвалідному візку можна зробити «крок у життя».